19 листопада 2020 року м. Київ
Унікальний номер справи № 361/1222/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13932/2020
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Добровольської Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2020 року, постановлену під головуванням судді Радзівіл А.Г., за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравець Вадима Валентиновича, заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання неправомірними дій та скасування постанов, -
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, в якій просив:
- визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. щодо винесення 24 січня 2020 року постанови про відкриття виконавчого провадження № 61072714;
- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 61072714;
- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про арешт майна боржника;
- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про опис та арешт майна (коштів) боржника;
- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про арешт коштів боржника;
- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні;
- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди;
- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження;
- зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. вжити відповідні заходи по зняттю арешту, накладеного на майно боржника, та скасувати інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення.
Скаргу обґрунтовував тим, що 16 липня 2014 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість у розмірі 1 140 965 грн. 99 коп. та судовий збір у розмірі 3 654 грн. 00 коп. У зв'язку із набранням вказаним рішенням суду законної сили 19 листопада 2014 року видано виконавчий лист, у якому зазначено про те, що рішення набрало законної сили 21 жовтня 2014 року, строк пред'явлення до виконання 21 жовтня 2015 року.
Зазначав, що 05 лютого 2020 року отримав від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. постанову про відкриття виконавчого провадження № 61072714 від 24 січня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості у розмірі 1 140 965 грн. 99 коп. та судового збору у розмірі 3 654,00 грн., яке було відкрито на підставі виконавчого листа № 361/2580/14-ц, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області 19 листопада 2014 року. Також, 05 лютого 2020 року було отримано постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 24 січня 2020 року та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 24 січня 2020 року. Пізніше заявник ознайомився із матеріалами виконавчого провадження та дізнався, що постановлені і інші постанови, які наразі ним оскаржені.
Скаржник зазначав, що оскільки виконавчий лист, на підставі якого приватним виконавцем була винесена оскаржувана постанова, був виданий 19 листопада 2014 року, тому строк пред'явлення до виконання закінчився ще у 2017 році, тоді як оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом винесена 24 січня 2020 року, тобто, понад два роки після закінчення строку пред'явлення виконавчого документу до виконання. Водночас, відомостей, які стали підставою для поновлення строку вищевказаного виконавчого документа для виконання, матеріали виконавчого провадження не містять.
Отже, дії приватного виконавця в частині винесення 24 січня 2020 року постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 361/2580/14-ц від 19 листопада 2014 року є неправомірними, а постанова про відкриття виконавчого провадження та інші супутні документи, винесені у зв'язку з наявністю цієї постанови - підлягають скасуванню (а.с. 1-3).
У відзиві на скаргу на дії приватного виконавця приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець В.В. просив відмовити в задоволенні скарги в повному обсязі. Зокрема у відзиві зазначив, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Дійсно, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області по справі № 361/2580/14-ц набрало законної сили 21 жовтня 2014 року - строк пред'явлення до 21 жовтня 2015 року. Разом із тим 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон від 02 червня 2016 року № 1404-VIII. Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом, а саме як зазначалось вище протягом трьох років. Однак, скаржником не взято до уваги, що на виконавчому документі міститься відмітка ВДВС Броварського МУЮ про повернення виконавчого документа стягувачу 29 червня 2017 року на підставі п. 9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». В свою чергу ч. 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Тобто трирічний строк необхідно відраховувати саме з дати повернення виконавчого документа, а саме з 29 червня 2017 року. Таким чином, твердження боржника щодо пропуску встановленого чинним законодавство строку пред'явлення спростовується у повному обсязі. Крім того, посилався на пропуск скаржником строку на подачу скарги на дії приватного виконавця (а.с. 43-45).
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2020 року у задоволенні вказаної скарги відмовлено (а.с. 133-142).
Не погодившись з ухвалою суду, 07 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити в повному обсязі (а.с. 147-154).
На обґрунтування скарги зазначив, що скарга на дії приватного виконавця підлягає задоволенню, оскільки строк на пред'явлення виконавчого документа до виконання було пропущено. Так, у матеріалах справи відсутня постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29 червня 2017 року, на яку посилався суд в оскаржуваній ухвалі, тому висновки суду про її існування базуються на доводах приватного виконавця. Оскільки термін зберігання архівних справ у три роки сплив та матеріали виконавчого провадження № 46148646 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 361/2580/14-ц було знищено Броварським ВДВС МУЮ, у суду першої інстанції не було можливості перевірити чи взагалі існує постанова від 29 червня 2017 року.
