Дата документу 16.11.2020
Справа № 501/1271/16-ц
2/501/267/20
06 листопада 2020 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі
головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом: Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»
до
відповідачів:
1 ОСОБА_1
2 ОСОБА_2
3 ОСОБА_3
предмет та підстави позову: про стягнення суми заборгованості за кредитним договором
та зустрічного позову ОСОБА_1
до
відповідача: Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»
треті особи:
1 ОСОБА_2
2 ОСОБА_3
предмет та підстави позову: про розірвання договору про надання споживчого кредиту
учасники справи:
від позивача за первісним позовом - ОСОБА_4 ,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представник відповідачів - ОСОБА_5 ,
негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне та
І. Виклад позиції позивача та відповідача.
Представник Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» 01.06.2016 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, згідно якого просить суд:
- стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту №11224476000 від 27 вересня 2007 року в розмірі 49595,70 доларів США та пеню в розмірі 31683,63 грн.;
- стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в солідарному порядку суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту №11224476000 від 27 вересня 2007 року в розмірі 49595,70 доларів США та пеню в розмірі 31683,63 грн.;
- стягнути з відповідачів судовий збір в рівних частках.
Позов обґрунтований тим, що 23.04.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №11224476000.
Найменування Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» змінено на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», який являється його правонаступником.
Позивач вказує в позові, що відповідно до умов кредитного договору, банк надає кредит в іноземній валюті в розмірі 95 200 доларів США зі сплатою Позичальником 10,5% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 27 вересня 2022 року, а Позичальник повертає кредит і сплачує за його користування відсотки та комісійну винагороду в сумі, в строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
Між банком та ОСОБА_1 26.12.2012 укладено Додаткову угоду №2 до кредитного договору відповідно до якого змінено розмір ануїтетного платежу за договором, встановлено в розмірі 775,00 доларів США.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором, 27.09.2007 укладено договори поруки між позивачем та ОСОБА_2 за №145616 і ОСОБА_3 за №145643.
Відповідно до умов договорів поруки поручителі зобов'язалися відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань, що виникли у кредитного договору в солідарному порядку.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, однак відповідач порушив умови кредитного договору, в результаті чого станом на 17.05.2015 року виникла заборгованість у розмірі 49595,70 доларів США, з яких 47684,79 доларів США - кредитна заборгованість, 1910,91 доларів США - заборгованість по процентам. Заборгованість відповідача по сплаті пені станом на 17.05.2016 складає 31683,63 грн., з яких: 25780,15 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту; 5 903,48 грн. - пеня за прострочення сплати процентів.
У зв'язку з вищенаведеним позивач звернувся до суду з даним позовом.
ОСОБА_1 22.03.2017 звернувся до суду із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) про розірвання договору про надання споживчого кредиту (а.с.162-165 т.1), згідно якого просить суд розірвати договір про надання споживчого кредиту №11224476000 від 27 вересня 2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , судові витрати віднести за рахунок відповідача.
Позов мотивований тим, що протягом 9 років позивач своєчасно сплачував відповідачу щомісячні платежі по кредитному договору, однак станом на день подачі позову до суду у нього змінились істотні обставини, якими він керувався при укладанні кредитного договору. Падіння рівня життя в цілому по країні, знецінення національної валюти, зростання цін на комунальні послуги, видатків для забезпечення нагальних потреб на харчування, одяг, медикаменти робить неможливим подальше виконання взятих позивачем кредитних зобов'язань.
Також, позивач вказує в позові, що у кредитному договорі не міститься умова, що позивач бере на себе усі ризики у зв'язку з істотною зміною обставин.
Представник відповідача 18.04.2017 надав до суду заперечення на зустрічний позов (а.с.207-213 т.1), просить суд відмовити в задоволенні зустрічного позову та задовольнити первісний позов, посилаючись на те, що банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, при підписанні договору позичальник засвідчив, що ознайомлений з умовами кредитування. Позичальник з моменту вручення примірника укладеного кредитного договору протягом 14 днів мав право відкликати свою згоду на укладення кредитного договору, однак цього не зробив. Позичальник був попереджений про валютні ризики отриманого кредиту в доларах США згідно наданого позичальнику інформаційного листа. Банком дотримано вимоги чинного законодавства, тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.
ОСОБА_1 05.09.2019 надав до суду письмові пояснення по справі, просить суд задовольнити зустрічний позов (а.с.159-165 т.2).
В судовому засіданні представник ПАТ «Укрсиббанк» надав до суду заяву про застосування строку позовної даності до вимог позивача за зустрічним позовом про розірвання кредитного договору, просив суд відмовити в задоволенні зустрічного позову та задовольнити первісний позов.
В судовому засіданні відповідачі та їх представник просили суд відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов з підстав, викладених у позові.
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА_6 від 02.07.2016 року відкрито провадження у справі (а.с.81 т.1).
У зв'язку із звільненням судді ОСОБА_6 з посади судді, призначено повторний автоматизований розподіл даної справи (а.с.39 т.2).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу справа повторно розподілена для подальшого розгляду судді Максимович Г.В. (а.с.40 т.2).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Максимович Г.В. від 13.11.2017 року прийнято до свого провадження дану цивільну справу (а.с.41 т.2).
Разом з тим, 15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно п.п.9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
В судовому засіданні 25.01.2018 року постановлено ухвалу про проведення розгляду справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с.54-55 т.2).
У зв'язку із відстороненням судді Іллічівського міського суду Одеської області Максимович Г.В. від здійснення правосуддя, відповідно до наказу голови суду №21-ос від 03.08.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 17.08.2018 року, справа повторно розподілена для подальшого розгляду судді Петрюченко М.І.
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 17.08.2018 прийянто до свого провадження вказану цивільну справу (а.с.74-75 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 30.09.2019 витребувано у Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» оригінал кредитної справи та повну інформацію про рух коштів по рахунку з наданням виписки за картковим рахунком ОСОБА_1 в період з 27.09.2007 по 31.12.2018 (а.с.178-179 т.2).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 23.06.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі - відмовлено (а.с.88-89 т.3).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 06.11.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі - відмовлено.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 23.04.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №11224476000(а.с.6-16 т.1).
Найменування Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» змінено на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», який являється його правонаступником.
Банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (а.с.48-55 т.1).
Відповідно до умов кредитного договору, банк надає кредит в іноземній валюті в розмірі 95 200 доларів США зі сплатою Позичальником 10,5% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 27 вересня 2022 року, а Позичальник повертає кредит і сплачує за його користування відсотки та комісійну винагороду в сумі, в строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
Між банком та ОСОБА_1 26.12.2012 укладено Додаткову угоду №2 до кредитного договору відповідно до якого змінено розмір ануїтетного платежу за договором, встановлено в розмірі 775,00 доларів США (а.с.17-24 т.1).
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором, 27.09.2007 укладено договори поруки між позивачем та ОСОБА_2 за №145616 та між позивачем та ОСОБА_3 за №145643 (а.с.25-28 т.1).
Відповідно до умов договорів поруки поручителі зобов'язалися відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань, що виникли у кредитного договору в солідарному порядку.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, однак відповідач порушив умови кредитного договору, в результаті чого станом на 17.05.2015 року виникла заборгованість у розмірі 49595,70 доларів США, з яких 47684,79 доларів США - кредитна заборгованість, 1910,91 доларів США - заборгованість по процентам. Заборгованість відповідача по сплаті пені станом на 17.05.2016 складає 31683,63 грн., з яких: 25780,15 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту; 5 903,48 грн. - пеня за прострочення сплати процентів (а.с.37-46 т.1).
Позивачем на адресу відповідачів направлялись вимоги про виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с.28-36 т.1).
Також, судом досліджено копії:
- свідоцтва про народження ОСОБА_8 (а.с.191 т.1);
- свідоцтва про народження ОСОБА_9 (а.с.192 т.1);
- довідки про заробітну плату з місця роботи ОСОБА_1 (а.с.193 т.1);
- виписки за кредитним договором (а.с.3-26 т.2);
- квитанцій про погашення кредитної заборгованості (а.с.197-207, 224-248 т.2; а.с.5-52 т.3);
- заяв про купівлю іноземної валюти (а.с.208-221 т.2).
Відповідно до висновку судово-економічної експертизи №01/09 від 01.09.2020 (а.с.110-131 т.3):
-по першому питанню:
У договорі №11224476000 від 27.09.2007 відсутня будь-яка інформація щодо графіку платежів, сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки кредиту, абсолютного значення подорожчання кредиту, реальної процентної ставки від 27.09.2007 року у Додатковій угоді №1 від 27.09.2007 року до зазначеного Договору сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки кредиту, абсолютного значення подорожчання кредиту не наведено, що може свідчити про порушення Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року №1023 - ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» від 01.12.2005 №3161-ІV (із змінами та доповненнями) та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджену Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 за №541/13808.
За результатами проведених експертних розрахунків визначені вартісні показники кредиту згідно умов наведених у додатку №1 до договору №11224476000, а саме:
- сукупна вартість кредиту становить 200 211,17 доларів США;
- реальна процентна ставка становить 12,45%;
- абсолютне подорожчання кредиту становить 105 011,17 доларів США.
- по другому питанню:
З підстав докладно описаних у дослідницькій частині, відслідковується, що розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 станом на 24.05.2016 по Договору про надання споживчого кредиту №11224476000 від 27.09.2007 з усіма додатками та додатковими угодами, який надано ПАТ «Укрсиббанк» до суду, складено без урахування діючого законодавства України і вимог договору.
На експертне дослідження не надано внутрішні положення банку, що унормовують порядок нарахування основних складових кредитних зобов'язань, у тому числі і по договору про надання споживчого кредиту №11224476000 від 27.09.2007.
- по другому питанню:
З підстав докладно описаних у дослідницькій частині встановлено, що заборгованість позичальника ОСОБА_1 перед ПАТ «Укрсиббанк» станом на 17.05.2016 становить 44 469,31 доларів США, з них 616,14 доларів США по процентах за користування кредитом та 43853,17 доларів США заборгованість з основного боргу за кредитом, термін сплати якого на цю дату ще не настав.
Заборгованість по пені становить 367,42 грн.
При цьому переплата за основним боргом, термін сплати якого настав станом на 17.05.2016, становить 19421,17 доларів США.
Заборгованість позичальника ОСОБА_1 перед ПАТ «Укрсиббанк» станом на 24.05.2016 становить 44546,05 доларів США, з них 692,88 доларів США заборгованість по процентах за користування кредитом та 43853,17 доларів США заборгованість з основного боргу за кредитом, термін сплати якого на цю дату ще не настав.
Заборгованість по пені становить 454,07 грн.
При цьому переплата за основним боргом, термін сплати якого настав станом на 24.05.2016, становить 19421,17 доларів США.
Заборгованість позичальника ОСОБА_1 перед ПАТ «Укрсиббанк» станом на 27.03.2018 становить 46162,95 доларів США, з них 2309,78 доларів США заборгованість по процентах за користування кредитом та 43853,17 доларів США заборгованість з основного боргу за кредитом, термін сплати якого на цю дату ще не настав.
При цьому переплата за основним боргом, термін сплати якого настав станом на 27.03.2018, становить 9262,33 доларів США.
ІV. Оцінка Суду.
Перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598, статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтею 1050 ЦК України також передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до п.53 Кредитного договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення певної суми заборгованості за цим Договором (а.с.10 т.1).
Оскільки відповідач несвоєчасно здійснював погашення кредиту, утворилась заборгованість по сплаті кредиту, банк звертався з проханням до позичальника сплатити заборгованість по основому боргу та нарахованих процентах відповідно до умов договору, про що на адресу відповідача направлено повідомлення вимоги (а.с.28-36 т.1).
Отже, зверненням 12.02.2016 року до позичальника з вимогою про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору та порядку сплати процентів за користування кредитом та використав своє право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів (стаття 1048 ЦК України).
Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12 (провадження № 14 - 10цс18) та від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Згідно ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
З урахуванням вказаних вимог закону, солідарного обов'язку виконання зобов'язань поручителями та висновку судово-економічної експертизи №01/09 від 01.09.2020 (а.с.110-131 т.3), суд дійшов до висновку щодо часткового задоволення позову та стягнення з відповідачів в солідарному порядку суми боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту №11224476000 від 27 вересня 2007 року в розмірі 46 162,95 доларів США, з них заборгованість з основного боргу за кредитом у розмірі 43 853,17 доларів США та заборгованість по процентах за користування кредитом у розмірі 2309,78 доларів США.
