23 листопада 2020 року 320/8499/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшого лейтенанта Гончар Тетяни Олегівни, Служби безпеки України, Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), третя особа: Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та скасування рішень,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшого лейтенанта Гончар Тетяни Олегівни, Служби безпеки України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо складання довідки про наявність підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду щодо громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) та скасувати довідку про наявність підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_2 ;
- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо прийняття постанови від 10.08.2020 та скасувати постанову від 10.08.2020 Служби безпеки України про заборону в'їзду громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_2 ;
- визнати протиправними дії начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшого лейтенанта ОСОБА_3 та скасувати рішення начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшого лейтенанта Гончар Тетяни Олегівни про відмову у перетині державного кордону на в'їзд в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.08.2020 йому як громадянину Ізраїлю, який має посвідку про постійне проживання в Україні, рішенням начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " старшим лейтенантом ОСОБА_3 відмовлено у перетині державного кордону на в'їзд в Україну з підстав того, що відносно нього є рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну.
Позивач зазначає, що 01.09.2020 йому стало відомо, що начальник першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старший лейтенант ОСОБА_3 при прийнятті рішення від 18.08.2020 про відмову у перетині державного кордону на в'їзд в Україну виконувала доручення Служби безпеки України щодо заборони позивачу перетнути кордон України, а саме постанову від 10.08.2020 про заборону в'їзду в Україну громадянину ОСОБА_4 .
Позивач вважає, що в постанові про заборону в'їзду в Україну від 10.08.2020 відсутні конкретні факти, які б свідчили про вчинення ним суспільно небезпечного діяння, а також відсутня достатня інформація, яка б свідчила про вчинення ним суспільно небезпечного діяння, яке б становило загрозу національній безпеці України або громадському порядку, у зв'язку з чим остання підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
При цьому, позивач звертає увагу на те, що постанова від 10.08.2020 щодо заборони в'їзду в Україну прийнята з явним порушенням вимог Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 №344, та за відсутності повного встановлення та з'ясування фактичних обставин при їх складанні, що в подальшому призвело до необґрунтованого прийняття на її підставі органами Державної прикордонної служби рішення про відмову у перетині державного кордону на в'їзд в Україну.
Наголошує, що наявність оскаржуваних постанови від 10.08.2020 та рішення від 18.08.2020 обмежує право позивача на в'їзд на територію України, а також суттєво обмежує можливості щодо реалізації своїх прав, які закріплені ст. 18 Загальної декларації прав людини, протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.ст. 26, 33 Конституції України.
Відповідач - Служба безпеки України позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Головним управлінням по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України у встановленому законом порядку отримано дані щодо перебування на території України громадянина держави ОСОБА_4 , відповідно до яких ОСОБА_5 перебував в Україні з метою керівництва злочинною організацією, а у разі його перебування на території України останній сприятиме зустрічам представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп. У зв'язку з зазначеним, дії позивача були кваліфіковані Службою безпеки України як дії іноземця, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, а отже, відповідно до законодавства такі діяння слугували підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду позивачу на територію України строком на три роки.
Зокрема, відповідач зауважив, що на виконання вимог п. 3 Інструкції №344 Службою безпеки України була підготовлена довідка щодо наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну позивачу, яка має гриф обмеження доступу "Для службового користування".
На підставі вказаної довідки Службою безпеки України відповідно до вимог п. 6 Інструкції №344 винесено постанову про заборону в'їзду позивачу в Україну від 10.08.2020 строком на три роки, яку затверджено першим заступником голови Служби безпеки України, та на підставі якої надано доручення Державній прикордонній службі України у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 №280.
При цьому, відповідач зауважив, що інші документальні матеріали, які були враховані під час прийняття оскаржуваної постанови від 10.08.2020 про заборону в'їзду громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 , мають гриф обмеження доступу "Таємно", а тому не можуть бути надані.
У зв'язку з зазначеним, відповідач вважає, що оскаржувані довідка та постанова прийняті правомірно, з метою захисту інтересів національної безпеки України та в порядку, визначеному Інструкцією №344, оскільки містять виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну.
