справа№380/7147/20
18 листопада 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 20.06.2019;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.06.2019 з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в порушення вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” в період з 01.01.2016 по 20.06.2019 не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв'язку зі зростанням споживчих цін є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. У зв'язку із цим, позивач звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату йому індексації грошового забезпечення, однак військовою частиною НОМЕР_1 так і не було надано відповіді на вищенаведену заяву. Відтак, представник позивача звертався до військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом з метою з'ясування позиції щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. На вказаний запит відповідач надав відповідь від 08.01.2020 №9, згідно якої, на думку представника позивача, фактично відмовив у виплаті індексації грошового забезпечення.
Ухвалою судді від 08.09.2020 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.
30.09.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №49693). Зазначив, що для виплати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було, оскільки фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Починаючи з березня 2018 року, посадовий оклад позивача збільшився та становив 4790,00 грн., відтак з квітня 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 03%, тому передбачених законом підстав для індексації грошового забезпечення не було. Щодо позовних вимог в частині зобов'язання військової частини нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.06.2019 року з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців, зазначив, що повноваження відносно обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, належать до виключної компетенції військової частини НОМЕР_1 і суд не має повноважень визначати складові елементи нарахування індексації та здійснення його розрахунку, оскільки відповідно до законодавства України обчислення таких сум належить до відання компетентних структур відповідача, який має виконати вимоги законодавства при нарахуванні індексації і, відповідно, вимоги законодавства при визначенні базового місяця. Враховуючи наведене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
01.10.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №49912). Представник позивача у відповідь на відзив зазначив, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. Тому, відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
У зв'язку з перебуванням судді Потабенко В.А. на лікарняному в період з 10.11.2020 по 17.11.2020 включно, розгляд вказаної справи проводиться 18.11.2020.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що до 20.06.2019 ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (на момент звільнення займав посаду начальника топогеодезичної служби штату частини).
10.05.2019 наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (особовому складу) №161 ОСОБА_1 було звільнено у запас відповідно до “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України” від 10/12/2008 №1153/2008, та Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-ХІІ на підставі підпункту “а” п. 2 ч.5 ст. 26у зв'язку із закінченням строку контракту.
20.06.2019 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №122, ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Позивач в позовній заяві зазначає, що станом на день виключення ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини, з ним не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, яка була гарантована чинним законодавством України, зокрема, Законом України від 06.02.03 № 491-IV “Про індексацію грошових доходів населення”, Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, а також численними роз'ясненнями Міністерства соціальної політики та Департаменту фінансів України Міноборони.
У зв'язку із цим, в грудні 2019 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату йому індексації грошового забезпечення, однак військовою частиною НОМЕР_1 не було надано відповіді на вищенаведену заяву.
Крім того, в грудні 2019 року представником позивача подано адвокатський запит з метою з'ясування позиції військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Військовою частиною НОМЕР_1 на такий адвокатський запит надала відповідь від 08.01.2020 №9, у якій було надано лише довідку про доходи ОСОБА_1 за період часу з січня 2015 року по червень 2019 року.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина3 ст. 9 Закон України №2011-XII).
Преамбулою Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон України №1282-XII) встановлено, що вказаний Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У ст.. 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ч.1 ст. 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з ч.1 ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини другої статті 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч.6 ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункт 4 Порядку №1078).
Згідно з п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 19.07.2019 у справі №240/4911/18.
Як встановив суд, відповідач не здійснював нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача з 01.01.2016 по 20.06.2019.
Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що така індексація не проводилась внаслідок відсутності видатків з Державного бюджету України, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Ураховуючи наведене, суд констатує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, а тому доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими.
Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність у позивача права на отримання індексації впродовж квітня - червня 2019 року у зв'язку з тим, що величина індексу інфляції не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзаців 1-5 пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 вказаного Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
З огляду на вказане положення, суд зауважує, що відповідач не надав доказів того, що розмір підвищення грошового доходу у березні перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
У зв'язку з цим, доводи відповідача військової частини щодо відсутності у позивача права на індексацію за період з квітня по червень 2019 року є безпідставними.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач порушив вимоги законодавства та протиправно позбавив позивача гарантій індексації грошового забезпечення як складової грошового забезпечення військовослужбовців впродовж періоду з 01.01.2016 по 20.06.2019.
Разом з тим, суд вказує на те, що здійснення розрахунку суми індексації належить до виключної компетенції відповідача як роботодавця. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 07.09.2020 у справі №420/1207/19.
Таким чином, визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення та здійснення розрахунку у відповідності до чинних підзаконних нормативно-правових актів належить до компетенції відповідача, а тому позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Крім наведеного, суд зазначає, що відповідач не вчинив активних дій щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення впродовж періоду з 01.01.2016 по 20.06.2019, тобто допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 20.06.2019.
З огляду на викладене, суд, керуючись ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень вийти за межі позовних вимог та протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.06.2019.
Задля повного відновлення порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.06.2019.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 20.06.2019.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.06.2019.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено і підписано 20.11.2020
Суддя Потабенко В.А.