12 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 160/3201/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Мельника В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 року в адміністративній справі №160/3201/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,-
20.03.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому з урахуванням уточнень позивачка просила:
-визнати протиправними та скасувати накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.12.2019 року №127-РС та від 04.02.2020 року №40, визнати протиправним звільнення;
-визнати та встановити контракт про проходження військової служби від 13.04.2017 року припиненим 30.11.2018 року;
-визнати невірним формулювання причин звільнення згідно із підпункту «ґ» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», тобто за сімейними обставинами та з інших поважних причин, як військовослужбовець-жінка, що має дитину до 18 років та не виявила бажання проходити військову службу в особливий період невірними та змінити формулювання підстав звільнення із підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» на підпункт «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та дату звільнення змінити на дату фактичного виконання рішення суду;
-зобов'язати відповідача звільнити з військової служби та видати відповідною датою наказ про звільнення позивачки на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», тобто у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
-зобов'язати відповідача звільнити її з військової служби та видати датою виконання рішення наказ про звільнення позивачки на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», тобто у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
-зобов'язати відповідача у зв'язку зі зміною формулювання підстав та дати звільнення, внести відповідні записи у трудову книжку, військовий квиток та усі інші документи, що розроблялись на підставі наказів відповідача від 28.12.2019 року №127-РС та від 04.02.2020 року №40, видати довідку про доходи за 12 місяців, службову характеристику на день звільнення та припис для постановки на військовий облік за місцем її реєстрації.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Сторони повідомлені про день розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13.04.2011 року 173 Територіальним центром комплектування (м. Дніпро) позивачку призвано на військов службу за контрактом до Збройних Сил України та направлено для проходження фахове підготовки до 2 Окремого навчального центру спеціалізованого зв'язку (м. Миколаїв) з військово-обліковою спеціальністю ВОС-909 за найменуванням «Електронна апаратур кодування та спеціального зв'язку», де вона проходила навчання в період з 13.04.2011 рок; по 16.09.2011 року.
06 жовтня 2017 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 110 позивачк; зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посад лаборанта приймально-сортувального відділення медичної роти (тарифний розряд 6).
30.09.2018 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №31: ОСОБА_1 переміщено на посаду начальника бібліотеки клубу (тарифний розряд 5), у зв'язку зі скороченням посад військовослужбовців.
Вказані обставини також підтверджені судовим рішенням, яке набрало законної силе а саме: рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 рок у справі №160/3124/19, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема: визнані протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2018 рок; № 313, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити їй різницю за ча виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді за період з 30.09.2018 року п< 15.08.2019 року з урахуванням обов'язкових податків і зборів. В іншій частині позовни: вимог - відмовлено.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 144 від 17.01.2020 року, скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2018 року № 313 та наказан нарахувати ОСОБА_1 за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуванії посаді за період з 30.09.2018 року по 15.08.2019 року з урахуванням обов'язкових податків зборів.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 20 від 17.01.2020 року ОСОБА_1 , лаборанта приймально-сортувального відділення медичної роти зараховані в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Судом також встановлено, що 24.12.2019 року позивачка звернулася до відповідача і рапортом про звільнення із військової служби із інших підстав (підпункт «ґ» пункту , частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», тобті за сімейними обставинами та з інших поважних причин, як військовослужбовець-жінка, щі має дитину до 18 років та не виявила бажання проходити військову службу в особливиі період) та наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 127-РС від 28.12.2019 роїс ОСОБА_1 звільнена з військової служби у запас.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 40 від 04.02.2020 року ОСОБА_1 з 04.02.2020 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів грошової забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Нікопольського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області.
Однак, таке формулювання звільнення як і самі накази № 127-PC від 28.12.2019 року та № 40 від 04.02.2020 року позивачка вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню. При цьому, зазначає, що була вимушена звернутися до відповідача із рапортом про звільнення на підставі підпункту «ґ» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки останній фактично ухилявся від добровільного виконання рішення суду та здійснював перешкоди у реалізації конституційного права на освіту.
Вважаючи підстави для звільнення та накази № 127-РС від 28.12.2019 року та № 40 від 04.02.2020 року протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженим Указом Президента України, від 10.12.2008, №1153/2008, Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена Наказом Міноборони, від 10.04.2009, №170.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону №2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб офіцерського складу.
Статтею 20 Закону України № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення №1153/2008 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170)
Згідно з пунктом 83 Положення № 1153/2008, військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду. Переміщення військовослужбовців по службі проводиться, як правило, без зарахування в розпорядження відповідних командирів.
Відповідно до пункту 82 Положення № 1153/2008, призначення військовослужбовців у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів здійснюється на рівнозначні посади.
Згідно з абзацом 3 пункту 4.28 Інструкції № 170, під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення військових посад, переважне право на призначення надається військовослужбовцям з вищою кваліфікацією і вищою оцінкою службової діяльності.
Згідно з підпунктом 1 пункту 116 Положення № 1153/2008, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
Судом встановлено, що до закінчення такого строку перебування у розпорядженні відповідного командира та навіть, до моменту такого зарахування, на адресу командування частини надійшов рапорт від позивачки про необхідність припинення контракту та звільнення під час дії особливого періоду на підставі підпункту «г» пункту 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №40 від 04.02.2020 року позивачку звільнено з 04.02.2020 року з військової служби у запас та виключено із списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення.
Також, відповідачем враховано побажання позивачки, викладені у рапорті за вх.№11411 від 28.12.2019 року, а саме: до проведення усіх необхідних розрахунків - зі списків особового складу частини не виключати, що і було виконано відповідачем.
Щодо доводів скаржника, що судом першої інстанції не досліджено докази непроведення належних розрахунків при звільненні, вони взагалі не охоплюється предметом даного позову, оскільки не є предметом позову у даній справі, а відтак, суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати правовий аналіз дій відповідача.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не позбавлена права на звернення до суду із відповідним позовом щодо непроведення відповідачем належних розрахунків при звільненні, якщо вважає, що має місце порушення її прав.
Відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Між тим, інші аргументи наведені позивачем в апеляційній скарзі фактично зводяться до загального та не є доречними і важливими, оскільки не спростовують висновок суду щодо правомірності дій віповідача в межах заявлених позовних вимогах.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 року в адміністративній справі №160/3201/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.В. Мельник