Справа № 760/33492/19
2-2938/20
18 листопада 2020 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Цигановій Ю.М.
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з зазначеним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги мотивувало тим, що відповідно до укладеного договору № K3H0RX23378416 від 07 грудня 2006 року ОСОБА_1 було видано кредит у розмірі 2639 гривень 11 копійок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 19 листопада 2019 року становить 51114 гривень 65 копійок, з яких: 218 гривень 34 копійки - заборгованість за кредитом, 23217 гривень 97 копійок - заборгованість за відсотками за користуванням кредитом, 52 гривні 78 копійок - заборгованість по комісії за користування кредитом, 24715 гривень 34 копійки - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, штрафи відповідно до пункту 5.3. Умов та правил надання банківських послуг - 500 гривень (фіксована частина) та 2410 гривень 22 копійки (процентна складова).
Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 51114 гривень 65 копійок за кредитним договором № K3H0RX23378416 від 07 грудня 2006 року.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Відповідач позовну заяву з додатками отримав (а.с. 29), відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що відповідно до договору № K3H0RX23378416 від 07 грудня 2006 року ОСОБА_1 було видано кредит у розмірі 2639 гривень 11 копійок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві (а.с. 7).
З розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховано 218 гривень 34 копійки - заборгованість за кредитом, 23217 гривень 97 копійок - заборгованість за відсотками за користуванням кредитом, 52 гривні 78 копійок - заборгованість по комісії за користування кредитом, 24715 гривень 34 копійки - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, штрафи відповідно до пункту 5.3. Умов та правил надання банківських послуг - 500 гривень (фіксована частина) та 2410 гривень 22 копійки (процентна складова), що й просить стягнути з відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У ч. 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами 1-3 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з ч. 1 ст. 638 договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Судом встановлено, що кредитний договір (Генеральна угода) сторонами укладено в письмовій формі, зазначено його розмір та умови надання кредиту.
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У Заяві позичальника № K3H0RX23378416 від 07 грудня 2006 року, яка містить підпис позичальника, зазначені умови надання кредиту.
Сторона відповідача не надала будь-яких доказів, що на час підписання ним цієї заяви існували інші умови надання кредиту.
У такому випадку факт укладення кредитного договору між сторонами є доведеним саме згідно з Заявою позичальника, яка додана позивачем до позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість за кредитом, яка станом на 19 листопада 2019 року складає 218 гривень 34 копійки (а.с. 5-6).
Відповідачем не надано власного розрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти.
За таких обставин, стягненню з відповідача підлягає 218 гривень 34 копійки заборгованості за кредитом.
З розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховано 23217 гривень 97 копійок заборгованості за відсотками за користуванням кредитом за процентною ставкою 24 % за період з 07 грудня 2016 року по 21 листопада 2007 року та за процентною ставкою 140 % за період з 10 грудня 2007 року по 07 вересня 2018 року.
З заяви позичальника № K3H0RX23378416 від 07 грудня 2006 року, що підписана відповідачем, вбачається, що банк надає позичальнику строковий кредит у сумі 2639 гривень 12 копійок на строк 12 місяців з 07 грудня 2006 року по 07 грудня 2007 року включно, з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 2 % на місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту.
Позивачем також нараховано 52 гривні 78 копійок заборгованості по комісії за користування кредитом, 24715 гривень 34 копійки пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, штрафи відповідно до пункту 5.3. Умов та правил надання банківських послуг - 500 гривень (фіксована частина) та 2410 гривень 22 копійки (процентна складова).
Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилається на Умови надання споживчого кредиту фізичним особа («Розстрочка») (Стандарт), як невід'ємну частину спірного договору.
Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Умовами надання споживчого кредиту фізичним особа («Розстрочка») (Стандарт) відповідач був ознайомлений та погодився з ними, підписуючи заяву позичальника № K3H0RX23378416 від 07 грудня 2006 року.
Роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді зазначеної справи.
За таких обставин, відсутність у заяві позичальника домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 24 % та 140 %, надані банком Умови надання споживчого кредиту фізичним особа («Розстрочка») (Стандарт) не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки не підтверджують зазначених обставин.
Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Таким чином, Умови надання споживчого кредиту фізичним особа («Розстрочка») (Стандарт), які містяться в матеріалах справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07 грудня 2006 року шляхом підписання заяви позичальника.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримало вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17.
За таких обставин, оскільки у заяві позичальника № K3H0RX23378416 від 07 грудня 2006 року передбачена сплата відсотків за користування кредитом у розмірі 2 %, тому стягненню з відповідача підлягає заборгованість за відсотками за користуванням кредитом у розмірі 14 гривень 22 копійки.
З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню.
З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає також 1921 гривня судового збору.
Керуючись статтями 207, 526, 530, 549, 610, 633, 634, 638, 1054 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,
Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом у розмірі 218 гривень 34 копійки, заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 14 гривень 22 копійки та 1921 гривню судового збору.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: