Справа № 953/14307/20
Провадження № 1-кп/643/1373/20
13.11.2020 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22020000000000190, за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дергачі Харківської області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 ч. 4, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, -
В провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22020000000000190, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 ч. 4, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
В підготовчому судовому засіданні захисником обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатом ОСОБА_7 на підставі ч. 2 ст. 303 КПК України подано скаргу, в якій він просить визнати незаконною і протиправною постанову першого заступника Генерального прокурора ОСОБА_8 про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, якою визначено розслідування даного кримінального провадження № 42019220000000549 від 20.08.2019 за Головним слідчим управлінням СБУ від 27.09.2019, та скасувати вказану постанову.
В обґрунтування скарги зазначено, що з 20.08.2019 по 27.09.2019 СУ ГУНП в Харківській області здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження № 42019220000000549 від 20.08.2019. В подальшому 27.09.2019 першим заступником Генерального прокурора ОСОБА_8 винесено постанову про доручення здійснення досудового розслідування даного кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування та визначено розслідування кримінального провадження № 42019220000000549 від 20.08.2019 слідчим Головного управління СБУ. Так, прокурор у вказаній постанові без належної мотивації, діючи всупереч вимогам, встановленим законом, щодо визначення підслідності, а керуючись уявною доцільністю, вказує неефективність проведення досудового розслідування, що у відповідності до ч. 9 ст. 216 КПК України не може бути підставою для визначення підслідності за ГСУ СБ України. Відповідно до вимог кримінального процесуального закону досудове розслідування у цій справі повинно було проводитись слідчими органами Національної поліції. В розумінні ч. 5 ст. 36 та ч. 2 ст. 218 КПК України допускається зміна лише територіальної підслідності, але в жодному разі не предметної. З огляду на вищевикладене слід дійти висновку про протиправність та незаконність прийнятого рішення, що в свою чергу є підставою для його скасування, а дій відповідного органу - визнання незаконними.
Обвинувачений ОСОБА_6 в підготовчому судовому засіданні підтримав скаргу свого захисника.
Прокурор ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги.
Колегія судів, заслухавши пояснення прокурора, обвинуваченого та його захисника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 КПК України, слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.
Перелік органів досудового розслідування, зокрема досудового слідства, визначений ч. 2 ст. 38 КПК України. До них входять в тому числі слідчі підрозділи органів Національної поліції, а також слідчі підрозділи органів безпеки.
Згідно абзацу першому ч. 5 ст. 36 КПК України, Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування. Забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування.
Відповідно до абзацу другого ч. 5 ст. 36 КПК України, забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, вчиненого народним депутатом України, іншим органам досудового розслідування, крім Національного антикорупційного бюро України та центрального апарату Державного бюро розслідувань відповідно до їх підслідності, визначеної цим Кодексом.
Аналіз вказаних норм в їх сукупності та взаємозв'язку свідчить, що перший заступник Генерального прокурора може доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення будь-якому іншому органу досудового розслідування, визначеному ч. 2 ст. 38 КПК України, за винятком виключень, зазначених в останньому реченні першого абзацу ч. 5 ст. 36 КПК України та другому абзаці ч. 5 ст. 36 КПК України.
Крім доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, перший заступник Генерального прокурора також може доручити здійснення досудового розслідування слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу досудового розслідування.
Враховуючи наведене, суд не погоджується з тлумаченням вказаних норм, наданим захисником, за доводами якого перший заступник генерального прокурора не має права доручати здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, а може виключно змінювати територіальну підсудність кримінального провадження, оскільки таке тлумачення вказаних норм суперечить їх змісту.
Крім того, згідно п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України, недопустимими є також докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Таким чином, згідно імперативних положень КПК України наслідком порушень правил підслідності, визначених ст. 216 КПК України, є визнання відповідних доказів недопустимими, а не скасування оскаржуваної постанови на стадії підготовчого провадження.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 по справі № 628/3400/15. Так, Верховним Судом зазначено, що здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
Посилання захисника на постанову Верховного Суду від 14.04.2020 по справі № 761/34909/17 як на підставу для задоволення скарги, судом не можуть бути визнані обґрунтованими з наступних підстав.
Як вбачається з вказаної постанови, відповідне правопорушення, віднесене до підслідності органів Національної поліції, згідно постанови Генерального прокурора України було передано для здійснення досудового розслідування слідчим органам Генеральної прокуратури України.
У вказаній постанові Верховний Суд, обґрунтовуючи висновок щодо здійснення досудового розслідування неуповноваженим органом, посилався не на незаконність вказаної постанови Генерального прокурора України в цілому як такої, що прийнята всупереч положень КПК України, а на інші обставини, а саме.
Верховним Судом було зазначено, згідно зі ст. 216 КПК дане кримінальне правопорушення віднесено до підслідності слідчих органів Національної поліції. Тому, розпочавши кримінальне провадження, прокурор на підставі ч. 7 ст. 214 КПК зобов'язаний був невідкладно, але не пізніше наступного дня з дотриманням правил підслідності, передати наявні у нього матеріали до слідчих органів Національної поліції та доручити проведення досудового розслідування. Проте всупереч приписам процесуального закону, органи прокуратури з 19 серпня до 30 вересня 2016 року, тобто протягом одного місяця і десяти днів, здійснювали досудове розслідування з порушенням визначеної ст. 216 КПК підслідності, в ході чого провели ряд слідчих дій, спрямованих на отримання доказів, у тому числі й негласні слідчі (розшукові) дії, результати яких було покладено в основу обвинувачення.
Враховуючи наведене, Верховний Суд у вказаній вище постанові дійшов висновку, що передумовою реалізації прокурором передбачених ч. 5 ст. 36 КПК повноважень має бути здійснення відповідним органом, визначеним у ст. 216 КПК, досудового розслідування у кримінальному провадженні та встановлення за наслідками такого розслідування його неефективності. Разом із тим, в даному випадку кримінальне провадження щодо обвинувачених, розпочате за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КПК, в порушення приписів ч. 7 ст. 214 КПК не передавалось з дотриманням правил підслідності слідчим органам Національної поліції для здійснення досудового розслідування. Тому передбачених ч. 5 ст. 36 КПК підстав доручати здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні іншому органу ніж той, що прямо визначений у ст. 216 КПК, у прокурора не було.
В даному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 досудове розслідування спочатку здійснювалось органами Національної поліції відповідно до правил підслідності, визначених ст. 216 КПК України, а в подальшому, після винесення оскаржуваної постанови заступника Генерального прокурора, підслідність була визначена за слідчими підрозділами Служби Безпеки України.
Таким чином, обставини кримінального провадження, яке переглядалось Верховним Судом згідно постанови від 14.04.2020 по справі № 761/34909/17, та обставини даного кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , не є тотожними, в зв'язку з чим у суду відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови заступника Генерального прокурора на підставі висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 14.04.2020 по справі № 761/34909/17, на яку посилався захисник.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно вказаної вище постанови Верховного Суду від 14.04.2020 по справі № 761/34909/17, порушення правил підслідності у відповідній справі мало наслідком визнання відповідних доказів недопустимими у відповідному вироку суду, а не скасування постанови Генерального прокурора України на стадії підготовчого провадження.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення скарги та скасування постанови першого заступника Генерального прокурора ОСОБА_8 про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування від 27.09.2019.
Також захисником обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатом ОСОБА_7 у підготовчому судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 303 КПК України подано скаргу, в якій він просить визнати незаконною та протиправною постанову прокурора відділу прокуратури Харківської області радника юстиції ОСОБА_5 від 11.09.2019 про проведення контролю за вчиненням злочину - імітування обстановки злочину, та скасувати вказану постанову.
В обґрунтування скарги зазначено, що 11.09.2019 прокурором ОСОБА_5 прийнята постанова про проведення контролю за вчиненням злочину - імітування обстановки злочину відносно ОСОБА_6 строком на 30 днів у кримінальному провадженні № 42019220000000549 від 20.08.2019. Вказана постанова не відповідає вимогам ст. 251 та 271 КПК України, оскільки крім відсутності вказівки на виклад обставин, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину, в порушення ч. 7 ст. 271 КПК України прямо вказується на створення обстановки необхідності вчинення злочину та необхідності спонукання ОСОБА_6 до поведінки, що може підпадати під ознаку злочину. З огляду на вищевказане слід дійти висновку про протиправність та незаконність прийнятого рішення, оскільки прокурором не було дотримано всіх необхідних умов, передбачених ст. 251 та ст. 271 КПК України, що є підставою для скасування постанови як незаконної та протиправної.
Обвинувачений ОСОБА_6 в підготовчому судовому засіданні підтримав скаргу свого захисника.
Прокурор ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги.
Колегія судів, заслухавши пояснення прокурора, обвинуваченого та його захисника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Як вбачається з доводів скарги та пояснень захисника, наданих в судовому засіданні, в обґрунтування скарги сторона захисту посилається на провокацію злочину, оскільки за доводами захисника в оскаржуваній постанові фактично зазначається на необхідності спонукання обвинуваченого до вчинення злочину.
Згідно ч. 3 ст. 271 КПК України під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
Таким чином, положеннями ч. 3 ст. 271 КПК України прямо передбачено, що наслідком провокації злочину є не скасування відповідної постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, а неможливість використання в кримінальному провадженні відповідних доказів, здобутих внаслідок такої негласної слідчої (розшукової) дії.
Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Раманаускас проти Литви» від 20.02.2018 зазначив, що під час прийняття рішення про те, чи було розслідування «пасивним», Суд оцінює в тому числі поведінку органів, що здійснювали цю операцію, зокрема, чи здійснювали органи вплив на заявника, для того, щоб спровокувати вчинити злочин, який би інакше не було скоєно, для того, щоб було можливо встановити факт скоєння злочину, тобто отримати докази і розпочати кримінальне переслідування. Суд знову заявляє про те, що, коли участь поліції обмежується наданням допомоги приватній стороні в реєстрації здійснення незаконної дії іншої приватної сторони, визначальним фактором залишається поведінка цих двох осіб.
Верховний Суд в постанові від 13.11.2019 по справі № 95/1544/14-к зазначив, що у своєму прецедентному праві з питання провокації злочину Європейський суд з прав людини розробив критерії для розмежування провокації, яка порушує статтю 6 § 1 Конвенції з допустимою поведінкою у застосуванні законних спеціальних заходів під прикриттям. Суд пояснив, що хоча неможливо зменшити різноманітність ситуацій, які можуть виникнути в цьому контексті для того, щоб спростити контрольний список критеріїв, для розгляду Судом скарг про провокацію, розроблено два критерії: матеріальний і процесуальний аспекти щодо підбурення. (Матановіч проти Хорватії, § 122; Раманаускас проти Литви (№ 2), § 55). Під час застосування матеріального і процесуального критеріїв на провокування Суд повинен спочатку переконатися в тому, що ситуація, яка розглядається, підпадає prima facie під категорію "випадків провокування". Якщо Суд переконається в тому, що скарга заявника підлягає розгляду в рамках категорії "випадків підбурювання", спершу він приступає до оцінювання матеріального критерію на провокацію. Якщо відповідно до матеріального критерію на підбурювання на підставі наявної інформації Суд міг би визнати з достатнім рівнем впевненості, що національні органи розслідували діяльність заявника, по суті, пасивно і не підбурювали його або до її вчинення злочину, що, як правило, є достатнім для того, щоб Суд дійшов висновку, що наступне використання в кримінальному провадженні проти заявника доказів, отриманих за допомогою таємного заходу, не викликає питання відповідно до статті 6§1.
Таким чином, Верховним Судом також висловлено правову позицію, згідно якої провокація вчинення злочину є обставиною, яка враховується при вирішенні питання щодо можливості використання відповідних доказів судом, а не при вирішенні питання щодо скасування постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину на стадії підготовчого провадження.
Також, виходячи з практики ЄСПЛ та Верховного Суду, визначальним для вирішення питання щодо провокації вчинення злочину є поведінка органів, що здійснювали контроль за вчиненням злочину, інших осіб, а не формальний аналіз змісту постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину.
Враховуючи наведене, оцінку доводам сторони захисту щодо провокації вчинення злочину в даному кримінальному провадженні, судом може бути надано після аналізу поведінки працівників правоохоронних органів та інших осіб, тобто після дослідження відповідних доказів, а не шляхом формальної оцінки змісту відповідної постанови прокурора.
Відповідно, наслідком встановлення судом факту провокації злочину може бути визнання відповідних доказів недопустимими, а не скасування постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину на стадії підготовчого провадження.
Інші недоліки постанови прокурора, які згідно доводів сторони захисту мають місце, також згідно положень КПК України не можуть бути підставою для скасування вказаної постанови на стадії підготовчого провадження.
Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для скасування постанови прокурора відділу прокуратури Харківської області радника юстиції ОСОБА_5 від 11.09.2019 про проведення контрою за вчиненням злочину - імітування обстановки злочину.
Одночасно суд роз'яснює стороні захисту, що оцінку їх доводам щодо провокації злочину судом може бути надано під час оцінки допустимості доказів, отриманих внаслідок проведення контролю за вчиненням злочину, а також що сторона захисту не позбавлена права заперечувати допустимість зазначених доказів під час їх дослідження в ходу судового розгляду (якщо судом за наслідками підготовчого провадження буде прийнято рішення про призначення судового розгляду).
Крім того, захисником обвинуваченого в підготовчому судовому засіданні подано скаргу в порядку ч. 2 ст. 303 КПК України, у якій він просив визнати незаконним та свавільним затримання ОСОБА_6 28.01.2020.
В обґрунтування скарги зазначено, що 28.01.2020 о 13-00 год. старшим слідчим ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України підполковником юстиції ОСОБА_9 затримано ОСОБА_6 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 4,5 ст. 27, ч. 2 ст. 115 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України у кримінальному провадженні № 42019220000000549 від 20.08.2019. На час фактичного затримання ОСОБА_6 станом на 13-00 годину 28.01.2020 (відповідно до ст. 209 КПК України) підстава, передбачена п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України, була відсутня, оскільки проаналізувавши інформацію про внесення відомостей до ЄРДР під № 42019220000000549, вбачається, що мова про злочин йде, який вчинявся/ був вчинений 20.08.2019, а під час затримання ОСОБА_6 не було повідомлено, у зв'язку з чим його було затримано та який злочин було припинено, що об'єктивно виключає поняття «його застали під час вчинення злочину». Затримання ОСОБА_6 порушує як норми КПК України, так і норми міжнародного права, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини. Оскільки КПК України прямо не передбачена можливість оскарження затримання у кримінальному провадженні, а їх теоретична перевірка при обранні запобіжних заходів є уявною, сторона захисту вважає за необхідне оскаржити в порядку ст. 303 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_6 в підготовчому судовому засіданні підтримав скаргу свого захисника.
Прокурор ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги.
Колегія судів, заслухавши пояснення обвинуваченого, його захисника та прокурора, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 208 КПК України, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України; якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого статтями 255, 255-1, 255-2 Кримінального кодексу України.
Як вбачається з доводів скарги та пояснень захисника, вказана скарга подана в порядку ч. 2 ст. 303 КПК України, згідно якої скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Як вбачається з положень ч. 2 ст. 307 КПК України, за наслідками розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора може бути прийнято одне з наступних судових рішень: 1) про скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; 1-1) про скасування повідомлення про підозру; 2) про зобов'язання припинити дію; 3) про зобов'язання вчинити певну дію; 4) про відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, положеннями КПК України не передбачено можливість прийняттями за наслідками розгляду скарги інших процесуальних рішень, зокрема про визнання дій (затримання особи) незаконними та свавільними.
Враховуючи наведене, у суду, який згідно ст. 19 Конституції України діє виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема КПК України, відсутні підстави для прийняття за наслідками розгляду скарги, поданої в порядку ст. 303 КПК України, процесуального рішення, зазначеного у скарзі захисника, а саме про визнання дій (затримання) незаконними та свавільними.
Крім того, суд враховує, що законність затримання ОСОБА_6 неодноразово була предметом судової перевірки та контролю під час досудового розслідування.
Так, згідно наданих суду матеріалів, слідчими суддями за наслідками розгляду скарг на незаконне затримання ОСОБА_6 , поданих захисником ОСОБА_7 в порядку ст. 206 КПК України, ухвалювались відповідні судові рішення про відмову в задоволенні зазначених скарг.
Так, згідно ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19.08.2020, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 16.09.2020, в тому числі відмовлено у задоволенні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на незаконне затримання, негайне звільнення з-під варти, в порядку ст. 206 КПК України.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19.08.2020, слідчий суддя дійшов висновку щодо обґрунтованості затримання ОСОБА_6 28.01.2020 старшим слідчим ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України підполковником юстиції ОСОБА_9 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України, в зв'язку з чим у слідчого судді відсутні підстави для визнання затримання незаконним та негайного звільнення ОСОБА_6 з-під варти.
Крім того, як вбачається із ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09.09.2020, вказаною ухвалою також відмовлено у задоволенні скарги адвоката ОСОБА_7 на незаконне затримання ОСОБА_6 , поданої в порядку ст. 206 КПК України.
Доводи захисника відносно того, що він не погоджується з ухвалами слідчих суддів щодо відмови в задоволенні його скарг на незаконне затримання ОСОБА_6 , поданих в порядку ст. 206 КПК України, та вважає вказані вище судові рішення неналежним чином мотивованими, не спростовують тієї обставини, що законність затримання ОСОБА_6 неодноразово перевірялась компетентними судами на стадії досудового розслідування, які дійшли висновків щодо відсутності підстав для задоволення відповідних скарг захисника.
Враховуючи наведене, суд, розглядаючи вказану скаргу захисника в порядку ч. 2 ст. 303 КПК України, приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення скарги про визнання незаконним та свавільним затримання ОСОБА_6 .
Керуючись ст. 36, 38, 208, 216, 303, 307, 314-316, 369-372 КПК України,
В задоволенні скарги захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на постанову першого заступника Генерального прокурора ОСОБА_8 про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування від 27.09.2019 - відмовити.
В задоволенні скарги захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на постанову прокурора відділу прокуратури Харківської області радника юстиції ОСОБА_5 про проведення контролю за вчиненням злочину - імітування обстановки злочину від 11.09.2019 - відмовити.
В задоволенні скарги захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про визнання незаконним та свавільним затримання ОСОБА_6 28.01.2020 - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою ст. 392 Кримінального процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали буде проголошено в приміщенні Московського районного суду м. Харкова (м. Харків, пр. Ювілейний, буд. 38-Є) 18.11.2020 о 15-30 год.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3