Відповідачі - начальник першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старший лейтенант ОСОБА_3 та Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) позов не визнали, подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких просили суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що 18.08.2020 у пункті пропуску через державний кордон "Бориспіль" під час здійснення прикордонного контролю на в'їзд в Україну відносно громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 відбулось спрацювання бази даних ДПСУ з індексом "Д" - доручення щодо заборони в'їзду в Україну, ініціатором якого є Служба безпеки України. Наголошено, що відповідачем було виконано алгоритм дій, передбачений Порядком №535 та у зв'язку з підтвердженням інформації, начальником першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшим лейтенантом ОСОБА_3 прийнято рішення від 18.08.2020 про відмову у перетині державного кордону на в'їзд в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_2 .
При цьому, відповідачі зауважили, що вони не уповноважені встановлювати законність наданих доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, а тільки виконують їх в пунктах пропуску через державний кордон України у відповідності до обов'язків, які визначені в ст. 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України".
У зв'язку з цим, відповідачі вважають, що оскаржуване рішення відмову у перетині державного кордону на в'їзд в Україну відповідає вимогам чинного законодавства України.
Представником позивача подано до суду відповідь на відзив начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшого лейтенанта ОСОБА_3 , в якій зазначив, що рішення про відмову у перетині державного кордону на в'їзд в Україну винесено з порушенням норм законодавства, чим порушено права позивача, встановлені Конституцією України та Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Також, представником позивача подано до суду відповідь на відзив Служби безпеки України, в якій зазначив, що Службою безпеки України не доведено належними, допустимими та достовірними доказами правомірності спірної постанови від 10.08.2020.
При цьому, представник позивача зауважив, що ОСОБА_1 не ніс і не несе загрозу національній безпеці України, що підтверджується листом Служби безпеки України від 23.09.2020 №14/3/1/Т-579/14-18269нт.
Відповідачем - Службою безпеки України подано до суду заперечення проти відповіді, в яких зазначено, що Служба безпеки України при прийнятті оскаржуваної постанови діяла на підставі,в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Звертав увагу на те, що оскаржувана постанова прийнята на підставі довідки від 10.08.2020, у якій містяться перераховані відомості, зокрема, обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду, зазначено, у чому полягають інтереси забезпечення безпеки України, визначено запропонований строк заборони в'їзду на територію України, що свідчить про те, що Службою безпеки України при прийняті оскаржуваних рішень не порушено порядок їх прийняття.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 забезпечено позов шляхом зупинення дій постанови від 10.08.2020 Служби безпеки України про заборону в'їзду громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_2 , та рішення від 18.08.2020 про відмову в перетині державного кордону України іноземцю ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), громадянину Ізраїлю, ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнятого начальником першого відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " старшим лейтенантом ОСОБА_3 - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, - Адміністрацію Державної прикордонної служби України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_6 про забезпечення доказів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про виклик свідка.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 повторно витребувано докази по справі від Служби безпеки України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 скасовано заходи забезпечення позову, вжитих ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 в адміністративній справі №320/8499/20.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином держави Ізраїль, що підтверджується копією паспортного документа № НОМЕР_2 , який видано 20.11.2019.
З матеріалів справи вбачається, що 18.08.2020 у пункті пропуску через державний кордон "Бориспіль" під час здійснення прикордонного контролю на в'їзд в Україну відносно громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбулось спрацювання бази даних Державної прикордонної служби України з індексом "Д" - доручення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.
Так, у зв'язку зі збігом інформації про особу, яка перетинає державний кордон, а саме відносно громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи "Гарт-1" за індексом "Д", було виконано алгоритм дій передбачений Порядком №535 та у зв'язку з підтвердженням інформації, начальником першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшим лейтенантом ОСОБА_3 відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про прикордонний контроль" прийнято рішення від 18.08.2020 про відмову у перетині державного кордону на в'їзд в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_2 .
