вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
12.11.2020м. ДніпроСправа № 904/5034/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Єпік А.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом Військового прокурора Криворізького гарнізону Південного регіону України, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область в інтересах держави Міністерства оборони України, м. Київ
до відповідача-1: Концерну "Військторгсервіс", м. Київ в особі: Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс", м. Одеса
відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Брицької Тетяни Олексіївни, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про визнання договору недійсним договору надання посередницьких послуг на комісійних засадах № ВКС-1749 від 01.12.2017 та зобов'язання повернути нерухоме майно.
Представники:
від прокуратури: Стеценко О.О., посвідчення № 056339 від 29.05.2020 року, заступник військового прокурора Криворізького гарнізону;
від позивача: Воложаніна О.Д., довіреність № 220/554/Д від 23.09.2019 року, старший офіцер Південно-Східного територіального юридичного відділу;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився.
Військовий прокурор Криворізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача-1: Концерну "Військторгсервіс" в особі: Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" та до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Брицької Тетяни Олексіївни, в якій просить суд:
- визнати недійсним договір надання посередницьких послуг на комісійних засадах № ВКС-1749 від 01.12.2017 року, який укладено між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" та Фізичною особою-підприємцем Брицькою Тетяною Олексіївною;
- зобов'язати Фізичну особу-підприємця Брицьку Тетяну Олексіївну повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України - частину приміщень № 31 та частину коридору другого поверху будівлі Торгового центру "Україна" площею 15 кв.м., розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мкрн. Всебратське-2, буд. 62.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2019 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду від 01.11.2019 року усунути недоліки позовної заяви, а саме надати належні докази надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу (оригінал поштового чеку/квитанції).
19.11.2019 року від Військової прокуратури Криворізького гарнізону Південного регіону України до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих. 4721-вих.19 від 14.11.2019 року про усунення недоліків позовної заяви, а саме позивач надав оригінал поштового чеку.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче судове засідання на 18.12.2019 року о 12:00 год.
13.12.2019 року від відповідача-1 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву вих. № б/н від 06.12.2019 року.
У підготовчому судовому засіданні 18.12.2019 року, суд дослідивши матеріали справи дійшов до висновку про необхідність зупинення провадження у справі на підставі наступного.
Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України "Про прокуратуру". Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Виходячи зі змісту частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Таким чином, обставини дотримання прокурором встановленої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом під час розгляду спору за позовом прокурора.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 16 жовтня 2019 року на підставі частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України передала справу № 912/2385/18 разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. При цьому вказала на наявність виключної правової проблеми, вирішення якої сприятиме забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності, тобто розумного балансу між приватними й публічними інтересами.
Велика Палата Верховного Суду, перевіривши наявність підстав для передачі справи на її розгляд та доцільність цього розгляду, дійшла таких висновків.
За висновками колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які обґрунтовані нормами статей 19, 131-1 Конституції України, статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", рішеннями Конституційного Суду України від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019, від 20 червня 2019 року № 6-р/2019, виключну правову проблему щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, становить питання: чи зобов'язаний прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі, окрім обґрунтування сутності порушень інтересів держави та необхідності їх захисту, обґрунтовувати також визначені законом підстави для звернення до суду прокурора шляхом:
- додання до позовної заяви суду доказів, які підтверджують, що захист законних інтересів держави не здійснюється, зокрема доказів здійснення передбачених законом дій щодо порушення прокурором відповідного провадження у разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурором;
- обґрунтування та доведення суду причин, через які захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (чи достатньо у такому разі самого лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження для прийняття позову прокурора до розгляду.
У контексті зазначених питань колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилається на правовий висновок, викладений у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 про те, що з метою підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів, прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом. Колегія суддів зазначає, що цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц стосовно відсутності необхідності підтвердження прокурором відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але зауважує, що у справі, що переглядається, на відміну від справи № 587/430/16-ц, розглядається питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором у суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
Також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наводить різну судову практику з наведеного питання:
- у постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив висновок, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посади державної служби в органі державної влади та здійснюють установлені для таких посад повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо). Аналогічні висновки були зроблені у таких постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18 (пункт 30), від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18 (пункт 51), від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18 (пункт 35), від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18 (пункт 7.16), від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18 (пункт 7.16), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18 (пункт 25);
- про необхідність обґрунтування та з'ясування судом причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, зазначено також і в рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів інших касаційних судів (від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18 (пункт 24), від 03 жовтня 2019 року у справі № 802/4083/15-а (пункт 34), від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 201/5279/16, від 04 вересня 2019 року у справах № 372/1688/17-ц та № 448/764/17);
- у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 802/1873/17-а зроблено висновок про те, що "неможливість сплати судового збору та недостатнє фінансування органу державної влади не свідчить про наявність виключного випадку, за якого прокурор може представляти інтереси держави" (пункт 40);
- водночас у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (пункт 5.6). У подальшому цей висновок викладений у постановах судів апеляційної інстанції різних юрисдикцій (постанови колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 441/702/19, від 16 вересня 2019 року у справі № 441/821/19, постанова колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Харківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у справі № 626/482/19-ц);
- у постанові від 21 березня 2019 року у справі № 910/3486/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив висновок, що проведення процедури державних закупівель та укладення договору з порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Водночас обставини щодо з'ясування судом причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, у цій справі судом касаційної інстанції не перевірялися.
Також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наводить питання щодо правових наслідків у випадку, якщо судом після відкриття провадження у справі за результатами розгляду справи буде встановлено відсутність підстав для представництва інтересів держави в суді (прокурор не обґрунтовував сутності порушень інтересів держави та необхідності їх захисту, не зазначив визначені законом підстави для звернення до суду, не дотримався процедури, передбаченої абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"), які, на думку колегії суддів, потребують правового висновку Великої Палати Верховного Суду:
- чи свідчить відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави про відсутність процесуальної дієздатності;
- які правові наслідки, якщо суд після відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, установить відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави з таким позовом.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилається на різну судову практику щодо зазначених питань:
- у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив висновок, що обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті (пункт 33). А відсутність законних підстав для представництва прокурором інтересів держави свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності, що є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічні висновки щодо необхідності залишення у такому випадку позову прокурора без розгляду сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 серпня 2019 року у справі № 912/2529/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18, від 31 липня 2019 року у справі № 916/2914/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 909/63/18, від 19 березня 2019 року у справі № 909/63/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 920/284/18;
- водночас у постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 925/226/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано), погодився із судом апеляційної інстанції, який, установивши, що прокурором у зверненні з позовом до суду не зазначено причин неможливості здійснення позивачем, який є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку, дійшов неспростовного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та необхідність залишення позову прокурора в інтересах держави в особі ради без розгляду;
- в інших випадках суд касаційної інстанції зазначає про необхідність ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, якщо прокурор не обґрунтував підстав представництва інтересів держави в особі позивачів у суді. Так, у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про скасування ухвали про залишення позову без розгляду, що була постановлена судом першої інстанції на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, зазначивши, що, з'ясувавши обставини відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивачів у цій справі, судам слід було відмовити у позові, а не залишати позов без розгляду. Аналогічні висновки сформульовані у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 909/569/18, в якій Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що "прокурор у цій справі звернувся в інтересах особи, яка не має статусу позивача у справах щодо оскарження процедур закупівлі, проведених відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі", господарські суди правомірно відмовили в задоволенні позову". При цьому колегія суддів враховувала правову позицію, викладену у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 (у цій справі суд касаційної інстанції також погодився з висновками судів про необхідність відмови у задоволенні позову у такому випадку);
- у судах іншої юрисдикції також виникають проблемні питання щодо визначення правових наслідків. Так, у постанові Апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року у справі № 22-ц/793/1011/19 зазначено, що залишати позовну заяву без розгляду з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України, суд вправі, якщо її заявлено особою, яка не може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді, що в даній справі не має місця, адже позивач - Черкаська місцева прокуратура в особі відповідної посадової особи (заступника керівника), вправі мати та здійснювати процесуальні обов'язки під час розгляду цивільних справ. Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково вказав на відсутність у прокуратури цивільної процесуальної дієздатності, одночасно аргументувавши це відсутністю у прокуратури права на позов, що є різними за змістом правомочностями.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про наявність виключної правової проблеми, необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у питаннях щодо здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором. Відсутність єдиної правозастосовчої практики у питаннях механізму реалізації прокурором права подавати позови до суду в інтересах держави може становити порушення принципу юридичної визначеності, який є складовою конституційного принципу верховенства права, що вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про доцільність розгляду справи № 912/2385/18 Великою Палатою Верховного Суду та ухвалою від 07.11.2019 року зазначену справу прийнято до розгляду.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2019 року зупинено провадження у справі № 904/5034/19 до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 912/2385/18.
Висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року щодо застосування норм права зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
У відповідності до статті 230 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується із стадії, на якій його було зупинено.
Приймаючи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, суд вважає за необхідне поновити провадження у справі № 904/5034/19 та призначити розгляд справи у підготовче судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2020 року провадження у справі поновлено з 24.09.2020 року та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 24.09.2020 року о 11:00 год.
21.09.2020 року від відповідача-1 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання вих. № 956 від 15.09.2020 року про закриття провадження у справі.
23.09.2020 року електронною поштою від прокурора до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання вих. № 8-4-1749вих-20 від 23.09.2020 року про відкладення судового засідання.
У підготовче судове засідання 24.09.2020 року прокурор та представники сторін не з'явились.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2020 року підготовче судове засідання відкладено на 20.10.2020 року о 12:30 год.
19.10.2020 року електронною поштою від представника відповідача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих. № б/н від 19.10.2020 року про проведення судового засідання без участі представника.
У підготовче судове засідання 20.10.2020 року представники позивача та відповідачів - 1, 2 не з'явились.
20.10.2020 року у підготовчому судовому засіданні прокурором зазначено, що ним було надано всі можливі та допустимі докази по справі.
Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.11.2020 року о 15:00 год.
Представники відповідача-1 та -2 у призначене 12.11.2020 року судове засідання не з'явилися.
12.11.2020 року електронною поштою від відповідача-1 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника.
Відповідач-2 правом на подання відзиву на позов не скористався. Про розгляд справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою: мікрорайон Ювілейний, буд.14, кв. 79, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50084, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося до господарського суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 року у справі № 923/1432/15.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 12.11.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позиція прокурора та позивача
Позов обґрунтований тим, що Концерном "Військторгсервіс" та ФОП Брицька Т.О. були порушені загальні вимоги, додержання яких є обов'язковою умовою чинності правочину, закріпленою ст. 203 ЦК України, а саме: на порушення вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України укладений договір суперечить актам цивільного законодавства України, зокрема, ст. ст. 5, 9, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 287 ГК України, вимог абз. 2 п. 4 "Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 року №778.
Позиція відповідача-1
Відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволені у повному обсязі мотивуючи тим, що державне майно за актом приймання-передачі відповідачу-2 не передавалось і наданий час знаходиться в володінні філії "Південна".
Також зазначив, що у прокурора відсутні законні підстави для представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Відповідачем-1 було надано клопотання, у якому просив закрити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки договір №ВКС-1749 від 01.12.2017 року розірвано, а майно перебуває в орендному користуванні на підставі укладеного договору № 12/02/7074 від 05.03.2020 року, що на думку відповідача є підставою для закриття провадження у справі за відсутністю предмета позову.
Позиція відповідача-2
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов та ознайомлення з матеріалами справи.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних з не правомірністю укладення Договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг № ВКС-1749 від 01.12.2017 року, встановлення факту не правомірності передачі приміщення площею 15 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мкрн. Всебратське-2, 62 в користування ФОП Брицької Т.О..
Згідно наказу Генерального директора Концерну "Військторгсервіс" № 20-АГ від 22.05.2017 року "Про передачу основних засобів та інших необоротних активів" та наказу № 21-АГ від 24.05.2017 року "Про внесення змін до наказу" 01.06.2017 року все майно ТЦ "Україна" м. Кривого Рогу Дніпропетровської області передане на баланс Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс".
01.12.2017 року між Концерном "Віськторгсервіс" (далі - відповідач-1) в особі начальника філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" та Фізичною особою-підприємцем Брицькою Тетяною Олександрівною (далі - відповідач-2) укладено договір про надання посередницьких послуг на комісійних засадах № ВКС-1749 (далі - договір).
Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 договору, Концерн "Військторгсервіс" доручає, а ФОП Брицька Т.О. бере на себе зобов'язання від свого імені, але в інтересах та за рахунок Концерну "Військторгсервіс" надавати комплекс послуг у сфері побутового обслуговування військовослужбовців ЗСУ та іншим фізичних та/або юридичних осіб, які можуть бути потенційними споживачами таких послуг, а саме: згідно наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 51 від 19.02.2002 року "Про затвердження галузевого класифікатора "Класифікація послуг і продукції у сфері побутового обслуговування (ГК 201-01-2001)" зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства економіки України № ПОЗ від 06.10.2009 року (код ГКПП) - 01.180.40 послуги виготовлення чоловічого верхнього одягу, виготовлення жіночого верхнього одягу, виготовлення дитячого верхнього одягу
Відповідно до п. 2.3. договору, послуги з виготовлення верхнього одягу надаються ФОП Брицька Т.О. в частині приміщення № 31 та частини коридору на другому поверсі будівлі Торгового Центру "Україна", розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мкрн. Всебратське-2, 62.
Відповідно до п. 2.4 договору визначено: "Комплекс послуг у сфері побутового обслуговування, що є предметом даного Договору, надається ФОП Брицька Т.О. власними силами (використовуючи кваліфікаційні можливості та працю власних фахівців), сумлінно і дбайливо".
Цей договір набуває чинності з 01.12.2017 і діє до 31.12.2017 (п. 6.1. договору).
При відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну даного договору, направленлої за один місяць до закінчення терміну його дії, даний договір вважається пролонгованим на тих же умовах, на наступний рік (п.6.2. договору).
Тобто, вказаними умовами договору фактично визначено здійснення ФОП Брицька Т.О. підприємницької діяльності з використанням нерухомого майна Концерну "Військторгсервіс", а саме частини приміщень № 31 та частину коридору другого поверху будівлі за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мкрн. Всебратське-2, 62.
Відповідно до п. 3.1.1 договору, Концерн "Військторгсервіс" зобов'язаний забезпечити ФОП Брицька Т.О. необхідним обладнанням та місцем для виконання останнім своїх обов'язків за Договором, а саме надання комплексу послуг у сфері побутового обслуговування, передбачених п.п.2.2 даного Договору. Водночас, договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, яке обліковується на балансі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та ФОП Брицька Т.О. не укладений.
Удаваність Договору про надання посередницьких послуг на комісійних засадах № ВКС-1749, в першу чергу підтверджується самими умовами вказаного договору та порядком його виконання сторонами.
Так, відповідно до вимог ст. 1011 ЦК України та п. 1.1 Договору, ФОП Брицька Т.О. (тобто Комісіонер) бере на себе зобов'язання від свого імені, але в інтересах та за рахунок Концерну "Військторгсервіс" (тобто Комітента) надавати комплекс послуг у сфері побутового обслуговування (виготовлення одягу) військовослужбовців ЗСУ та іншим фізичних та/або юридичних осіб, які можуть бути потенційними споживачами таких послуг.
Ст. 1011 ЦК України визначає, що Комісіонер вчиняє правочини за плату.
Так, відповідно до ст. 1013 ЦК України Комітент (тобто Концерн "Військторгсервіс") повинен виплатити комісіонерові (тобто ФОП Брицька Т.О.) плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.
Водночас, договором № ВКС-1749 взагалі не передбачено сплату Концерном "Військторгсервіс" (Комітентом) комісійних послуг ФОП Брицька Т.О. (Комісіонеру).
При цьому, п. п. 4.1 - 4.3 договору № ВКС-1749 навпаки визначає порядок та розмір щомісячної сплати коштів Концерну "Військторгсервіс" від ФОП Брицька Т.О., що фактично є орендною платою ФОП Брицька Т.О.. за надане їй у користування нерухоме майно Концерну "Військторгсервіс".
Тобто, п. 4.1 Договору, з метою приховання вдаваного правочину та отримання коштів Концерном "Військторгсервіс" за оренду нерухомого майна, сторони змінюють виконавця договору зазначаючи про нібито надання посередницьких послуг безпосередньо самим Концерном "Військторгсервіс", що повністю суперечить положенням п. 2.1 вказаного Договору.
Факт використання ФОП Брицькою Т.О. нерухомого майна Концерну "Військторгсервіс", а саме: частини приміщення №31 та частини коридору другого поверху будівлі за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мкрн. Всебратське-2, буд. 62 для здійснення власної підприємницької діяльності по ремонту та пошиву одягу підтверджується:
Військовий прокурор Криворізького гарнізону звернувся до господарського суду з позовом з метою представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України.
