Справа № 766/11909/20
н/п 2/766/8962/20
17 листопада 2020 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
Головуючого судді Булах Є.М.,
Секретар судового засідання Ляшенко А.Є.,
учасники справи:
представник позивача - ОСОБА_6
Справа №766/11909/20, провадження №2/766/8962/20
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за
позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), до
відповідача: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 )
предмет та підстави позову: про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
негайно після закінчення судового розгляду по суті, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне та,-
І. Виклад позиції позивача.
05.08.2020 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, у якій просив визнати відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 ; судові витрати по справі стягнути з відповідача та допитати свідків.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим що, йому на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2019 року належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_2 .
Сторони перебували у шлюбі з 1989 року, який рішенням Комсомольського районного суду м Херсона від 10.01.2012 року був розірваний.
Відповідач по справі була зареєстрована за місцем проживання в даній квартирі з 1996 року, однак не проживає в житловому приміщенні з 2011 року без поважних причин.
У 2011 році ще до розірвання шлюбу відповідачка вивезла всі свої особисті речі і в зазначеній квартирі за місцем реєстрації і до часу звернення до суду не проживає, не сплачує комунальні платежі, не бере участі в утриманні житла і взагалі квартирою вона не цікавиться. Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивач, ні інші члени сім'ї -відповідачу не чинили. Факт реєстрації відповідачки порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном, позбавлений можливості вільно розпорядитись своїм майном.
Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що ОСОБА_2 втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 у зв'язку з тривалою, понад один рік без поважної причини відсутністю за місцем реєстрації, крім того не сплачує за комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню житлового приміщення, а тому власник житла вимушений звернутися до суду з даною позовною заявою, оскільки відповідачка створює йому перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном.
ІІ. Виклад позиції відповідача.
Відповідач відзиву на позов не подав, повідомлявся належним чином про судовий розгляд справи.
ІІІ. Процесуальні дії суду у справі.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 27.08.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 24.09.2020 року.
Судові засідання призначені на 24.09.2020 року та 05.10.2020 року не відбулися у зв'язку з неявкою відповідача, про день, час та місце розгляду справи повідомленого належним чином, зокрема шляхом направлення судових повісток про виклик за відомим суду зареєстрованим у встановленому законом порядком місцем їх проживання або місцезнаходженням, направлення СМС-повідомлення, опублікування оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України: https://court.gov.ua/unknown/sud2125.
Розгляд справи відкладено на 28.10.2020 року.
28.10.2020 року ОСОБА_3 ), діючи в інтересах позивача на підставі довіреності через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити та проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
У час призначений до розгляду справи відповідач у судове засідання повторно не з'явивсь. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, зокрема шляхом направлення судових повісток про виклик за відомим суду зареєстрованим у встановленому законом порядком місцем їх проживання або місцезнаходженням, направлення СМС-повідомлення, опублікування оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України: https://court.gov.ua/unknown/sud2125.
Розгляд справи відкладено на 17.11.2020 року у зв'язку із неприбуттям відповідача і відсутністю інформації про отримання відповідачем судової кореспонденції.
У судовому засіданні ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання задоволено клопотання позивача про допит свідків.
Як передбачено п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі «Вячеслав Корчагін проти Росії» №12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем отримано не було (поштове повідомлення №7300309081810). Судом повторно направленні ці матеріали на адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією. Враховуючи, що відповідач відповідно до інформації про зареєстроване місце проживання є зареєстрованим за адресою зазначеною позивачем та на яку відповідно судом і спрямовувалась вся кореспонденція, вважається таким, що повідомлений належним чином, однак у судові засідання не з'являвся, письмових заяв та клопотань до суду не подавав. Відзиву на позов до суду не надходило.
Таким чином, у встановлений судом в ухвалі від 27.08.2020 року строк, відповідач будучи повідомленим належним чином, відзиву на позов не подав, клопотання не надходили.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПУ України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, враховуючи згоду представника позивача про розгляд справи у заочному порядку із ухвалення рішення при заочному розгляді справи на підставі поданих позивачем документів та повторної неявки у судове засідання належним чином повідомленого про день, час та місце судового розгляду справи відповідача і відсутності будь-яких заяв від нього, суд постановив розглянути справу при заочному розгляді справи за відсутності тих учасників справи, які у судове засідання не прибули із ухваленням заочного рішення.
Заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, допитавши свідків, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.
ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом та зміст правовідносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 12.04.2019 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіним М.М., зареєстрованим в реєстрі за №129, є власником квартири АДРЕСА_2 . Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №163354019 від 12.04.2019 року.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 10.01.2012 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 09.09.1989 року міським відділом ЗАГС м. Херсона, актовий запис №899.
Факт реєстрації відповідача за адресою: АДРЕСА_3 підтверджується інформацією з Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради та з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання територіального органу ДМС України в Херсонській області.
З пояснень представника позивача вбачається, що позивач та відповідач до 2011 року перебували у шлюбі та проживали разом за адресою місця реєстрації. Позивач працює вахтовим методом. Повернувшись із чергової зміни, він виявив, що відповідач покинула місце проживання, вивезла усі свої речі. Пізніше позивач дізнався, що відповідач подала заяву про розлучення і за рішенням суду їх шлюб було розірвано.
З цього часу відповідач у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_3 не з'являлась. У квартирі не проживає, перешкоди у користуванні житловим приміщенням їй ніхто не чинив.
Допитані у якості свідка у судовому засіданні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 показали, що з 2010-2011 р.р. відповідач ОСОБА_2 у приміщенні за адресою АДРЕСА_3 не з'являється та у вказаному житловому приміщенні не проживає.
V. Оцінка Суду.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України та Житловим кодексом України.
Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки само по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
З показів наданих свідками суд встановив, що за адресою АДРЕСА_3 проживала ОСОБА_2 . Протягом тривалого часу більше 10 років, остання там не проживає.
З пояснень позивача, наданих в ході розгляду справи вбачається, що в квартирі, яка належить йому на праві приватної власності зареєстрований відповідач - бувший член сім'ї, який на час звернення до суду із позовом не є членом сім'ї позивача та в квартирі з 2011 року не проживає однак є зареєстрованим у цій квартирі. Реєстрація відповідача створює перешкоди позивачу у реалізації останнім в повній мірі свого права власності.
Вирішуючи питання про правомірність заявлених позивачем вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд виходить з наступного.
Так, відповідно до приписів статті 156 ЖК України, члени сім'ї власника квартири, які проживають разом з ним, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника квартири належать: дружина власника, їх діти, батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство. При цьому припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням.
З огляду на наведену норму та враховуючи викладені вище обставини суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 була зареєстрована у спірній квартирі на підставі волевиявлення власника житла у зв'язку із одруженням та набранням останнім статусу члена сім'ї позивача - дружина. Однак, з матеріалів, досліджених судом, пояснень та показів свідків, встановлюється, що ОСОБА_2 у квартирі не проживає з 2011 року, а з 10.01.2012 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано за рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона.
Права власника житлового приміщення визначені ст.ст.317,383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Як роз'яснено в листі Вищого Спеціалізованого Суду України від 28.01.2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», при розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно розрізняти правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, колишніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї колишнього власника житла. В другому випадку при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням необхідно керуватися ст. 405 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Враховуючи вище викладене, приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 є бувшим членом сім'ї позивача, після розірвання шлюбу у спірному житлі не проживає впродовж тривалого часу більше року, інші відомості на спростування зазначених обставин у суду відсутні, з огляду на відсутність будь-яких домовленостей між позивачем та відповідачем про інший порядок користування спірним приміщенням, відсутність законодавчо закріпленого права відповідача на збереження за ним права користування спірним житлом у разі тривалої відсутності, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 втратила право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 у зв'язку із чим позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити, що згідно зі ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Статтею 7 цього ж Закону встановлено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семі днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином наявність рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є підставою, для зняття відповідача з реєстраційного обліку за адресою його реєстрації.
VІ. Заходи забезпечення позову (заяви).
Заходи забезпечення позову (заяви) судом не застосовувалися.
VІI. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.
Зокрема, згідно квитанції №MP_AB230477AAN_14949775 від 04.08.2020 року позивачем сплачено 840, 40 грн., а згідно квитанції №33 від 06.08.2020 року 0, 40 грн. в рахунок оплати судового збору за подання позову до суду, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 150, 156 ЖК України, ст.ст. 15, 16, 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 274-284, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840, 80 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до п.3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 20.11.2020 року.
Суддя Є.М. Булах