Також звертав увагу на те, що рішення суду першої інстанції, на підставі якого було видано виконавчий лист, було оскаржено в апеляційному порядку та рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2015 року було ухвалено нове рішення, яким хоча розмір заборгованості стягнутий судом з ОСОБА_1 залишився незмінним, але рішення було змінено. Тому стягувач мав звернутися до суду та отримати новий виконавчий лист, який мав бути виданий на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2015 року. У свою чергу приватний виконавець, отримавши заяву про відкриття виконавчого провадження, повинен був її повернути, оскільки виконуватися має саме рішення Апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2015 року, а не рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2014 року.
Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець В.В. подав відзив в якому просив відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі, ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2020 року залишити без змін (а.с. 166-178).
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Валенко К.П. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Представник приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравець В.В. - адвокат Наумов А.Є. заперечував проти скарги і просив її відхилити.
Інші особи в судове засідання не прибули, були сповіщені у т.ч. надісланням повідомлень на зазначені ними електронні адреси, тобто належним чином, про що у справі наявні докази. Факт належного сповіщення ОСОБА_1 його представник - адвокат Валенко К.П. визнала, належне сповіщення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравець В.В. підтвердив його представник - адвокат Наумов А.Є. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 162-165, 183-185).
Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2014 року у справі № 361/2580/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість у розмірі 1 140 965,99 грн. та судовий збір у розмірі 3 654 грн.
На виконання рішення суду 19 листопада 2014 року було видано виконавчий лист, в якому зазначено, що рішення набрало законної сили 21 жовтня 2014 року та строк пред'явлення до виконання 21 жовтня 2015 року (а.с. 6-7, 54-55).
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2015 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2014 року змінено. Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 140 965,99 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 597 916,36 грн.; заборгованість за відсотками - 407 779,36 грн.; пеня - 135 270,26 грн., судовий збір в розмірі 3 654 грн.
Із відміток у виконавчому листі у справі № 361/2580/14-ц, провадження № 2/361/1310/14 вбачається, що 17 червня 2015 року виконавчий лист був пред'явлений до виконання та повернутий на підставі п. 9 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», наступна відмітка про повернення виконавчого листа на підставі п. 9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» - 29 червня 2017 року (а.с. 54-55).
У матеріалах справи міститься копія (з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень) постанови державного виконавця Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Лопатинської Н.О. про повернення виконавчого документа стягувачу від 29 червня 2017 року (ВП № 51087691), з якої вбачається, що виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі п. 9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 56).
У постанові роз'яснено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 29 червня 2020 року.
Як вбачається із матеріалів справи, 24 січня 2020 року представник стягувача ТОВ «Кредитні ініціативи» Рибалко І.М. звернувся до приватного виконавця Кравця В.В. із заявою про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на все майно боржника (а.с. 52-53).
До заяви були додані оригінал виконавчого листа, засвідчена копія довіреності представника, правовстановлюючі документи.
24 січня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець В.В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61072714 (а.с. 8-9, 57-58).
Вказана постанова отримана боржником 05 лютого 2020 року (а.с. 59-61).
У виконавчому провадженні ВП № 61072714 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В.В. також винесені наступні постанови:
- постанова приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про арешт майна боржника (а.с. 10-11);
- постанова приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про опис та арешт майна (коштів) боржника (а.с. 12-14);
- постанова приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про арешт коштів боржника (а.с. 15-16);
- постанова приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні (а.с. 17-19);
- постанова приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди (а.с. 20-21);
- постанова приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с. 22-24).
На виконання ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2020 року з Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства (м. Київ) було надано відповідь від 31 липня 2020 року вих. № 63337 про те, що не може бути надано виконавче провадження № 46148646 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 361/2580/14-ц, провадження № 2/361/1310/14 від 19 листопада 2014 року у зв'язку з тим, що згідно Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, термін зберігання архівних справ три роки, після чого архівні справи знищуються (а.с. 125).
Щодо строку на оскарження дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За змістом ч. 1 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ч. 2 ст. 449 ЦПК України).
24 січня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець В.В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61072714 та інші постанови, які скаржник просив скасувати.
Сам ОСОБА_1 в скарзі зазначав, що 05 лютого 2020 року отримав від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. копію вказаної постанови та дізнався про відкрите виконавче провадження.
У матеріалах справи мітяться докази отримання 05 лютого 2020 року скаржником постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 61072714 від 24 січня 2020 року, а саме копія супровідного листа про направлення копії постанови, копія списку поштових відправлень та витяг з сайту Укрпошти з трекінгом (а.с. 59-61).
