Справа № 320/3625/20 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
19 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Кобаля М.І.,
Беспалова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року (прийняте за наслідком розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, суддя Леонтович А.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату основної та додаткової пенсії, згідно статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 по 02 серпня 2014 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію по інвалідності з розрахунку 8-ми (восьми) мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю з розрахунку 75 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також щомісячну доплату до пенсії за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно з урахуванням виплачених сум та з врахуванням інфляції за весь період заборгованості по день виплати включно;
- допустити негайне виконання рішення суду, відповідно до частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату основної та додаткової пенсії, згідно статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 по 02 серпня 2014 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію по інвалідності з розрахунку 8-ми (восьми) мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю з розрахунку 75 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також щомісячну доплату до пенсії за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно з урахуванням виплачених сум; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року у частині відмови у зобов'язанні відповідача здійснити перерахунок та виплатити належні доплату до пенсії, державну пенсію по інвалідності та щомісячну додаткову пенсію за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно, а також у частині відмови мені у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у цих частинах.
В апеляційній скарзі позивач вказує, що відповідач повинен нарахувати та виплатити пенсійні доплати з компенсацією втрати частини пенсії та пенсійних доплат разом із сумою індексації (з врахуванням індексу інфляції) за весь період.
Крім того, позивач зауважує, що процесуальний закон не конкретизує, як саме повинен виглядати детальний опис робіт виконаних адвокатом - у вигляді окремого документу чи у складі договору про надання правничої (правової) допомоги, а у договорі було чітко визначено, яка саме правнича (правова) допомога надавалася позивачу.
Також, апелянт вказує, що нею подано передбачений законом документ, який підтверджує витрати на професійну правничу (правову) допомогу.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим Міським відділом №2 Білоцерківського МУ ГУ МВС України в Київській області 05.06.1996.
Позивачу видано посвідчення громадянки України, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 видане 22.05.2003.
Згідно довідки до акта огляду МСЕК сер. КИО-1 187885 ОСОБА_1 з 22.04.2003 встановлено 2 групу інвалідності.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .
27.11.2019 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок пенсії відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014.
У листі №2196/З-01 від 05.12.2019 надаючи відповідь на заяву позивача, відмовляючи у перерахунку пенсії, відповідачем зазначено, що для перерахунку пенсії підстави відсутні.
Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити належні доплату до пенсії, державну пенсію по інвалідності та щомісячну додаткову пенсію за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з врахуванням індексу інфляції, а також відмовляючи у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що на час ухвалення рішення у справі нарахування та виплата пенсії позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 ще не відбулися, а отже питання щодо врахування індексу інфляції за цей період ще не вирішувалось пенсійним органом, а тому права позивача в частині здійснення перерахунку пенсії саме з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно, не порушені. Крім того, суд зазначив, що за відсутності платіжного доручення з відміткою банку, іншого банківського документу на підтвердження фактичної оплати ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 5700,00 грн., та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, суд дійшов висновку про не підтвердження позивачем факту понесення витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом даної справи, у розмірі 5700,00 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії з урахуванням встановленого індексу інфляції, колегія суддів зазначає наступне.
Так, у позовній заяві позивач просила зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок і виплату основної, додаткової пенсії та доплати до пенсії згідно статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та на підставі рішень судів за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з врахуванням вже виплачених сум, з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно.
Разом з цим, будь-яке обґрунтування щодо необхідності врахування індексу інфляції під час проведення перерахунку та виплати пенсії позивачем не наведено.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що перерахунок та виплата пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 здійснюватиметься позивачу на підставі рішення суду у разі набрання ним законної сили, тобто на час ухвалення рішення у справі судом першої інстанції чи прийняття судового рішення судом апеляційної інстанції, нарахування та виплата пенсії позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 ще не відбулися, а отже питання щодо врахування індексу інфляції за цей період ще не вирішувалось пенсійним органом.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Колегія суддів зазначає, що в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб'єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Таким чином, права позивача в частині здійснення перерахунку пенсії саме з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно, не порушені, адже Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області перерахунок пенсії позивача згідно статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 ще не проведено, а суд не може вирішувати питання щодо правовідносин, які ще не відбулися.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з приводу та з вимогою застосування індексу інфляції, а відтак у даному випадку відсутні підстави для висновку про те, що відповідач допустив відносно позивача противоправну бездіяльність та протиправно відмовив у задоволенні її прохання про застосування індексу інфляції.
За таких обставин, вимоги позивача про здійснення перерахунку та виплати пенсії з урахуванням встановленого індексу інфляції є безпідставними, а рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині законним та обґрунтованим.
Щодо доводів апелянта про те, що відповідач повинен нарахувати та виплатити пенсійні доплати з компенсацією втрати частини пенсії та зазначення апелянтом положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, є необґрунтованими, оскільки позивач не заявляла вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів з виплати відповідних сум перерахованої пенсії у заниженому розмірі.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у пункті 49 рішення від 10 квітня 2019 року (справа № 686/13725/17) зазначив, що правове значення при виплаті компенсації має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Відтак, такі доводи апелянта є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів.
Щодо оскарження позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні на користь позивача з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.
Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції позивачем надано наступні документи: копію договору про надання правничої (правової) допомоги №3/2014 від 02.04.2020 (а.с.16, т.1) та квитанцію про сплату гонорару від 02.04.2020 на суму 5700, 00 грн., виписану адвокатом Гарнагою Н.Ю. (а.с.17, т.1).
Колегія суддів зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, належним та допустимим доказом надання правової допомоги є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом / розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року в справі № 569/17904/17.
Колегією суддів встановлено, що п. 2.1 Договору про надання правничої (правової) допомоги №3/2014 від 02.04.2020 встановлено, що за результатами виконання доручення Клієнта (ОСОБА_1) щодо надання йому правничої (правової) допомоги за даним Договором Адвокат (Гарнага Н.Ю.) подає Клієнту для підписання два примірники Акту здавання-приймання виконання доручення за Договором.
Відповідно до п. 3.1. Договору про надання правничої (правової) допомоги №3/2014 від 02.04.2020 за надання правничої (правової) допомоги Клієнт сплачує авансом Адвокату гонорар у сумі, що становить 5700 грн. 00 коп. Сплата гонорару здійснюється у один етап: вона здійснюється в день підписання даного Договору і підтверджується виданою Адвокатом у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, квитанцією про сплату гонорару, кожен з яких є невід'ємною частиною даного Договору і має юридичну силу.
При цьому, п. 3.2. Договору про надання правничої (правової) допомоги №3/2014 від 02.04.2020 визначено, що розмір гонорару може бути змінений Адвокатом у зв'язку із суттєвим зростанням або зменшенням обсягу правничої (правової) допомоги, що має бути надана за Договором.
Колегія суддів в даному випадку зазначає, що матеріали справи не містять Акту здавання-приймання виконання доручення за Договором, що передбачено умовами Договору про надання правничої (правової) допомоги №3/2014 від 02.04.2020, позивачем в порушення ч.4 ст.134 КАС, не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є необхідним для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат.
Крім того, колегія суддів зауважує, що квитанція про сплату гонорару від 02.04.2020 на суму 5700, 00 грн. не є тим доказом, що підтверджує фактичну оплату ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, оскільки згідно умов Договору про надання правничої (правової) допомоги №3/2014 від 02.04.2020 така квитанція підтверджує лише сплату гонорару авансом, який, в свою чергу, згідно п. 3.2. Договору може бути змінений Адвокатом у зв'язку із суттєвим зростанням або зменшенням обсягу правничої (правової) допомоги.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів оприбуткування вказаних коштів у розмірі 5700, 00 грн.
Позивач в апеляційній скарзі вказує, що Акт здавання-приймання виконання доручення за Договором передбачений пунктом 2.1 Договору складається та підписується сторонами після виконання ними всіх своїх обов'язків за Договором, що на час розгляду справи у суді першої інстанції ще не мало місце, однак, при цьому, не надає такий Акт здавання-приймання виконання доручення за Договором позивач і до суду апеляційної інстанції, хоча з дня винесення рішення судом першої інстанції минуло більше 2х місяців.
Відтак, за відсутності належних документів на підтвердження фактичної оплати ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у відповідному розмірі, та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про не підтвердження позивачем факту понесення витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом даної справи.
Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині задоволення позовних вимог, в цій частині рішення суду не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді М. І. Кобаль
О. О. Беспалов