справа № 757/10512/18-ц Головуючий у 1 інстанції: Бортницька В.В.
провадження № 22-ц/824/10681/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І.
Іменем України
19 листопада 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Олійника В.І.,
суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду м.Києва від 11 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів, -
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти у розмірі 14 253 грн. та судові витрати по справі у розмірі 704 грн. 80 коп.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що позивач на своє ім'я відкрив в ПАТ «КБ «Приватбанк» картковий рахунок - карта Універсальна Gold номер НОМЕР_1 зі строком дії до травня 2021 року.
Вказував, що на вказаний картковий рахунок 12.09.2017 року громадянином ОСОБА_2 з його платіжної картки у ПАТ «КБ «Приватбанк» було перераховано грошові кошти у сумі 14 253 грн., які були зараховані на рахунок позивача через систему Приват24 - 12.09.2017 року. Проте, 13.09.2017 року зазначені кошти були повернуті відповідачем відправнику - ОСОБА_2 , чим порушено права позивача, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилалася на ст.1071 ЦК України та зазначала, що відповідно до п.6.3. ст 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунку. Невід'ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті ПриватБанку у мережі Інтернет.
Згідно з п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 року №22, помилкове списання/зарахування коштів - списання/зарахування коштів, унаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача.
За п.2.35 Інструкції кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатись ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України.
Відповідно до п.1.1.2.1.10 Умов і правил надання банківських послуг у разі помилковості зарахування коштів на картковий рахунок власник зобов'язаний повернути ці кошти і доручає банку повернути їх шляхом списання з відповідного карткового рахунку.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 11 лютого 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 14 253 грн. та судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» не маючи розпорядження позивача по справі, не маючи рішення суду про стягнення коштів та не маючи на це законних підстав, неправомірно списав кошти з карткового рахунку позивача.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 відкрив на своє ім'я в ПАТ «КБ «Приватбанк» картковий рахунок - карта Універсальна Gold, номер НОМЕР_1 , зі строком дії до травня 2021 року. На вказаний картковий рахунок 12.09.2017 року громадянином ОСОБА_2 з його платіжної картки у ПАТ «КБ «Приватбанк» було перераховано грошові кошти у сумі 14 253 грн., які були зараховані на рахунок позивача через систему Приват24 - 12.09.2017 (а.с.16,17). Встановлено, що 13.09.2017 року кошти у сумі 14 253 грн., що були зараховані на картковий рахунок ОСОБА_1 , були списані з його рахунку.
Згідно з ч.1 ст.1066 ЦК Україниза договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.
Відповідно до положень ч.3 ст.1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
За ч.1 ст.1067 ЦК України договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку у банку на умовах, погоджених сторонами.
Статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Згідно зі ст.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунку банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.1 ст.1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Згідно з п.7.1.2. ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
За п.1.14 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронний платіжний засіб - це платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.
Відповідно до п.14.15 ст.14 даного Закону користувач відповідно до умов договору зобов'язаний надати банку інформацію для здійснення контактів з ним, а банк зобов'язаний зберігати цю інформацію протягом дії договору. Обов'язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним: у разі інформування банком користувача про кожну здійснену операцію згідно з контактною інформацією, наданою користувачем.
Статтею 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що платник при укладенні договорів з банком має право передбачити договірне списання грошей з своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не надавав відповідачу розпорядження на списання грошових коштів з його карткового рахунку НОМЕР_1 , на який зараховувались кошти 12.07.2017 року у сумі 14 253 грн., а матеріали справи не містять будь-якого рішення суду про примусове стягнення вказаних грошових коштів.
Крім того, суд вірно не взяв до уваги твердження відповідача, що кошти були списані на підставі звернення ОСОБА_2 про помилковість зарахування коштів на картковий рахунок позивача, оскільки вони не спростовують порушення прав ОСОБА_1 щодо списання коштів з його картрахунку без його відома та згоди.
Отже, відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк», не маючи розпорядження позивача, рішення суду про стягнення коштів та не маючи на це законних підстав, неправомірно списав кошти із карткового рахунку позивача.
Заперечуючи проти позову з тих підстав, що кошти були списані з рахунку ОСОБА_1 відповідно до умов договору, АТ КБ «Приватбанк» не надав доказів того, що укладення договору про надання банківських послуг передбачає право банку на договірне списання зарахованих коштів.
Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення і ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списаних грошових коштів в сумі 14 253 грн.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач:
Судді: