П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4651/20
Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
при секретарі судового засідання - Болтушенка А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльність, стягнення невиплачених грошових коштів при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
01 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- стягнути з Департаменту патрульної поліції заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з лютого 2017 року по березень 2018 року в сумі - 3 100 грн. 25 коп.;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь позивача заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по листопад 2017 року в сумі 3 375,19 грн.;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплат доплати за службу у нічний час та заборгованість по індексації грошового забезпечення, за період з 04.02.2020р. по день ухвалення рішення судом, із розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 429 грн. 78 коп. за кожен день;
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нездійснення доплати за службу в нічний час ОСОБА_1 за період з лютого 2017р. по березень 2018р.;
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нездійснення виплат індексації грошового забезпечення позивача за період з листопада 2015р. по листопад 2017р.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у період з 07.11.2015р. по 06.03.2020 р. проходив службу у патрульній поліції та з 06.03.2020р. звільнений зі служби. Позивач зазначив, що за період з лютого 2017 року по березень 2018 року йому не здійснювалась доплата за службу в нічний час за 76 відпрацьованих нічних змін. Заборгованість у розмірі 3 100,25 грн не виплачена ОСОБА_1 при звільненні. Крім того, в порушення вимог ч. 5 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» відповідачем не здійснювалась індексація грошового забезпечення позивача у період з листопада 2015 року по листопад 2017 року, у зв'язку з чим в останнього утворилась заборгованість в сумі 3 375,19 грн. Посилаючись на несплату доплати у нічний час та індексації грошового забезпечення у день звільнення, позивач зазначив щодо наявності у нього права на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплат, а саме з 06.03.2020 року по день ухвалення рішення судом відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що у зв'язку із внесенням змін у Порядку проведення індексації грошових доходів населення, право на виплату індексації грошового забезпечення позивач набув з 24.10.2017 року.
Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до п.11 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, грошове забезпечення виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Враховуючи, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за службу в нічний час лише 01.06.2020р., то він не має права на компенсацію такої заборгованості, яка виникла за період понад 3 роки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати позивачу доплати за службу в нічний час за період з березня 2017 року по червень 2017 року включно та з серпня 2017 року по березень 2018 року включно у розмірі 3 100,25 грн.
Зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з березня 2017 року по червень 2017 року включно та з серпня 2017 року по березень 2018 року, з урахуванням висновків суду.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по листопад 2017 року включно.
Зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по листопад 2017 року включно.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Частково не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин ч.2 ст.117 КЗпП.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін в зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.
ОСОБА_1 у період з 07.11.2015 року по 06.03.2020 року проходив службу у патрульній поліції України на посаді інспектора взводу №1 роти №4 батальйону №2 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції.
Наказом Департаменту патрульної поліції № 174 о/с від 03.03.2020р. ОСОБА_1 , інспектора взводу №1 роти №4 батальйону №2 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції звільнено зі служби в поліції з 06.03.2020р. з виплатою грошової компенсації за 5 днів невикористаної щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році (а.с. 18).
Відповідно до довідки УПП в Одеській області ОСОБА_1 фактично відпрацьовано 76 нічних зміни за період з лютого 2017 року по березень 2018 року (а.с. 17).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час та по індексації грошового забезпечення позивачу не виплачена.
Відповідно до ч.2 ст.308 КАС України, переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія не надає правової оцінки доводам суду в частині задоволення позовних вимог.
Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначав, що остаточний розрахунок з позивачем після його звільнення ще не проведений, а тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є передчасними і такими, що фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату спірних сум недоплати грошового забезпечення.
Судова колегія погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ.
Відповідно до ч.10 ст. 62 Закону № 580-VІІІ, до гарантій професійної діяльності поліцейського віднесено право поліцейського на своєчасне і в повному обсязі отримання грошового забезпечення та інших компенсаційних виплат відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.
За приписами ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП, разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В даному випадку судом першої інстанції встановлено, що при звільненні позивачу не виплачені доплати за службу в нічний час за період з березня 2017 року по червень 2017 року включно та з серпня 2017 року по березень 2018 року та індексація грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по листопад 2017 року. Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржено відповідачем.
Так, у рішенні від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Як вбачається з обставин справи, фактична виплата всіх належних при звільненні працівникові сум у цій справі на момент звернення з позовом не відбулося, оскільки спірні суми є предметом розгляду даної справи.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всієї суми, що йому належить. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Враховуючи положення статей 233, 116, 117 КЗпП України, рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можливо дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Враховуючи, що фактичного розрахунку з ОСОБА_1 ще не проведено, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплат є передчасними та в їх задоволенні вірно відмовлено судом першої інстанції.
Відмова ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в цій частині не спростовує його право на отримання середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільнені, однак обсяг таких виплат можливо буде визначити лише після проведення остаточного розрахунку присуджених у цій справі сум.
Посилання апелянта на постанови Верховного Суду у справах справам № 821/2093/16 та 120/2005/19-а не спростовують висновків суду, оскільки касаційною інстанцією не прийнято остаточного рішення, а справи направлено на новий розгляд для встановлення всіх обставин у справах.
По справі № 825/1540/17, на постанову ВС КАС по якій посилається апелянт, фактична виплата всіх належних позивачу сум вже відбулася внаслідок виконання відповідачем судового рішення, якими ці суми присуджено, а тому висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 року не можливо застосувати до спірних правовідносин.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року - залишити без змін.
Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 20 листопада 2020 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко