про залишення позовної заяви без розгляду
23 листопада 2020 рокум. ПолтаваСправа № 440/5496/20
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Чеснокова А.О., розглянувши матеріали адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ФОП ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 51181,82 грн. та пені в розмірі 1699,84 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем у 2019 році не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, внаслідок чого Фондом соціального захисту інвалідів до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції. У зв'язку з несплатою відповідачем зазначеної суми у строк, передбачений Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", позивачем нараховано пеню. Несплата вищевказаних сум стала підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені з підприємства.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
22 жовтня 2020 року судом отримано відзив на позов, у якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції посилався на те, що позивач безпідставно ставить йому у вину порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", оскільки 02 січня 2019 року ФОП ОСОБА_1 створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю; відповідне повідомлення розміщено роботодавцем у мережі Інтернет, зокрема, на сайті Work.ua, а відтак відповідачем у 2019 році виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Крім того, ФОП ОСОБА_1 наполягала на тому, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
29 жовтня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що аргументи ФОП ОСОБА_1 не спростовують правомірності застосування до неї адміністративно-господарських санкцій та пені. Зауважив, що доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом ґрунтуються на хибному розумінні вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та змісту постанови Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 809/1931/16.
06 листопада 2020 року судом отримано заперечення, в яких відповідач наполягає на наявності правових підстав для залишення позову без розгляду.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно залишити без розгляду з таких мотивів та підстав.
Матеріалами справи підтверджено, що 16 вересня 2020 року відповідачем подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма № 10-ПІ), у якому відображено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2019 році становила 22 особи (рядок 01 звіту), з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 0 осіб (рядок 02 звіту). При цьому, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ, повинна складати 1 особу (рядок 03 звіту), фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2019 році становив 1126 тис. грн. (рядок 04 звіту), сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 51215,00 грн. (рядок 06 звіту).
На переконання суду, позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, виходячи з такого.
Частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. За змістом пункту 2 зазначеного Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Частинами першою, другою та третьою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України термін "суб'єкт владних повноважень" вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадової чи службової особи, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відтак, на позивача поширюються вимоги встановлені частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України щодо тримісячного строку звернення до суду, оскільки даний позов ним подано саме як суб'єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом від 14 квітня 2011 року № 129 Міністерства соціальної політики України, фонд соціального захисту інвалідів є неприбутковою бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України. Фонд як бюджетна установа є правонаступником Фонду як урядового органу. Фонд є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в державних банках та органах Казначейства.
Таким чином, позивач, як суб'єкт владних повноважень, мав звернутись до адміністративного суду у тримісячний строк з дня виникнення підстав, що дають йому право на пред'явлення визначених законом вимог.
У постанові Верховного Суду України від 21 лютого 2011 року у справі № 21-9а11 суд дійшов висновку, що за змістом статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачується (нараховується, застосовується) підприємствами самостійно до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому, Верховним Судом України зазначено, що саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку. Крім того, на дані правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна звітність) "Звіт зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42, звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилаються рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.
Таким чином, річний звіт за формою № 10-ПІ щодо кількості працевлаштованих інвалідів за 2019 рік відповідач мав надати позивачу не пізніше 01 березня 2020 року та розрахувати і сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів - до 15 квітня 2020 року.
Отже, після настання вказаної дати у позивача виникли підстави для стягнення несплачених санкцій.
Така ж позиція сформована у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справ № 813/1897/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 809/1931/16, від 05 липня 2018 року у справі № 809/1933/16, ВІД 08 серпня 2019 року у справі № 809/1931/16.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що тримісячний строк для звернення позивача до суду, обчислюється з дня, наступного за граничним днем для самостійної сплати штрафних санкцій за 2019 рік, а саме 16 квітня 2020 року, відповідно позивач мав право звернутись до суду з цим позовом до 16 липня 2020 року.
Проте, позивач звернувся до суду лише 28 вересня 2020 року, подавши заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом, мотивовану тим, що відповідачем фактично подано звіт 16 вересня 2020 року, а отже підстава для звернення до суду виникла у позивача 16 вересня 2020 року.
Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачем дотримано строк звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Усуваючи зазначену помилку суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Інститут строків у судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Доводи позивача, викладені в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом, про те, що звіт ФОП ОСОБА_1 фактично отримано Фондом 16 вересня 2020 року, а отже підстава для звернення до суду виникла у позивача саме з цієї дати, суд вважає хибними з огляду на те, що відлік строку на звернення до суду для позивача, як суб'єкта владних повноважень, розпочався не з моменту подання підприємцем звіту, а з дня, наступного за граничним днем для самостійної сплати відповідачем штрафних санкцій за 2019 рік, а саме з 16 квітня 2020 року.
При цьому факт неподання ФОП ОСОБА_1 відповідного звіту встановлюється саме позивачем.
У рішенні "Устименко проти України" (заява № 32053/13), яке набуло статусу остаточного 29 січня 2016 року, Європейський суд зазначив, що "національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції". (п. 53).
Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Відтак доводи Фонду про те, що підстави для звернення до суду в нього виникли в день отримання звіту відповідача як на підставу для визнання причин строку пропуску звернення до суду з цим позовом поважними суд визнає неспроможними.
Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частиною четвертою вказаної статті визначено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Проаналізувавши вищевикладене судом визнано за необхідне залишити позову заяву у справі № 440/5496/20 без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовну заяву Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13937406) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Роз'яснити позивачеві право на звернення до суду з клопотанням про повернення сплаченого ним судового збору у зв'язку із залишенням позовної заяви без розгляду.
Копію ухвали направити ініціатору звернення разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017.
Суддя А.О. Чеснокова