Разом з тим, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розірвання договору про надання споживчого кредиту з наступних підстав.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору) нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Виходячи з вимог ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Вирішуючи справи про визнання кредитних договорів недійсними, суди мають враховувати вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені як ЦК (статті 1048 - 1054), так і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Зокрема, суди мають встановлювати такі обставини: досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору, мета, сума і строк кредит умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язані позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення і договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює жодних правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його нікчемністю; сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
У пункті 14 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам розяснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема статті 215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України, статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
ОСОБА_1 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі. ОСОБА_1 особисто підписав кредитний договір, чим засвідчив отримання всієї необхідної інформації та погодився з умовами договору щодо сплати кредиту в установлені договором строки та виконання всіх зобов'язань по кредитному договору.
Також позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 на момент укладення договору 27.09.2007 не заявляв додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшому виконував його умови; кредитний договір містить відомості щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; графік погашення кредиту, отже міститься повна інформація стосовно умов кредитування.
Між банком та ОСОБА_1 26.12.2012 укладено Додаткову угоду №2 до кредитного договору, відповідно до якого змінено розмір ануїтетного платежу за договором та встановлено в розмірі 775,00 доларів США (а.с.17-24 т.1).
Після укладення додаткової угоди позивач також не заявляв додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшому виконував його умови.
Щодо отримання грошових коштів в іноземній валюті, то статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу.
Натомість статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (а.с.48-55 т.1).
Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями (статті 19,47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу 2 Закону України від 15.02.2011 №3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).
Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 №483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028).
Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15.02.2011 №3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій).
Відтак надання та одержання кредиту в іноземній валюті і сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
Щодо посилань позивача на те, що банк не попередив його про ризики фактичного подорожчання кредиту, то у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Тому банк, сам не міг передбачити фактичне подорожчання кредиту і повідомити про це позивача.
Підписуючи кредитний договір, а у подальшому і додаткову угоду, позичальник погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом в строки, встановлені договорами.
Отримавши примірник договору, позивач мав можливість детально вивчити його умови та протягом 14 днів з дня отримання кредиту відмовитись від даної послуги, що передбачено п.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Однак позивач цього не зробив, використавши кредитні кошти на свій розсуд і не скористався правом дострокового погашення кредиту, що передбачено умовами кредитного договору.
Банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору.
Отже, під час укладення оспорюваного договору сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними.
У разі ненадання інформації, передбаченої статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору, суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статями 15 і 23 цього Закону.
Статтями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб'єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків.
В судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до зустрічного позову про розірвання договору про надання споживчого кредиту.
Щодо розірвання договору про надання споживчого кредиту слід визначити початок перебігу строку позовної давності, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частиною першою статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями Цивільного процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов'язку знати про стан своїх майнових прав, зокрема з моменту укладення та підписання оспорюваного кредитного договору 27.09.2007 року, суд виходить з того, що саме з цього дня позивач міг дізнатися про порушення його прав, а отже ним пропущено строк позовної давності, про застосування якої заявлено представником ПАТ «Укрсиббанк», що є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. №14 «Про судове рішення» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог, суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.
ОСОБА_1 22.03.2017 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Укрсиббанк» про розірвання кредитного договору №11224476000 від 27.09.2007.
Отже, оскільки ОСОБА_1 обрав способом захисту своїх прав розірвання кредитного договору, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову з пропуском строку позовної давності.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 6 (право на справедливий суд), ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст.17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст.1 Протоколу 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).
Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
V. Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно чч.1, 2, 3 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідачів судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.
Зокрема, згідно платіжного доручення №0012199836 від 17.05.2016 року (а.с.1 т.1) позивачем за первісним позовом при подачі позову до суду сплачено 19367,25 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідачів в рівних частках з кожного по 6 455,75 грн.
З цих підстав, керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного - процесуального кодексу України, Суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в солідарному порядку суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту №11224476000 від 27 вересня 2007 року в розмірі 46 162,95 доларів США, з них заборгованість з основного боргу за кредитом у розмірі 43 853,17 доларів США та заборгованість по процентах за користування кредитом у розмірі 2309,78 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 19367,25 грн. в рівних частках з кожного по 6 455,75 грн.
В задоволенні решти вимог відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розірвання договору про надання споживчого кредиту - відмовити повністю.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення виготовлено 16 листопада 2020 року.
Суддя Іллічівського міського суду
Одеської області М.І.Петрюченко