Справа № 640/19083/20 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.
18 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Епель О.В., Пилипенко О.Є.,
секретаря Ткаченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошенко Віри Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», про визнання протиправною та скасування постанови, за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошенко Віри Леонідівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року, -
12 серпня 200 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась у суд з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошенко Віри Леонідівни (далі - відповідач, апелянт, приватний виконавець Дорошенко В.Л.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» (далі - третя особа, ТОВ «Фінфорс»), про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відкриваючи виконавче провадження відповідач порушив правила територіальної діяльності приватного виконавця та прийняв до виконання документ, за яким боржник не проживає та не перебуває на території, яка належить до території виконавчого округа, в якому здійснює діяльність відповідач. Так само на відповідній території відсутнє і майно боржника.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та судом невірно застосовано норми матеріального права.
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з наступних підстав.
Судом установлено, що 30 липня 2020 року ТОВ «Фінфорс» звернулось до приватного виконавця Дорошенко В.Л. із заявою про примусове виконання рішення - виконавчого напису нотаріуса про стягнення з позивача коштів у розмірі 8881,80 грн.
До заяви третьою особою додано виконавчий напис нотаріуса та копію довіреності на підтвердження повноважень підписанта.
За результатами вивчення цих документів відповідачем 31 липня 2020 року прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, які того ж дня супровідними листами направлені сторонам виконавчого провадження.
Уважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною, ОСОБА_1 звернулась з відповідним позовом до суду.
Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого написа, оскільки позивач не проживає, та його майно не знаходиться на території, на якій відповідач здійснює свою діяльність (м. Київ), відтак і наступні виконавчі дії мають протиправний характер, оскільки здійснені неповноважним виконавцем.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 18 цього Закону передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження закріплені у розділі ІV Закону України №1404-VIII.
Так, відповідно до частини 2 статті 24 Закону України №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Отже, право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома приватними виконавцями, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
До того ж, наведеними нормами приватний виконавець не уповноважений на проведення перевірки місця проживання, перебування боржника - фізичної особи, які зазначені у виконавчому документі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №804/6996/17 та від 29 квітня 2020 року у справі №826/15676/16.
Як убачається з написа нотаріуса, який надано відповідачу на виконання, в ньому зазначено адресу реєстрації та адресу проживання боржника - позивача.
Відповідно до положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, а місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Положеннями зазначеного Закону також закріплено, що у паспорт громадянина України вноситься інформація про місце проживання.
До того ж, відповідно до положень частини 3 статті 5 Закону України №1404-VIII приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання у випадках, передбачених цим Законом.
Частиною 4 статті 4 цього Закону закріплено перелік підстав, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, однією з яких є пред'явлення виконавчого документа не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявність у написі нотаріуса інформації про місце проживання боржника на території, на яку поширюються функції відповідача, надавало останньому право на прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, а підстави для повернення виконавчого документа були відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів наголошує, що позивачем не надано доказів, а судом не встановлено, що оскаржувана постанова не відповідає критеріям, закріпленим у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження, а тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до приписів частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати відповідача - суб'єкта владних повноважень по сплаті судового збора за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 33, 34, 133, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошенко Віри Леонідівни задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.В. Епель
О.Є. Пилипенко