Єдиний унікальний номер справи: 363/941/20 Головуючий у суді першої інстанції: Котлярова І.Ю.
Номер провадження: 22-ц/824/12102/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
23 листопада 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Іванченка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 липня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У Вишгородський районний суд Київської області звернулось АТ КБ «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що 17 вересня 2018 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву № б/н, згідно якої отримав кредит у розмірі 4 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Позивач вказував, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Також, відповідач на час укладення кредитної угоди дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
Посилався на те, що відповідач не виконує належним чином умови укладеного договору, що спричинило виникнення заборгованості за кредитом, розмір якої станом на 20 грудня 2019 року склав 13 418,84 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 8 403,08 грн., в тому числі заборгованість за поточним тілом кредиту - 0,00 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту - 8 403,08 грн., заборгованості за нарахованими відсотками - 0,00 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 2 934,13 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 966,45 грн., нарахованої пені - 0,00 грн., нарахованої комісії - 0,00 грн., штрафу (фіксованої частини) - 500 грн. та штрафу (процентна складова) - 615,18 грн.
На підставі викладеного АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути із ОСОБА_1 вказану заборгованість на свою користь.
Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 липня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 17 вересня 2018 року у розмірі 8 403,08 грн та 1 316,30 грн судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами та штрафами, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 липня 2020 року в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
За правилами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 13 418,84 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що 17 вересня 2018 року ОСОБА_1 заповнив бланк анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів Банку (а.с. 9-10).
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість за кредитним договором від 17 вересня 2018 року по тілу кредиту складає 8 403,08 грн, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості (а.с. 6-8). Доказів щодо відсутності заборгованості чи її наявність у іншому розмірів відповідач суду не надав.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що фактично отримані позичальником кошти в добровільному порядку не були повернуті, тому вимога щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8 403,08 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками, пені та штрафів, суд першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, тому вимога банку про стягнення зазначених складових заборгованості не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом; штраф (фіксовану частину), та штраф (процентну складову).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У заяві позичальника від 17 вересня 2018 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, в поданому до суду позові обґрунтовує свої вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, посилаючись крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17 вересня 2018 року, на «Умови та правил надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.
Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто, позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком з Умов та правил надання банківських послуг, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 вересня 2018 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та штрафами.
Однак, суд першої інстанції не врахував того, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом заявлено вимоги про стягнення відсотків за користування грошовими коштами відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 966,45 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно приписів ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, в разі укладення договору, кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Так як сторони у кредитному договорі № б/н від 17 вересня 2018 року не погодили розмір відсотків, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 966,45 грн.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 липня 2020 року в частині задоволення вимог про стягнення боргу не ґрунтується на матеріалах справи і підлягає зміні.
Апеляційний суд визначає розмір боргу за кредитним договором, який підлягає стягненню у сумі 9 369,53 грн., який включає як тіло кредиту 8 403,08 грн., так і відсотки за користування кредитом нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України - 966,45 грн.
Посилання скаржника на необхідність врахування судової практики Верховного Суду викладеної у постановах: від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17 та від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц та від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, згідно яких непідписання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Справа № 923/760/18 господарська і в ній інші фактичні обставини, зокрема кредит отримано юридичною особою, на яку не розповсюджується законодавство про захист прав споживачів; справа № 642/5533/15-ц як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом взагалі не розглядалася, а наведений у скарзі витяг із судового рішення міститься у постанові апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2016 року; у справі № 375/250/18 судові рішення скасовані Верховним Судом у зв'язку із виходом апеляційного суду за межі доводів апеляційної скарги, надалі в цій справі апеляційна скарга залишена без задоволення.
Також, з урахуванням положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.
Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати КЦС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів КЦС.
Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не позиція, що міститься у наведених скаржником постановах колегії суддів чи судової палати КЦС, а саме висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований судом першої інстанції при вирішенні даного спору.
Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо відсутності згоди по тарифам банку, оскільки відповідач підписав паспорт споживчого кредиту, у якому зазначено проценти (тарифи), колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з огляду на таке.
У доданих до позовної заяви аркушах паперу (2 аркуші), які очевидно скаржник вважає паспортом кредиту (така назва відсутня), міститься інформація загального характеру щодо різних кредитних продуктів позивача, яка може бути доказом про ознайомлення споживача із різними умовами, проте ніяким чином не є доказом досягнення між сторонами згоди щодо конкретних умов кредитування.
Твердження апелянта щодо того, що відповідач не спростував надані банком докази, оцінюються колегією суддів критично, оскільки доведення факту укладення договору і наявності заборгованості є обов'язком позивача. Посилання апелянта на судову практику Верховного Суду, зокрема, у справі № 755/7704/15-ц щодо обов'язку суду здійснення власного розрахунку заборгованості у випадку незгоди із розрахунком, наданим позивачем, також не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні стягнення заборгованості за відсотками, пенею та штрафом у зв'язку із недоведеністю їх правомірного нарахування, а не з підстав неправильного визначення їх розміру.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв'язку із зміною судового рішення суд змінює розподіл судових витрат і покладає на відповідача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також згідно ст. 382 ЦПК України покладає на відповідача пропорційні витрати по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.
Згідно ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 259, 374, 376, 381 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 липня 2020 року в частині в частині задоволення позову змінити.
Стягнути з Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-д) заборгованість за кредитним договором № б/н від 17 вересня 2018 року у розмірі 9 369 (дев'ять тисяч триста шістдесят дев'ять) гривень 53 копійки.
В іншій частині заочне рішення сулу першої інстанції рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 669 (три тисячі шістсот шістдесят дев'ять) гривень 23 копійки.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
М.М. Іванченко