Під час розгляду справи судом встановлено, що рішення від 18.08.2020 про відмову у перетині державного кордону на в'їзд в Україну громадянину ОСОБА_4 було прийнято на підставі постанови Служби безпеки України про заборону в'їзду в Україну від 10.08.2020.
Так, відповідно до вказаної постанови Служби безпеки України від 10.08.2020 заборонено громадянину держави ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в'їзд на територію України строком на 3 (три) роки до 10.08.2023.
Зі змісту постанови Служби безпеки України від 10.08.2020 про заборону в'їзду в Україну громадянину ОСОБА_4 слідує, що Службою безпекою України було отримано у встановленому законом порядку дані, згідно яких ОСОБА_5 перебуває в Україні з метою керівництва злочинною організацією, яка вчинятиме тяжкі чи особливо тяжкі злочини. Крім того, ОСОБА_5 сприятиме зустрічам представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.
З урахування зазначеного, Служба безпеки України на виконання статті 2 Закону України "Про Службу безпеки України", з метою своєчасного попередження протиправних проявів, які безпосередньо загрожують життєво важливим інтересам України, для забезпечення національної безпеки України та охорони громадського порядку, а також керуючись ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", Порядком, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №280 від 17.04.2013 дійшла висновку, що дії громадянина ОСОБА_4 суперечать інтересам забезпечення державної безпеки України.
Судом встановлено, що постанова Служби безпеки України про заборону в'їзду в Україну від 10.08.2020 прийнята на підставі довідки щодо підстав для заборони в'їзду в Україну від 10.08.2020 №14/15760, яка містить гриф обмеження доступу "Для службового користування" та є службовою інформацією оперативного характеру, розголошення якої може призвести до негативних наслідків у сфері забезпечення державної безпеки.
Не погоджуючись з такими діями та рішеннями відповідачів, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
Не здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Приписи статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", які кореспондуються з положеннями статті 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну регламентовані статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Так, відповідно до вказаної статті Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду;
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Вказаний вище перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Службу безпеки України" Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
Статтею 2 цього Закону встановлено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про Службу безпеки України" Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана, зокрема, брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Тобто, на виконання своїх завдань у випадках, встановлених законом, Служба безпеки України зобов'язана приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства.
Порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи) визначається затвердженою наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 №344 Інструкцією про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - Інструкція №344).
Відповідно до п. 2 Інструкції №344 рішення про заборону в'їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в'їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України.
За інформацією, одержаною від органу безпеки іноземної держави, рішення про заборону в'їзду приймається в порядку, передбаченому цією Інструкцією та відповідним міжнародним договором України.
При цьому, частиною 1 статті 5, пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність" передбачено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.
Згідно з пунктом 3 Інструкції №344 у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка.
У довідці зазначаються:
1) дані про особу, якій передбачається заборонити в'їзд в Україну: прізвище, ім'я, друге ім'я, по батькові (українськими та латинськими літерами), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон;
2) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України);
3) в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці;
4) пропонований строк заборони в'їзду в Україну особі (від шести місяців до п'яти років);
5) відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в'їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.
Відповідно до пункту 4 Інструкції №344 довідка, підготовлена регіональним органом, направляється на погодження функціональному підрозділу Центрального управління по лінії роботи.
Начальник функціонального підрозділу Центрального управління зобов'язаний не пізніше десятиденного строку погодити довідку та повернути її регіональному органу, а якщо правових підстав для прийняття рішення про заборону недостатньо - повернути довідку без погодження з відповідним письмовим обґрунтуванням. Вимога щодо строку погодження довідки не поширюється на випадок, передбачений пунктом 5 цієї Інструкції.
Пунктом 6 Інструкції №344 встановлено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі готується постанова про заборону в'їзду в Україну (додаток до Інструкції).
Викладення інформації з обмеженим доступом у постанові не допускається.
Приписи пункту 7 Інструкції №344 визначають, що постанова складається у двох примірниках, які підписуються оперативним співробітником, та погоджуються: у Центральному управлінні - начальником функціонального підрозділу або його заступником; у регіональному органі - начальником органу або його заступником.
