Справа № 620/714/20 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О.
19 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А.Б., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження, у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні; стягнути з відповідача на користь позивача 38528,04 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 12.06.2019 по 06.12.2019, без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1691,95 грн.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно зменшено суму компенсації за не здійснення відповідачем повного розрахунку із позивачем при звільненні.
Апелянт зазначає, що сума такої компенсації, відповідно приписів чинного трудового законодавства визначається в середньомісячному заробітку за весь період затримки розрахунку.
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив зареєстрований 30.09.2020 р. за вх. № 36636 , у якому відповідач наголошує, що судом безпідставно задоволено позовні вимоги, оскільки розрахунок з позивачем при звільненні здійснено своєчасно, натомість сума індексації грошового забезпечення встановлена за рішенням суду не входить до складу грошового забезпечення.
Крім того, відповідачем зазначено що норми Кодексу законів про працю на правовідносини з позивачем не розповсюджуються, оскільки позивач являвся військовослужбовцем.
З огляду на викладене, відповідач просив скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року та у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
При цьому, колегія суддів зазначає, що апеляційної скарги на вказане рішення суду відповідачем не подано, а згідно змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 предметом даного апеляційного розглядує вказане судове рішення в частині визначення суми, що підлягає стягненню на користь позивача.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу начальника 105 прикордонного загону від 12.06.2019 № 287-ос ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом начальника 105 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 05.06.2019 № 273-ОС за підпунктом “ж” (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, виключено зі списків особового складу прикордонного загону та знято з усіх видів забезпечення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 у справі № 620/2134/19 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) задоволено повністю; визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 29.09.2017 по 30.11.2018; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 29.09.2017 по 30.11.2018 включно.
Вказане рішення суду виконано у повному обсязі 06.12.2019 шляхом зарахування відповідачем на картковий рахунок позивача грошових коштів у розмірі 8459,75 грн., що свідчить про не здійснення з позивачем повного розрахунку на час звільнення.
Відтак, позивач вважає, що час затримки здійснення повного розрахунку з ним мав місце з 29.09.2017 року по 30.11.2018 року включно та саме за цей період з відповідача слід стягнути середній заробіток в розмірі 38 528,04грн..
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що розмір середнього заробітку за вказаний період є не співмірно більшим суми, яку позивачу не виплачено при звільненні.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи. Зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати працівник.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, колегія суддів дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 26 червня 2019 року № 716/9584/15-ц.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції позивача виключено зі списків особового складу з 12.06.2019, та рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 у справі № 620/2134/19 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 29.09.2017 по 30.11.2018, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 29.09.2017 по 30.11.2018 включно.
Відповідно до виписки АТ КБ “ПриватБанк” від 17.02.2020 рішення суду виконано у повному обсязі 06.12.2019 шляхом зарахування відповідачем на картковий рахунок позивача грошових коштів у розмірі 8459,75 грн.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2019 № 191 середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці становить 310,71 грн. (а.с. 8).
Тобто, зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (13.06.2019) по день проведення остаточного розрахунку (06.12.2019), яка складає 123 дні, враховуючи розмір середнього заробітку позивача (310,71 грн.), то у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, середній заробіток має становити 38217,33 грн. (310,71 грн.*123).
Як вірно зазначено судом першої інстанції, сума індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 29.09.2017 по 30.11.2018, становить 8459,75 грн. та є в рази меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що визначена судом першої інстанції сума компенсації за час затримки виплати позивачу індексації є достатньою та спвмірною із порушенням допущеним відповідачем при виплаті такої компенсації.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що, на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А.Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 19.11.2020 р.)