Справа №759/1333/20
Провадження №11-кп/824/3379/2020 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
16 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року у кримінальному провадженні №12019100080008381 щодо ОСОБА_6 ,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора обвинуваченого захисника ОСОБА_7 , ОСОБА_6 ОСОБА_8 ,
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 01.11.2020 року включно. У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу відмовлено.
Мотивуючи таке рішення, суд послався на те, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України, зокрема, можливість обвинуваченого ОСОБА_6 ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), вчинити інший злочин.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити застосований до нього запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з позбавленням волі.
За доводами обвинуваченого, ухвала суду першої інстанції є незаконною, несправедливою та такою, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що він знаходиться під вартою більше 9 місяців і за цей час прокурор не надав жодного об'єктивного доказу, який був би підтверджений в суді.
Обвинувачений ОСОБА_6 стверджує, що він не скоював інкримінований йому злочин.
Апелянт зазначає, що йому не має сенсу перешкоджати кримінальному провадженню і ухилятися від суду.
На переконання обвинуваченого, у сторони обвинувачення немає більше доказів щодо його обвинувачення. Відсутні речі та документи, які могли б бути сховані або знищені.
Апелянт зазначає, що він не збирається чинити тиск на потерпілих або свідків. Більш того обвинувачений вказує на те, що свідки та потерпілі уже допитані судом.
Апелянт зазначає, що він має міцні соціальні зв'язки, має багато друзів і колег по роботі, які б могли взяти його на поруки. Також зазначає, що він має постійне місце проживання, позитивно характеризується як за місцем проживання так і за місцем роботи, не зловживає спиртним, а також не вживає наркотичних засобів, психічно та психологічно врівноважений.
Також обвинувачений вказує на те, що за час перебування під вартою погіршився його стан.
На апеляційну скаргу обвинуваченого, прокурором у кримінальному провадженні - ОСОБА_9 подано заперечення, в яких прокурор просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 .
Як зазначає прокурор, ухвала суду першої інстанції є законною і повністю відповідає фактичним обставинам справи.
Сторона обвинувачення вказує на те, що згідно п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України до ОСОБА_6 правильно застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, згідно санкції якого передбачено покарання у вигляді виключно позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років позбавлення волі і жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не зможе запобігти зазначеним ризикам.
Прокурор стверджує, що особиста порука не може бути застосована до ОСОБА_6 в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу.
Також, на думку прокурора, обирати запобіжний захід відносно обвинуваченого - домашній арешт недоцільно, оскільки він в цілому не зможе гарантовано запобігти ризикам, зазначеним вище, для досягнення завдання кримінального провадження - забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
Потерпілий ОСОБА_10 та його представник - адвокат ОСОБА_11 , будучи належним чином повідомленими про день та час апеляційного розгляду, в судове засідання не з'явилися, будь-яких клопотань не від них не надходило. Відтак, з врахуванням вимог ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено у відсутність потерпілого та його представника.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вивчивши матеріали контрольного провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, зважаючи на таке.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів контрольного провадження, в провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12019100080008381, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.12.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
03 вересня 2020 року в судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, з посиланням на те, що раніше встановлені ризики не зменшилися та не змінилися, обвинувачений не працює, не має джерела доходу, може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 01.11.2020 року включно. У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу відмовлено.
Висновок, викладений в оскаржуваній ухвалі щодо наявності підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд не порушив вимог кримінального процесуального закону.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону, повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу з зазначенням в ухвалі відповідних мотивів.
Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на етапі судового розгляду. Тобто це питання вирішувалось на етапі, який унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта, шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_6 інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, який, згідно з положеннями ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину, покарання за вчинення якого передбачає до 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі.
Суд першої інстанції врахував обставини вчинення злочину, викладені в обвинувальному акті, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, обвинувачується, зокрема у вчиненні злочину, який відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії особливо тяжкого, а тому являє собою значну суспільну небезпеку. Також суд, відповідно до вимог ст.178 КПК України прийняв до уваги інші дані про особу обвинуваченого, зокрема міцність його соціальних зв'язків, вік та стан здоров'я, щодо якого на даний час в розпорядженні суду відсутні об'єктивні медичні застереження щодо неможливості перебування його під вартою, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому при винесенні обвинувального вироку, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України, зокрема, можливість обвинуваченого ОСОБА_6 ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), вчинити інший злочин.
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, оскільки вважає, що судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З врахуванням наведеного, колегія суддів, не вдаючись у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 дій, звертає увагу на те, що відповідно до змісту обвинувального акту, всупереч доводам апеляційної скарги, пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення обґрунтоване викладеними в обвинувальному акті фактами та інформацією, які у своїй сукупності здатні переконати пересічного об'єктивного спостерігача у тому, що обвинувачений може бути причетний до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Питання ж про допустимість, належність та достатність доказів сторони обвинувачення та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого має вирішуватись судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження по суті.
З огляду на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що менш суворі запобіжні заходи, не можуть забезпечити уникнення ризиків та виконання ОСОБА_12 покладених на нього обов'язків.
Що стосується тверджень обвинуваченого про погіршення стану його здоров'я, то матеріали судового провадження не містять даних, які б вказували на суттєве його погіршення та неможливість утримання ОСОБА_6 під вартою у зв'язку з цим.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_13 під вартою колегія суддів не встановила.
Таким чином, ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_13 під вартою є законною, обґрунтованою і вмотивованою, постановленою згідно норм кримінального процесуального закону з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, та ухвалена на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, натомість, доводи та твердження обвинуваченого, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, у зв'язку з чим приходить до висновку про залишення поданої апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 01.11.2020 року включно - залишити без змін, а апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________________ ___________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4