Військовий прокурор стверджує, що договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.12.2017 року № ВКС-1749, укладеними між Концерном "Віськторгсервіс" в особі начальника філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" та Фізичною особою-підприємцем Брицькою Тетяною Олександрівною є удаваним правочином, який приховує договір оренди нерухомого державного майна, що суперечать вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 9, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 287 Господарського кодексу України та абз. 2 п. 4 "Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 року № 778, оскільки процедура оренди здійснена без відповідного дозволу на передачу, без проведення конкурсу, оцінки об'єкта оренди, договір укладено не з належним орендодавцем та його зміст не відповідає законодавчим вимогам, що висуваються до договорів оренди державного майна, що є причиною виникнення спору.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Згідно зі змістом ст.ст. 3, 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та п. 1 "Положення про Міністерство оборони України", затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони.
Відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державний концерн "Військторгсервіс" та його філія "Одеське управління військової торгівлі" належать до сфери управління Міністерства оборони України. Засновником Концерну "Військторгсервіс" є Міністерство оборони України. Таким чином, як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 626, 627 ЦК України).
За приписами ч.1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Відповідно до пояснень Брицької Т.О. та акту огляду приміщення (об'єкту нерухомості) від 21.08.2019 року в приміщенні ТЦ "Україна", Брицька Т.О. займається господарською діяльністю по ремонту та пошиву одягу. На момент складання акту огляду (об'єкту нерухомості), встановлено, що площа приміщення складає 15 кв.м., в т.ч. площа майстерні - 12,6 кв.м. та площа загального користування-2,4 кв.м., використовується воно під пошив та ремонт одягу.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, будь-яких додаткових угод щодо сплати оренди між сторонами не укладалось.
Отже, між відповідачами існують відносини оренди, а не послуги, як зазначено у договорі, що є предметом спору.
Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За викладених обставин, договір про надання посередницьких послуг на комісійних засадах № ВКС-1749 від 01.12.2017 року є удаваним, таким що приховує відносини оренди.
Таким чином, до спірних відносин слід застосовувати норми права, що регулюють відносини оренди державного майна.
Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із п. п. 1, 2 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.
У відповідності до підпункту 1 частини першої статті 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного та комунального майна є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.
Згідно з ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди державного майна регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.
Також статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено порядок укладання договору оренди, зокрема передбачено, що фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у ст. 5 цього Закону.
Відповідно до ст. ст. 9, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" укладенню договору оренди передує оцінка об'єкта оренди.
Згідно з п. 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду затвердженого Поставною Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 року № 778 дозвіл військовим частинам на передачу військового майна в оренду надається: щодо рухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління; щодо нерухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами).
Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського договору).
Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до ст.ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Конституції та законам України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, а також моральним засадам суспільства. До того ж, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як роз'яснено у п.2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 2905.2013 року №13, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій
Як зазначалось вище, відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.
Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину, і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності.
До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Аналогічна правова позиція з вказаного питання викладена в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі №924/263/17.
За статтею 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Поряд з цим, відповідно до Класифікація видів економічної діяльності, галузі, якими займається Філія "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військоргсервіс", не передбачено надання послуг на комісійних засадах.
Здійснивши аналіз наведених вище положень чинного законодавства, суд погоджується з доводами прокуратури про те, що договір № ВКС-1749 від 01.12.2007 року про надання посередницьких послуг на комісійних засадах за своєю правовою природою не є договорами надання послуг посередницьких послуг на комісійних засадах, оскільки не містять його істотних умов.
Як убачається, за змістом спірного договору між сторонами фактично склалися правовідносини з оренди приміщення, оскільки відповідач-1 передав відповідачу-2 та на платній основі приміщення, що перебуває у нього в постійному користуванні. Тому положення оспорюваного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди нерухомого державного майна.
Під час розгляду справи до суду відповідачем-1 надано додаткову угоду №ВКС-2809 від 28.12.2019 року до договору № ВКС-1749 від 01.12.2007 року про надання посередницьких послуг на комісійних засадах.
Пунктом 1 додаткової угоди №ВКС-2809 від 28.12.2019 року до договору № ВКС-1749 від 01.12.2007 року сторони вирішили розірвати з 31.12.2019 договір № ВКС-1749 про надання посередницьких послуг на комісійних засадах.
Відповіда-1 повідомив, що згідно акту перевірки державного нерухомого майна, що обліковується на балансі філії "Південна" від 10.06.202о року, встановлено, що приміщення площею 15,0 кв.м.. використовується ФОП Брицькою Т.О. на підставі договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02/7074 від 05.03.2020 року укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та ФОП Брицькою Т.О.
Відповідно до п. 1.1 договору оренди від 05.03.2020, року а також акту приймання-передачі від 05.03.2020 року, РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях передало в строкове платне користування ФОП Брицькій Т.О. державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 15,0 кв.м., за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, мкрн. Всебратське-2, 62, що перебуває на балансі філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс"..
Також, відповідно до акту огляду від 07.09.2020 частини приміщення № 31 та частини коридору другого поверху будівлі Торгового центру "Україна", площею 15,0 кв.м., за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, мкрн. Всебратське-2, буд. 62, комісією встановлено, що приміщення площею 15,0 кв.м. використовується ФОП Брицькою Т.О. на підставі договору оренди від 05.03.2020 та у відповідності до умов.
Суд враховує надані відповідачем-1 докази, однак вважає, що оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладена у постанові від 04.04.2018 у справі №904/5212/17.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги військового прокурора Криворізького гарнізону Південного регіону України підлягають задоволенню в частині визнання недійсним договору про надання посередницьких послуг на комісійних засадах № ВКС-1749 від 01.12.2017 року, який укладений між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військоргсервіс" та Фізичною особою-підприємцем Брицькою Тетяною Олександрівною.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Фізичної особи-підприємця Бруцької Тетяни Олексіївни повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України - займане за договором приміщення площею 15 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мікрн. Всебратське-2, буд. 62, суд закриває провадження на підставі наступного.
З матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі приміщення площею 15,0 кв.м.. використовується ФОП Брицькою Т.О. на підставі договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02/7074 від 05.03.2020 року укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та ФОП Брицькою Т.О.
Відповідно до п. 1.1 договору оренди від 05.03.2020, року а також акту приймання-передачі від 05.03.2020 року, РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях передало в строкове платне користування ФОП Брицькій Т.О. державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 15,0 кв.м., за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, мкрн. Всебратське-2, 62, що перебуває на балансі філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс"..
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
З урахуванням того, що спірне приміщення повернуто відповідачем -2 після порушення провадження у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині зобов'язання Фізичної особи-підприємця Брицької Т.О. повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України - займане за договором приміщення площею 15 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мікрн. Всебратське-2, буд. 62, за відсутністю предмету спору.
Щодо підстав для представництва прокурором у даній справі інтересів держави в суді слід зазначити наступне.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення Військового прокурора Криворізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до господарського суду з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на відповідачів по 50 % судового збору на кожного, що дорівнює сумі 960,50 грн. зі стягненням на користь платника.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю
З огляду на викладене, прокурор може звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення сплаченого судового збору у розмірі 1 921,00 грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 185, 191, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати недійсним договір про надання посередницьких послуг на комісійних засадах № ВКС-1749 від 01.12.2017 року, укладеними між Концерном "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, ідентифікаційний код 35123222) в особі начальника Одеської Філії Концерну "Військторгсервіс" та Фізичною особою-підприємцем Брицькою Тетяною Олександрівною ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) недійсним.
В частині позовних вимог щодо зобов'язання Фізичної особи-підприємця Брицької Тетяни Олексіївни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України - частину приміщення № 31 та частину коридору другого поверху будівлі Торгового центру "Україна" площею 15 кв.м., розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мікрн. Всебратське-2, буд. 62 - закрити провадження.
Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) в особі Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (65063, м. Одеса, вул. Армійська, буд. 10-А, код ЄДРПОУ 35123222) на користь Військової прокуратури Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11, код ЄДРПОУ 38296363) 960,50 грн. судового збору.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Брицької Тетяни Олексіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Військової прокуратури Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11, код ЄДРПОУ 38296363) 960,50 грн. судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 23.11.2020
Суддя В.Г. Бєлік