Справа № 199/453/20
(2/199/868/20)
Іменем України
04 листопада 2020 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Богун О.О.
при секретареві Рудові І.О.,
за участю учасників справи:
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за об'єднаними в одне провадження позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення та зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна, набутого підчас спільного проживання особами, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, об'єктом їх спільної сумісної власності та поділу майна,-
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення.
У підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що на підставі Договору купівлі-продажу від 05.09.2003, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дундук В.В. та зареєстрованого в реєстрі під №4313, позивачу ОСОБА_1 належить домоволодіння АДРЕСА_1 .
17.02.2007, між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. 02.12.2008 ОСОБА_2 була зареєстрована в домоволодінні АДРЕСА_1 .
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.11.2019 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданою Департаментом адміністративним послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 03.01.2020 за №15054 в домоволодінні АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідачка була зареєстрована та користувалася вказаним домоволодінням як член сім'ї власника житлового будинку та набула право користуванням чужим майном, яке за своєю суттю є сервітутом. Однак, на теперішній час відповідачка не є членом сім'ї власника домоволодіння. Крім того, відповідачка має на праві власності квартиру АДРЕСА_2 . На теперішній час відповідачка, без дозволу власника домоволодіння АДРЕСА_1 надає право користування вказаним домоволодінням стороннім особам, чим порушує право власності позивача.
У зв'язку з чим, позивач просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування домоволодінням АДРЕСА_1 ; виселети ОСОБА_2 з домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила суд визнати домоволодіння АДРЕСА_1 таким, що набуте під час спільного проживання особами, які не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, об'єктом їх спільної сумісної власності; визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 24 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для усуненя недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 10 березня 2020 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
08 квітня 2020 року ОСОБА_2 надано до суду зустрічну позовну заяву.
Ухвалою суду від 28 квітня 2020 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна, набутого підчас спільного проживання особами, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, об'єктом їх спільної сумісної власності та поділу майна, об'єднавши їх в одне провадження.
08 квітня 2020 року ОСОБА_2 надала відзив на позовну заяву про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову та крім іншого, зазначила, що домоволодіння АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя. (а.с.56-57).
ОСОБА_1 до суду надано відповідь на відзив, в якому він зазначив, що спірне домоволодіння, придбано ним особисто за особисті кошти, які були ним отримані після продажу у вересні 2003 року квартири АДРЕСА_3 . (а.с.36-37).
06 травня 2020 року ОСОБА_1 надано до суду відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 . (89-91).
Ухвалою суду від 02 червня 2020 року закрито підготовче провадження по справі та справу призначено о розгляду по суті позовних вимог.
В судовому засідання позивач за первісним позовом ОСОБА_1 надав пояснення аналогічні змісту позовних вимог, на задоволенні первісного позову наполягав. Проти задоволення зустрічної позовної заяви заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.
Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення первісних позовних вимог заперечували, надавши відзив на позовну заяву, в якому, крім іншого, зазначили, що вважають позов не обґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства. Зустрічну позовну заяву підтримали у повному обсязі на задоволенні зустрічного позову наполягали.
Суд, вислухавши учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 17 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.
Від шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.11.2019 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с.19).
На підставі Договору купівлі-продажу від 05.09.2003, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дундук В.В. та зареєстрованого в реєстрі під №4313, позивачу ОСОБА_1 належить домоволодіння АДРЕСА_1 . (а.с.11).
Відповідно до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданою Департаментом адміністративним послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 03.01.2020 за №15054 в домоволодінні АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . (а.с.7).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
На момент придбання позивачем вказаного житлового будинку, сімейні відносини регулювались чинним на той час Кодексом про шлюб та сім'ю (КпШС).
Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та з урахуванням п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»
За змістом п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.. 16 Закону України «Про власність» ст.. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю. (п.1 ст.17, ст.. 18, п.2 ст. 17 Закону України «Про власність»).
Згідно до ст.17 Закону України «Про власність» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету) 2) інше не встановлено письмовою угодою між собою.
Так, судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2000 року перебували у фактично шлюбних відносинах. Від яких, ІНФОРМАЦІЯ_9 народилася спільна дитина - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження. (а.с.44)
Відповідно до ст. 28 КпШС в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Таким чином, в зв'язку із тим, що вказаний житловий будинок було придбано ОСОБА_1 , в той, час коли він фактично перебував у шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , то суд приходить до переконання, що дане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та їх частки у даному майні є рівними. Доказів належності даного житлового будинку до особистої приватної власності одного з подружжя суду надано не було.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення, то в даному випадку суд приходить до висновку про відмову у їх задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно дост.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною 2 статті 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
В пункті 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України,статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71,72,109,110,116 Житлового кодексу Української РСР. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті71,72,116,156 ЖК УРСР;стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Таким чином, судовим розглядом встановлено, що сторони з 2000 року перебували у фактично шлюбних відносинах, а з 17 лютого 2017 по 12 листопада 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі. В період перебування сторін у фактично шлюбних відносинах, позивачем ОСОБА_1 було набуто вказане вище нерухоме майно, а отже відповідно до ст. 22 КпШС та ст.60 СК України, дане нерухоме майно має статус спільної сумісної власності подружжя.
У відповідності до ст. 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод, що згідно ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 04.11.2003, але зважаючи на те, що доказів належності спірного житлового будинку на праві особистої власності, а не спільної сумісної, позивач суду не надав, відсутні підстави для визнання ОСОБА_2 , в порядку ч. 2ст.405 ЦК України, такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 та виселення останньої з домоволодіння, в зв'язку з чим суд вважає за необхідне в задоволенні первісного позову відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення - відмовити в повному обсязі.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна, набутого підчас спільного проживання особами, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, об'єктом їх спільної сумісної власності та поділу майна - задовольнити.
Визнати майно розташоване за адресою АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , на підставі договору купівлі-продажу ВАО №3048691 за реєстраційним №4313 від 05.09.2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дундук В.В., таким, що набуте під час сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Визнати за ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Повний текст судового рішення буде складено протягом десяти днів.
Суддя О.О.Богун
04.11.2020