Тобто останнім днем подачі скарги на дії приватного виконавця було 15 лютого 2020 року, що припадало на вихідний день, тому 17 лютого 2020 року.
Скаргу на дії приватного виконавця ОСОБА_1 направив до суду поштою 17 лютого 2020 року, тому строк на оскарження дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження не пропущено.
Щодо визнання незаконними дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. і скасування постанови ВП № 61072714 про відкриття виконавчого провадження від 24 січня 2020 року колегія суддів зазначила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 19 листопада 2014 року було видано виконавчий лист, в якому зазначено, що рішення набрало законної сили 21 жовтня 2014 року, строк пред'явлення до виконання 21 жовтня 2015 року (а.с. 6-7, 54-55).
За змістом ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року, який був чинним на час видачі виконавчого листа і пред'явлення його до виконання, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч. 2 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року).
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
За змістом ч. 5 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
З матеріалів справи вбачається, що 17 червня 2015 року виконавчий лист № 361/2580/14-ц, виданий Броварським міськрайонним судом Київської області 19 листопада 2014 року, було подано до виконання та повернуто стягувачеві на підставі п. 9 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року; 29 червня 2017 року виконавчий лист було пред'явлено повторно та повернуто стягувачеві з підстав, передбачених п. 9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», тобто законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (а.с. 54-56).
Тобто, пред'явивши виконавчий лист до примусового виконання, стягувач вчинив дії, які дають підставу для висновку, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання було перервано. Оскільки час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується, а виконавчий документ повернуто постановою від 29 червня 2017 року, стягувач мав право пред'явити повторно виконавчий лист до виконання строком до 29 червня 2020 року.
Таким чином, виходячи з вищезазначених положень Закону, пред'являючи 24 січня 2020 року виконавчий лист до виконання ТОВ «Кредитні ініціативи» не було пропущено строк пред'явлення його до виконання, тому суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта про пропуск стягувачем строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Врахувавши наведене, дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравець В.В. щодо винесення постанови 24 січня 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 61072714 відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», тому вимоги скарги про скасування вказаної постанови та інших супутніх постанов приватного виконавця (про арешт майна, про опис та арешт майна (коштів), про призначення суб'єкта оціночної діяльності), незаконність яких скаржник обґрунтовував також пропуском строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання, задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги, що виконавчий лист мав бути виданий на виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2015 року, а не рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2014 року, колегія суддів відхилила з огляду на положення ст. 432 ЦПК України, оскільки учасники справи не зверталися до суду, який видав виконавчий лист, з заявою про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, та судове рішення щодо цього не ухвалювалося.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Щодо юрисдикції розгляду скарги в частині скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 жовтня 2016 року № 1404-VIII та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця у лютому 2020 року, на спірні правовідносини поширюється саме Закон № 1404-VIII, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
За змістом ч. 2, 3 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Згідно із ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною 2 статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), у справі №127/9870/16-ц (провадження № 14 - 166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі №2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18) та від 19 травня 2020 року у справі №754/2223/15-ц (провадження № 14-568цс19).
У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду зазначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законодавством умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в Законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Така пряма вказівка, зокрема, міститься у частині другій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка набула чинності 05 жовтня 2016 року, та відповідно до якої внесені зміни в ЦПК України. Ця редакція нормативного документа підлягає застосуванню у справі відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України.
Отже, Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права і суд апеляційної інстанції не вбачає підстав відступити від вищевказаного правового висновку.
Враховуючи вищевикладене, скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця щодо винесення постанови від 24 січня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про розгляд скарги ОСОБА_1 в цій частині по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною 1 ст. 377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, визначених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (ч. 2 ст. 377 ЦПК України).
За таких обставин та вимог ч. 1 ст. 377 ЦПК України, оскаржувана ухвала суду в частині розгляду скарги ОСОБА_1 про скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 24 січня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди та постанови від 24 січня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження підлягає скасуванню із закриттям провадження у цій частині справи.
На виконання вимог ч. 1 ст. 256 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне повідомити ОСОБА_1 , що розгляд поданої скарги в цій частині віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Керуючись ст. 367, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ч.ч. 1, 2 ст. 377, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2020 року - скасувати в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця Вадима Валентиновича від 24 січня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця Вадима Валентиновича від 24 січня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 61072714 і провадження в цій частині скарги ОСОБА_1 - закрити.
В іншій частині ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 20 листопада 2020 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова