Справа № 752/12425/19 Головуючий 1 інстанція- Мазур Ю.Ю.
Провадження № 22-ц/824/12714/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
23 листопада 2020 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 20 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернуласядо суду із вказаним позовом,який мотивувала тим, що 10 квітня 2017 року по вул.А.Вільямса 5 у м.Києві сталася ДТП за участю належного їй автомобіля «Міtsubishi» р.н. НОМЕР_1 та автомобіля «Skoda» р.н. НОМЕР_2 під керуванням третьої особи ОСОБА_3 . Вказана ДТП сталася з вини водія ОСОБА_3 , який, керуючи автомобілем «Skoda» та порушивши п.10.1 ПДР, перед зміною напрямку руху не переконався в безпечності маневру внаслідок чогодопустив зіткнення із автомобілем «Міtsubishi». Вина третьої особи ОСОБА_3 у порушенні ПДР і скоєнні правопорушення за ст.124 КУпАП стверджується постановою Голосіївського районного суду м.Києва від 26 квітня 2017 року.
Вказувала, що внаслідок ДТП належний їй автомобіль «Skoda» отримавмеханічні пошкодження. Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку № б1400/4150 від 26 жовтня 2017 року вартість відновлювального ремонту належного їй автомобіля становить 83115,98 грн. Відповідальність винуватця ДТП ОСОБА_3 була застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК № 5212536 від 14 грудня 2016 року в межах ліміту 100000 грн. у ПрАТ «Страхова група «ТАС», яке, виконуючи свої обов'язки 04 вересня 2017 року виплатило їй страхове відшкодування в сумі 41103,17 грн. Однак, вона не погоджується із таким розміром відшкодування, оскільки відповідно до звіту вартість відновлювального ремонту її автомобіля становить 83115,98 грн. Вважає, що відповідач ПрАТ «Страхова група «ТАС» має відшкодувати їй недоплачений збиток у сумі 42012,81 грн., пеню за несвоєчасну виплату відшкодування згідно ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та інфляційні втрати. Окрім того, з огляду на пошкодження транспортного засобу їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яку
- 2 -
оцінила у розмірі 5000 грн.
У зв'язку із наведеним, просила стягнути із ПрАТ «Страхова група «ТАС» на її користь страхове відшкодування у розмірі 42012,81 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 25240,58 грн., інфляційні втрати в розмірі 8473,82 грн. та 3% річних у розмірі 2334,26 грн.. Стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. та стягнути солідарно з відповідачів судовий збір в розмірі 830,62 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 20 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1500 грн. тасудовий збір в розмірі 249,20 грн. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на незаконність і необгрунтованість рішення, порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована хибністю висновків суду про те, що страховик ПрАТ «Страхова група «ТАС» виконав свої зобов'язання, виплативши їй відшкодування у сумі 41103,17 грн. Суд не врахував, що вартість відновлювального ремонту належного їй автомобіля становить 83115,98 грн., а тому страховик зобов'язаний виплатити їй решту відшкодування з урахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасну виплату. Вважає, що відповідно до положень ст.274 ЦПК України суд мав підстави для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, а не спрощеного. При вирішенні питанння про відшкодування моральної шкоди судом занижено її розмір, що не відповідає обставинам справи. Судом з порушенням вимог ст.137 ЦПК України відмовлено у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, оскільви такі витрати стягуються не тільки за участь в судовому засіданні, а й за вчинення інших дій поза його межами.
Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв незаконне рішення в частині стягнення з нього моральної шкоди, відповідальність за яку несе третя особа ОСОБА_3 , який керував автомобілем як володілець і який має нести відповідальність за завдану позивачці моральну шкоду. Підтримав апеляційну скаргу щодо скасування рішення в частині відшкодування моральної шкоди і просив в позові до нього відмовити.
Інші учасники, які отримали копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги з додатками,правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 83061,47 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що
- 3 -
апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній міррі.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 квітня 2017 року по вул.А.Вільямса 5 у м.Києві сталася ДТП за участю належного ОСОБА_1 автомобіля «Міtsubishi» р.н. НОМЕР_1 та належного відповідачу ОСОБА_2 автомобіля «Skoda» р.н. НОМЕР_2 під керуванням третьої особи ОСОБА_3 .
ДТП сталася з вини ОСОБА_3 , який, керуючи автомобілем «Skoda», на порушення п.10.1 ПДР, перед зміною напрямку руху не переконався в безпечності маневру внаслідок чогодопустив зіткнення із автомобілем «Міtsubishi».
Постановою Голосіївського районного суду м.Києва від 26 квітня 2017 року ОСОБА_3 визнано винним у порушенні ПДР і скоєнні правопорушення за ст.124 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн.
Також, судом встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК № 5212536 від 14 грудня 2016 року з лімітом відповідальності 100000 грн. у ПрАТ «Страхова група «ТАС».
30 травня 2017 рокупозивачказвернулася до ПрАТ «Страхова група «ТАС» із заявою про виплату суми страхового відшкодування.
Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку № 943/17 від 22 червня 2017 року, складеного ТОВ «Експертно-Асистуюча Компанія «Фаворит», вартість відновлювального ремонту належного ОСОБА_1 автомобіля становить 83115,98 грн., вартість матеріального збитку заподіяного власнику ОСОБА_1 після аварійного пошкодження КТЗ станом на 17 квітня 2017 дорівнює без урахування ПДВ на запчастини та величини страти товарної вартості становить 41103,17 грн.
09 серпня 2017 року страховиком ПрАТ «Страхова група «ТАС» складено страховий акт № 16605В/35/2017, згідно якого вартість матеріального збитку завданого ОСОБА_1 становить 41103,17 грн.
На виконання своїх обов'язків страховик ПрАТ «Страхова група «ТАС» виплатив ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 41103,17 грн. що підтверджується платіжним дорученням № 31682 від 18 серпня 2017 року (а.с.78).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відмовляючи у задоволенні вимог до ПрАТ «Страхова група «ТАС» про стягнення невиплачених збитків, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що страховик здійснив виплату страхового відшкодування у визначеному автотоварознавчим дослідженням розмірі, як вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з
- 4 -
урахуванням зносу, що відповідає вимогам закону, а сама виплата здійснена у встановлений законом строк.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Згідно ст.1166 ЦК України шкода завдана майну особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За положеннями ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку, якщо ця особа не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України).
Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Спірні правовідносини врегульовані спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України (преамбула Закону).
Згідно ст.6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно п.22.1. ст.22 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу лише з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
З урахуваннямвстановлених по справі обставин, а саме, що вартість матеріального збитку завданого власнику ОСОБА_1 в результаті ДТП становить 41103,17 грн., яка розрахована у встановленому законом порядку та виплачена страховиком, суд першої
- 5 -
інстанції вірно відмовив у задоволенні вимог до страховика про стягнення 42012,81 грн.
Доводи апеляційної скарги про наявність у страховика ПрАТ «Страхова група «ТАС» зобов'язань по виплаті позивачці відшкодування у розмірі 83115,98 грн., що відповідає вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Міtsubishi»та ліміту відповідальності страховика 100000 грн., колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
Встановлено, що відповідальність винуватця ДТП ОСОБА_3 була застрахована у ПрАТ «Страхова група «ТАС» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відшкодування шкоди за яким має особливості, встановлені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема, як вище вказувалося згідно зі ст.29 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу виключно з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до Методики товарознавчої екпертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом МЮ України і Фонду держмайна України № 142/2092 від 24 листопада 2003 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) згідно п.п.2.4, 8.3 якої вартість збитку, яка завдана колісному транспортному засобу і яка підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням коєфіцієнта фізичного зносу автомобіля.
Тобто, даний Закон встановлює законодавчі обмеження щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме розмір страхової виплати визначається з обов'язковим урахуванням зносу автомобіля, що у свою чергу згідно ст.1194 ЦК України покладає на винуватця обов'язок сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, у разі її недостатності.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду: від 18 вересня 2019 року у справі № 750/12904/16, від 18 вересня 2019 року у справі № 369/7209/16, від 04 вересня 2019 року у справі № 757/7858/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 465/970/16, де Верховний Суд зазначив про необхідність відшкодування різниці між страховою виплатою і фактичним розміром шкоди особою, яка завдала шкоди.
В даному випадку позивачка ОСОБА_1 помилково ототожнює розмір відновлювального ремонту із розміром страхової виплати, яка визначається у розмірі і порядку встановленому законом (п.1 ст.22 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») і не може її перевищувати.
З огляду на виконання страховиком своїх зобов'язань у строк відсутні підстави для стягнення відшкодування з урахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних.
Доводи апеляційної скарги про те, що згідно положень ст.274 ЦПК України суд мав підстави для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, а не спрощеного, не грунтуються на вимогах процесуального закону.
Згідно ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд (ч.1).
Згідно ч.2 даної статті у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Отже, процесуальний закон визначає дві категорії справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження, а саме: ті, які підлягають розгляду виключно в порядку
- 6 -
спрощеного провадження в силу вказівки закону (ч.1 ст.274 ЦПК), та ті, які можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження на розсуд суду (ч.2 ст.274 ЦПК).
Відповідно до п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України малозничними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на те, що в даній справі ціна позову становить 83061,47 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, то відповідно до ч.6 ст.19 ЦПК України дана справа є малозначною і згідно п.1 ч.1 ст.ст.274 ЦПК України дана справа підлягає розгляду тільки в порядкуспрощеного провадження.
Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів враховує, що ухвалою судді першої інстанції від 21 червня 2019 року відкрито провадження в даній справі та ухвалено проводити розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди апеляційний суд керується наступним.
Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України, особою, відповідальною за заявленими в позові підставами є власник автомобіля «Skoda» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 .
Проте, колегія суддів не може погодитися із такимим висновками, які не грунтуються на нормах матеріального права.
За положеннями ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку, якщо ця особа не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого.
Отже, закон покладає відповідальність за завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду саме на володільця транспортного засобу, під яким розуміється особа, якій належить право володіти і користуватися цим засобом.
Аналогічні роз'яснення містить п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», згідно абзацу 2 якого якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).
З матеріалів справи вбачається, що володільцем автомобіля Skoda» р.н. НОМЕР_2 на момент ДТП був ОСОБА_3 , який керував автомобілем на відповідній правовій підставі, бо мав посвідчення водія і реєстраційний документ на автомобіль і який має нести відповідальність за завдану шкоду, в тому числі моральну.
Суд наведеного не врахував та безпідставно поклав відповідальність за завдану позивачці моральну шкоду на власника транспортного засобу відповідача ОСОБА_2 , який на час ДТП не був володільцем автомобіля, ним не керував і не є відповідальним за шкоду.
При цьому, колегія суддів враховує, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо незаконності рішення в частині покладення відповідальності за завдану моральну шкоду на відповідача ОСОБА_2 , проте, перевіряючи законність судового рішення за апеляційною скаргою, колегія суддів керується наступним.
Відповідно до приписів ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог
- 7 -
апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, дана норма покладає на суд прямий обов'язок вирішити справу у відповідності із приписами норм матеріального права незалежно від доводів апеляційної скарги.
Враховуючи, що при вирішенні спору суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме - ст.1167, ч.2 ст.1187 ЦК України, колегія суддів згідно ч.4 ст.367 ЦПК України вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги з метою дотримання вимог закону.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення, оскільки пред'явлений до особи, яка не є належним відповідачем.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (п.41); від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (п.49); від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (п.50); від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (п.п.37,54); від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (п.31.4); від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (п.38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (п.31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (п.63); від 11 вересня 2019 року у справі № 203/3682/17; від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (п.71)).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі, а є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до цього відповідача, який не є належним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (п.40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (п.50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (п.37,44), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (п.31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (п.39); від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (п.75); від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (п.74)).
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (п.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 на момент ДТП не був володільцем
- 8 -
автомобіля, ним не керував і не є відповідальним за шкоду, а отже не є належним відповідачем у цій справі, яким є винуватець ДТП ОСОБА_3 , до якого вимог позивачка не заявляла і який відповідно не був залучений у якості відповідача.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог в повному обсязі відповідно до положень ст.141 ЦПК України витрати позивачки на судовий збір та на правничу допомогу відшкодуванню не підлягають.
Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 20 лютого 2020 року в частині задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 20 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: