2/325/324/2020
325/1231/20
17 листопада 2020 року смт. Приазовське
Приазовський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Васильцової Г.А., при секретарі Міняйло А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в приміщенні Приазовського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором;
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначає, що 19.12.2007 року між акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», (далі АТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, згідно якого остання отримала у позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Зазначеним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих в період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором відповідач має заборгованість станом на 08.07.2020 року в сумі 100647,52 грн., яка складається з: 9779,68 грн - заборгованості за тілом кредиту; 3515,20 грн. - заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України; 87352,64 грн. - нарахованої пені, яку і просить стягнути позивач, а також просить стягнути з відповідача судові витрати, а саме суму судового збору 2102,00 грн.
Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 01 жовтня 2020 року відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження.
22.10.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. У відзиві зазначив, що дійсно ОСОБА_1 23.05.2014 року отримала платіжну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до 31.03.2018 року. За твердженням позивача станом на 01.08.2016 року заборгованість у відповідача перед позивачем складає 12240,51 грн. Ця заборгованість була погашена відповідачкою 04.08.2016 року. Вказана обставина підтверджується розрахунком позивача, заявою відповідачки. Після погашення кредиту, відповідачка не користувалася карткою, і жодних грошових коштів з неї не отримувала. Однак банком самостійно було проведено декілька операцій та з картки були зняті кошти. На звернення до банку, відповідачка отримала листа без жодних конкретних пояснень. Крім того, представник відповідачки зазначає, що без повідомлення банком 04..08.2016 року був збільшений ліміт до 2250 грн., 15.08.2018 року ліміт був зменшений до 00 грн. За таких підстав не зрозуміло, з якої суми заборгованості та з якого строку прострочення виходив позивач, нараховуючи відсотки за невиконання відповідачкою грошового зобов'язання відповідно до ст.. 625 ЦК України. Також представник відповідачки зазначає, що вимоги стосовно стягнення пені не можуть бути задоволені, бо в підписаній анкеті-заяви акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанк» були відсутні істотні умови щодо тарифів, процентної ставки, штрафних санкцій (пені, штрафи) у випадку неповернення кредиту тощо. Крім того, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору. Зазначає про необхідність застосувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, в якій вказано, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору, оскільки така заява-анкета не може розцінюватися як стандартна (типова) форма кредитного договору. Таким чином, вважає, що стягнення пені з відповідачки не можуть бути задоволені, а також не можуть вважатися належними будь-які відсотки, визначені позивачем, крім 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання, якщо таке порушення мало місце. Зазначає, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за кредитом не можуть бути задоволенні судом, оскільки є не підтвердженими та суперечливими.
Ухвалою суду від 26 жовтня 2020 року відкладено розгляд справи за клопотанням представника відповідача.
09.11.2020 року на електронну адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив ( 12.11.2020 року на електронну адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка тотожня поданій відповіді 09.11.2020 року; та 16.11.2020 року на поштову адресу суду надійшла відповідь на відзив, тотожня поданим відповідям від 09.11.2020 року та 12.11.2020 року), в яких зазначене наступне: 19.12.2007 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н від 19.12.2007 року, яка є договором приєднання. Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на умови кредитування, з якими вона була ознайомлена, а саме: з відсотковою ставкою 3% (36% на рік), тобто при укладені договору були обговорені усі істотні умови. Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифами є загальнодоступними, а тому відповідачка підписуючи заяву погодилася з їх умовами, в тому числі про збільшення та зменшення кредитного ліміту Банком в односторонньому порядку, про нарахування штрафів та пені, розмір якої установлюється Наказами. Банком надано до суду виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, а отже отримав кредитну картку "Універсальна", оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Також зазначає, що виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за відсутності представника АТ КБ «ПриватБанк», на задоволенні позовних вимог наполягає.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися, від представника надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, в задоволенні позову просить відмовити з підстав, зазначених у відзиві.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
Під час розгляду справи судом встановлено, що 19.12.2007 року відповідачем ОСОБА_1 на бланку підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку. У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_1 згодна з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами складають між нею і банком договір про надання банківських послуг.
Проте, у Анкеті-заяві у графі «Ознайомившись з Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами Приватбанку, бажаю оформити на своє ім'я» відсутні будь-які позначення про бажання ОСОБА_1 оформити будь-яку із запропонованих банком видів послуг. У графі «кредитний ліміт по платіжній карті Універсальна» відомості відсутні.
Згідно Анкети-заяви базова відсоткова ставка складає 3 % на місяць на залишок заборгованості.
Відповідно до п. 3.1 Умов і правил надання банківських послуг, банк видає клієнту картку на підставі заяви, в якій зазначено вид і строк дії картки, і підписаної клієнтом.
Згідно з п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до Довідки банку (а.с. 15), ОСОБА_1 на підставі укладеного договору отримала у позивача кредитну картку № НОМЕР_2 від 29.12.2007 року, термін дії до 10/09; кредитну картку № НОМЕР_3 від 27.08.2008 року, термін дії до 05/09; кредитну картку № НОМЕР_4 від 29.05.2009 року, термін дії до 05/12; кредитну картку № НОМЕР_5 від 17.03.2011 року, термін дії до 04/15; кредитну картку № НОМЕР_6 від 22.01.2014 року, термін дії до 12/17; кредитну картку № НОМЕР_7 від 23.05.2014 року, термін дії до 03/18 .
Згідно з випискою по рахунку за період з 19.12.2007 року по 01.03.2020 року містяться відомості про витрачання і зарахування коштів, нарахування відсотків та штрафних санкцій.
У наданому банком розрахунку заборгованості, відповідачці станом на 08.07.2020 року нараховано банком заборгованість в сумі 100647,52 грн., яка складається з: 9779,68 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3515,20 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України; 87352,64 грн. - заборгованість за пенею.
У відповідності до правовідносин сторін суд керується такими нормами права.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Аналізуючи надані банком документи, суд звертає увагу, що Анкета-заява позичальника не містить будь-яких умов кредитного договору, не визначає суми кредиту і штрафних санкцій. Більше того, така заява навіть не містить умов про те, які саме послуги банку бажала замовити відповідачка та який кредитний ліміт бажала отримати.
Надані банком примірники Умов і Правил надання банківських послуг не містять підпису позичальника. Матеріали справи не містять відомостей, що саме з цими Умовами і Правилами та Тарифами погодився позичальник.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. І тому до таких правовідносин неможливо застосувати ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Таким чином, суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17-ц, у подібних правовідносинах, у яких позивачем так само виступав АТ КБ «Приватбанк».
Крім того, у наведеному рішенні Верховний Суд також зазначив, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, за обставинами цієї справи, у суду так само відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Враховуючи, що банком не було доведено факт ознайомлення відповідача з сумами штрафних санкцій, і відповідно не доведено, що заявлені до стягнення суми пені є частиною кредитного договору, умови якого розумів і з якими погодився позичальник, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Крім того, надана банком Анкета-заява не містить також строку повернення кредиту, а тому беручи до уваги вимоги частини другої статті 530 ЦК України, суд вважає, що позивач має право вимагати повернення фактично отриманої позичальником суми кредитних коштів в розмірі 9779,68 грн.
Суд не погоджується з доводами представника відповідача про погашення відповідачкою заборгованості 04.08.2016 року у повному обсязі, оскільки відсутні докази на підтвердження вказаних обставин.
Посилання представника відповідача на заяву ОСОБА_1 до Банку та відповіді Банку як на доказ погашення кредиту, суд не враховує, оскільки вказані документи містять інформацію щодо наявності кредитних відносин між сторонами та свідчать про наявність питань щодо погашення заборгованості за кредитним зобов'язанням.
Крім того, суд погоджується з сумою нарахованих позивачем відсотків у розмірі 3515,20 грн., які узгоджуються з положеннями ст.. 625 ЦК України.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат, сплачених при подачі позовної заяви, пропорційно до суми задоволених позовних вимог в розмірі 277,66 грн.
Суд акцентує увагу, що згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 4,7,12,13,263-265,268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, к/р НОМЕР_9 , МФО: 305299) суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 19.12.2007 року у розмірі 13294 грн. (тринадцять тисяч двісті дев'яносто чотири) гривні 88 копійок, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 9779,68 грн.; заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України - 3515,20 грн..
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, к/р НОМЕР_9 , МФО: 305299) витрати по сплаті судового збору в розмірі 277 (двісті сімдесят сім) гривень 66 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, апеляційної скарги.
Відповідно до п.п. 15.5) п.п. 15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України (в новій редакції), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Судовий розгляд по справі завершився 17 листопада 2020 року.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 23 листопада 2020 року.
Суддя: Г.А.Васильцова