Примірники постанови затверджуються Головою СБ України або його першим заступником чи заступником відповідно до розподілу функціональних обов'язків.
Строк заборони в'їзду в Україну особі обчислюється з дати затвердження постанови.
Відповідно до пункту 8 Інструкції №344 перший примірник затвердженої постанови та довідка зберігаються в підрозділі органу, який виніс постанову. Другий примірник постанови, завірений гербовою печаткою, направляється в ДКР.
Направлення Державній прикордонній службі України доручення щодо заборони в'їзду в Україну особи забезпечується ДКР відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для прийняття постанови про заборону в'їзду є викладені у довідці відомості. Як випливає зі змісту пункту 3 Інструкції №344 та було зазначено раніше, передумовою для прийняття постанови про заборону в'їзду є викладені у довідці відомості, які повинні включати у себе, зокрема, обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду. А саме рішення про заборону в'їзду повинно прийматися виключно у випадку, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України.
Під час розгляду справи відповідачем - Службою безпеки України надано довідку Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 10.08.2020 №14/15760 щодо наявності підстав для заборони в'їзду в Україну громадянину держави ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка містить гриф обмеження доступу "Для службового користування" та яка за формою і змістом складена відповідно до вимог пункту 3 Інструкції №344.
На підставі зазначеної вище довідки від 10.08.2020 №14/15760 Служба безпеки України прийняла постанову від 10.08.2020 про заборону в'їзду в Україну, якою вирішено заборонити громадянину держави ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в'їзд на територію України строком на 3 (три) роки до 10.08.2023.
З огляду на викладене, оскаржувана постанова, прийнята на підставі зазначеної довідки, є обґрунтованою, а тому доводи позивача про її протиправність і необхідність скасування в судовому порядку не заслуговують на увагу суду.
Згідно статті 19 Закону України "Про національну безпеку України" Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:
1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;
2) боротьбу з тероризмом;
3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об'єктів критичної інфраструктури;
4) охорону державної таємниці.
Зі змісту статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" випливає, що державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру (пункт 4); національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9); загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України (пункт 6); національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян; (пункт 10).
Посилання позивача на те, що викладені в постанові обставини не підтверджується жодним доказом і є безпідставним звинуваченням позивача у скоєнні злочинів, суд вважає необґрунтованими, оскільки довідка на підставі якої прийнята постанова, не є документом, який стосується кримінальних проваджень, та не підлягає оприлюдненню, оскільки містить гриф обмеження доступу.
З цих підстав судом не береться до уваги наданий представником позивача на обґрунтування позовних вимог лист Служби безпеки України від 23.09.2020 №14/3/1/Т-579/14-18269нт.
Суд звертає увагу на те, що саме по собі рішення про заборону в'їзду на територію України, прийняте Службу безпеки України в рамках здійснення завдань, покладених на неї Законом України "Про контррозвідувальну діяльність", має превентивний характер, відповідно, прийняттю такого рішення не обов'язково має передувати здійснення особою порушення законодавства та наявність будь-яких кримінальних проваджень.
Тобто, Служба безпеки України як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
Так, з аналізу статті 2 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність" та статті 1 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" слідує, що метою контррозвідувальної діяльності є, перш за все, попередження вчинення злочину, тоді як завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння (вже вчинені чи вчинення яких триває), відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. Наявність даних в ЄРДР є наслідком саме оперативно-розшукової діяльності, контррозвідувальні ж заходи здійснюються до вчинення протиправних дій (з метою їх недопущення).
Отже, доводи позивача про те, що оскаржувана постанова не відповідає за змістом вимогам Інструкції, так як у ній не вказано конкретні факти, які б свідчили про вчинення суспільно небезпечного діяння, в ній не зазначено суть відомостей, отриманих в установленому законом порядку, про факти вчинення іноземцем суспільно небезпечних діянь, які суперечать інтересам забезпечення безпеки України, то суд вважає їх необґрунтованими, оскільки оскаржувана постанова прийнята в порядку, визначеному Інструкцією №344 та містить виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну, а також повністю відповідає Формі, встановленій у додатку до Інструкції №344.
Водночас, суд вважає, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому довідка про наявність підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду громадянину ОСОБА_4 та постанова від 10.08.2020 про заборону в'їзду громадянину ОСОБА_4 прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Щодо інших позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшого лейтенанта ОСОБА_3 та скасування рішення начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшого лейтенанта Гончар Тетяни Олегівни про відмову у перетині державного кордону на в'їзд в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частиною 3 статті 2 Закону №1710 передбачено, що прикордонний контроль включає: перевірку документів; огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України; перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.
При цьому, статтею 3 Закону №1710 встановлено, що під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про Державну прикордонну службу України", іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону №1710 перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Згідно з частиною 2 статті 6 Закону №1710 початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні (частина 3 статті 6 Закону №1710).
Відповідно до частини 5 статті 6 Закону №1710 прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Згідно з частинами 1-3 статті 7 Закону №1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Статтею 8 Закону №1710 визначено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну за умови: наявності в нього дійсного паспортного документа; відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну; наявності в нього в'їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; підтвердження мети запланованого перебування; наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.
Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в'їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1710 прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в'їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.
Частиною 2 статті 9 Закону №1710 передбачено, що процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в'їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства.
У свою чергу статтею 14 Закону №1710 встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну (зазначеним у частинах першій статті 8 цього Закону), відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Згідно пунктом 17 Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 №280, виконання доручень здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби під час проведення перевірки документів осіб на право в'їзду в Україну або виїзду з України.
Пунктом 6 Порядку дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пунктах в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.06.2017 №535 (далі - Порядок №535) визначено, що перевірка наявності чи відсутності інформації за оперативними базами даних системи "Гарт-1" здійснюється уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби, яка в установленому порядку призначена і несе службу в прикордонному наряді "Перевірка документів", з використанням автоматизованих робочих місць "Інспектор" програмно-технічних комплексів автоматизації прикордонного контролю "Гарт-1/П" системи "Гарт-1" під час прикордонного контролю.
У відповідності до пункту 1 Розділу II Порядок №535 у разі збігу інформації про особу, яка перетинає державний кордон або виїжджає з тимчасово окупованої території України, з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи "Гарт-1" за індексом "Д", уповноважені службові особи Держприкордонслужби виконують такі дії:
1) інспектор прикордонної служби, що здійснює перевірку паспортних документів:
доповідає старшому зміни прикордонних нарядів або старшому прикордонних нарядів у пункті пропуску (далі - старший прикордонних нарядів) про виявлення особи, якій заборонено в'їзд в Україну;
передає старшому прикордонних нарядів паспортний документ особи та не пропускає її через державний кордон або через межу тимчасово окупованої території України;
2) старший прикордонних нарядів:
повторно перевіряє наявність в оперативній базі даних системи «Гарт-1» інформації про заборону в'їзду в Україну виявленій особі;
невідкладно, але не пізніше п'яти хвилин з моменту виконання доручення, інформує про це чергового Головного центру;
відмовляє такій особі у перетинанні державного кордону або у виїзді з тимчасово окупованої території України, про що виносить рішення про відмову в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України "Про прикордонний контроль", або рішення про відмову особі у в'їзді на тимчасово окуповану територію України або виїзді з неї, форму якого наведено в додатку 4 до Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №367 (зі змінами);
якщо за обґрунтованих підстав віза вважається отриманою в незаконний спосіб, скасовує візу в паспортному документі іноземця чи особи без громадянства в порядку, передбаченому абзацом другим пункту 2 частини четвертої статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль", та інформує про зазначений факт співробітника оперативно-розшукового підрозділу органу Державної прикордонної служби України;
у разі відсутності в паспортному документі іноземця чи особи без громадянства відмітки уповноваженого державного органу про заборону в'їзду в Україну проставляє таку відмітку із зазначенням терміну, указаного в оперативних базах даних;
повертає паспортний документ особі, якій відмовлено в перетинанні державного кордону або якій відмовлено у виїзді з тимчасово окупованої території України;
