Справа № 323/2919/20
2/323/803/20
про залишення позовної заяви без руху
"23" листопада 2020 р. м.Оріхів
Суддя Оріхівського районного суду Запорізької області Плечищева О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про моральне відшкодування збитків, -
18 листопада 2020 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про моральне відшкодування збитків, завданих діями Російської Федерації.
Вказана позовна заява не відповідає вимогам, встановленими ст.ст.175, 177 ЦПК України.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Всупереч вимогам п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем не зазначено зміст позовних вимог до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».
Також, відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Так, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93, держава гарантує додержання положень зазначеної Конвенції.
Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України «Про міжнародне приватне право», який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.
Стаття 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема в якості відповідача.
Найважливішою ознакою для держави є суверенітет, оскільки саме суверенітет становить основну відправну засаду для її правосуб'єктності. Суверенітет держави має вияв у двох сферах внутрішній та зовнішній. У зовнішній сфері суверенітет означає незалежність, самостійність і непідпорядкованість держави іншим державам.
У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності та означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Це принцип вилучення держави та її органів з-під юрисдикції іншої держави. Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави.
Отже, бути відповідачем в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.
За відсутності такої згоди іноземна держава не може одержати правового статусу відповідача в цивільному процесі України.
Разом з цим статтею 4 ЦПК України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (а отже, і рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості).
Відповідно до положень про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента від 10 червня 1993 року № 198/93, Україна гарантує додержання положень Віденської конвенції 1961 року та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року.
Пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, відповідно до статті 32 Віденської конвенції 1961 року можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави.
Положення зазначеної норми міжнародного договору конкретизовано у статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».
З'ясування цього питання має істотне значення, оскільки від нього залежить, чи має суд право здійснювати подальші процесуальні дії.
При цьому вчиняти такі процесуальні дії повинен не позивач при пред'явленні до суду позову, а саме суд.
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 року у цивільній справі № 357/13182/18, провадження № 61-12202св19 та у постанові від 09.09.2020 року у цивільній справі № 321/211/20, провадження № 61-8142св20.
Задля направлення пакету документів (позовної заяви та доданих до неї документів) до уповноваженого органу Російської Федерації, яким є Посольство Російської Федерації в Україні, необхідно зробити офіційний переклад даних документів з української мови на російську та обов'язок з перекладу даних документів, на переконання суду, необхідно покласти на позивача у справі.
Після перекладу пакету документів (позовної заяви та доданих до неї документів) позивачем, вони будуть направлені судом на адресу Посольства Російської Федерації в Україні разом з відповідним запитом про згоду або ж не згоду Російської Федерації бути відповідачем по даній справі в Оріхівському районному суді Запорізької області, що узгоджується з тією правовою позицією Верховного Суду, які ним викладені у вищезазначених постановах.
Відповідно до вимог ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст.175, 177, 185 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про моральне відшкодування збитків, завданих діями Російської Федерації - залишити без руху для усунення недоліків позовної заяви.
Запропонувати позивачу усунути недоліки, допущені при поданні позовної заяви, шляхом зазначення у ній позовних вимог до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», а також шляхом надання суду офіційного перекладу позовної заяви та долучених до неї додатків з української мови на російську мову.
Надати позивачу строку для усунення недоліків - не пізніше десяти днів з дня вручення позивачу копії цієї ухвали.
Копію ухвали направити позивачу.
У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повернена.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя : Плечищева О.В.
О. В. Плечищева