у випадку, передбаченому частиною п'ятою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль":
наказує перевізникові вивезти іноземця, особу без громадянства в державу, з якої її було привезено, або в державу, яка видала паспортний документ, або знайти інший спосіб вивезення зазначених осіб за межі території України;
до подальшого вивезення іноземців, осіб без громадянства, яким було відмовлено в перетинанні державного кордону при в'їзді в Україну, уживає належних заходів щодо запобігання незаконному перетинанню ними державного кордону або адміністративної межі з тимчасово окупованою територією України;
про прийняте рішення та вжиті заходи доповідає начальникові відділу управління службою (далі - ВУС) органу охорони державного кордону;
3) начальник зміни ВУС органу охорони державного кордону про факт виконання доручення:
доповідає начальникові зміни ВУС регіонального управління та начальникові органу охорони державного кордону;
4) начальник зміни ВУС регіонального управління про факт виконання доручення доповідає начальникові зміни Головного центру управління службою (далі - ГЦУС) Адміністрації Держприкордонслужби та начальникові штабу регіонального управління.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 №344 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20.08.2009 за №785/16801, направлення Державній прикордонній службі України доручення щодо заборони в'їзду в Україну особи забезпечується ДКР відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року №280.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 18.08.2020 у пункті пропуску через державний кордон "Бориспіль" під час здійснення прикордонного контролю на в'їзд в Україну відносно громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбулось спрацювання бази даних Державної прикордонної служби України з індексом "Д" - доручення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.
Вказана обставина підтверджується дорученням Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 10.08.2020 №14/3/1-15765нт, відповідно до якого відносно громадянина держави ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлена заборона в'їзду в Україну до 10.08.2023.
Тобто, станом на час проходження позивачем прикордонного контролю в пункті пропуску через державний кордон "Бориспіль" 18.08.2020 існувало рішення Служби безпеки України від 10.08.2020 про заборону в'їзду позивача в Україну.
За наведених обставин, суд констатує, що начальником першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старшим лейтенантом Гончар Тетяною Олегівною дотримано алгоритм дій, передбачений Порядком №535.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 7-9 Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю "Гарт-1" Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.09.2008 №810 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.11.2008 за №1086/15777, власником системи "Гарт-1" та інформації, що в ній обробляється, є Адміністрація Держприкордонслужби. Користувачами системи "Гарт-1" є посадові та службові особи підрозділів і органів Державної прикордонної служби України, яким в установленому законодавством порядку надано право доступу до обробки інформації в цій системі. Право розпоряджатися системою "Гарт-1" надається розпоряднику системи - начальнику зв'язку Державної прикордонної служби України.
Тобто, відповідачі - начальник першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старший лейтенант ОСОБА_3 та Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) є тільки користувачами інформації, наявній в системі "Гарт-1". Підтвердженням факту наявності заборони виїзду з України, відносно особи яка перетинає державний кордон України, є повідомлення про збіг із зазначенням інформації про особу та індексу доручення правоохоронного органу. Надання іншої інформації посадовим особам міжнародного пункту пропуску "Київ" не передбачено.
Суд наголошує, що начальник першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старший лейтенант ОСОБА_3 та Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) не здійснюють перевірку доручень правоохоронних органів, а тільки виконують їх у пунктах пропуску через державний кордон України у відповідності до обов'язків, покладених пунктом 8 статті 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України".
Судом встановлено, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 18.08.2020 було прийнято правомірно, оскільки на цей час відносно позивача було наявне рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну.
За таких обставин, суд зазначає, що начальник першого відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль-2" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" старший лейтенант ОСОБА_3 та Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), здійснюючи прикордонний контроль, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що свідчить про правомірність та обґрунтованість рішення від 18.08.2020 про відмову у перетині державного кордону на в'їзд в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_2 .
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, покладений на суб'єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності свого рішення не звільняє позивача від обов'язку доказування своїх тверджень чи заперечень.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Проте, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводи відповідачів.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.