Справа №753/6650/17
Провадження №11-кп/824/2664/2020 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст.14, п.п. 6, 9, 11, 12, 13
ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 366, ч. 3
ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 371, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15,
ч. 2 ст. 372 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
16 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференцзв'язку з ІТТ ГУ НП у м. Києві матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурорів обвинуваченого захисників представника потерпілого ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 02.08.2020 року включно.
Мотивуючи таке рішення, суд послався на те, що враховуючи наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, особу обвинуваченого, який хоч і має міцні соціальні зв'язки, проте тривалий час перебував у розшуку, на виклики суду не з'являвся, існують підстави вважати, що обвинувачений може ухилитись від явки до суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, на підставі чого жоден із більш м'яких запобіжних заходів не буде дієвим і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року про продовження строку тримання під вартою - скасувати та постановити апеляційним судом нову ухвалу, якою відмовити в продовженні строку тримання його під вартою у кримінальному провадженні №42016000000003900 та застосувати відносно ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
За доводами апелянта, в супереч вимогам ст. 370 КПК України, ухвала суду першої інстанції є незаконною, оскільки ухвалена без додержання вимог щодо кримінального провадження, зокрема ст. 177, 193, 194, 196, 197, 331 КПК України та практики ЄСПЛ, необґрунтованою, оскільки не ґрунтується на матеріалах справи на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до закону, а також є невмотивованою.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що з урахуванням практики Європейського суду з прав людини порушено розумний строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 . При цьому, на думку апелянта, судом першої інстанції залишено поза увагою доводи сторони захисту щодо застосування до ОСОБА_6 положень п.2 ч. 3 ст. 197 КПК України, у якому зазначено, що сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів
Апелянт вказує на те, що неоднозначність регулювання кримінального провадження із положення вказаної статті випливає із того, що у ній одночасно зазначено про статус особи в якості підозрюваного, обвинуваченого на стадії досудового розслідування до якої можливо застосувати цю норму. Чинний КПК України не передбачає статусу особи на стадії досудового розслідування у якості обвинуваченого та цьому надається конкретне визначення у ч.1,2 ст. 42 КПК України, проте в ч. 3 ст. 197 КПК України вказано про статус особи у якості обвинуваченого та немає посилання на заборону застосування її положень щодо осіб, які мають статус обвинуваченого, а відтак, на думку захисника, суду першої інстанції слід було застосувати ч. 5, 6 ст. 9 КПК України при вирішенні питання щодо продовження терміну тримання під вартою ОСОБА_6 .
Окрім цього захисник зазначає, що на момент постановлення ухвали у справі були допитані всі свідки сторони обвинувачення, а тому відсутні ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Також апелянт зазначає, що з урахуванням прийнятого Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» (Закону № 838-VІІІ), ОСОБА_6 з урахуванням екстрадиційного арешту в РФ, вже без вироку суду відбув більше 6 років покарання, що майже дорівнює максимальному строку покарання - 7,5 років, яке передбачено ч. 2 ст. 115 КК України з урахуванням вимог ч. 2 ст. 68 КК України.
Окрім цього захисник вказує на те, що судом не враховано, що під час судового розгляду, обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст.14. п.п. 6,9.11, 12, 13 ч.2 ст.115 України у вказаному кримінальному провадженні не підтвердились, а тому, на думку захисника, суд зобов'язаний був застосувати положення ч. 3 ст. 183 КПК України та розглянути питання про обрання альтернативного запобіжного заходу.
На переконання сторони захисту, судом першої інстанції необгрунтовано не застосовуються положення вказаної норми, оскільки в обвинувальному акті викладені обставини про злочини, які безпідставно намагаються інкримінувати ОСОБА_6 не йдеться про те, що вони вчинені із застосуванням насильства чи погрозою його застосування або сприяли загибелі людини, а тому, на думку адвоката ОСОБА_7 , вказані безпідставні твердження сторони обвинувачення це є лише припущення, які робляться з метою створення жахливого персонажу , «злочинця» ОСОБА_6 в очах присяжних і суспільства.
Також, на думку апелянта, це є метою для незаконного отримання стороною обвинувачення судових рішень про початок спеціального судового провадження щодо ОСОБА_6 та створення у штучний спосіб підґрунтя для обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення йому альтернативних запобіжних заходів та тримання його в таких умовах у невизначеному проміжку часу.
За доводами сторони захисту, таке несприятливе положення ОСОБА_6 створює для сторони обвинувачення більш сприятливі умови в судовому процесі, оскільки це дозволяє здійснювати тиск на ОСОБА_6 та його родину та створювати реальні перешкоди у реалізацїї процесуальних прав ОСОБА_6 , які передбачені ст. 42 КПК України та права на захист.
Також захисник звертає увагу на те, що судом не враховано стан здоров'я ОСОБА_6 та документи, які підтверджують такий стан незадовільним. Вказує, що тримання ОСОБА_6 під вартою завдає йому страждань у зв'язку з відсутністю умов для надання відповідного лікування.
Апелянт зазначає, що судом не наведено відповідних мотивів прийняття ухвали від 04.06.2020 року про продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою. Фактично судом першої інстанції, як і в попередній увалі йде лише посилання на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, здійснив втечу з під варти, перебував у розшуку, тощо. Інших аргументів судом не наведено.
Також апелянт зазначає, що судом не прийнято до уваги доводи сторони захисту, що ОСОБА_6 з 21.12.19 за вказівкою сторони обвинувачення незаконно утримується в ITT ГУ НП в м. Києві більше 3-х діб та там порушуються його права, які передбачені ЗУ «Про попереднє ув'язнення», що завдає йому моральних та фізичних страждань.
Крім цього апелянт вказує на те, що під час вирішення питання щодо продовження терміну тримання під вартою, приймав участь захисник за призначенням ОСОБА_13 . Такий захисник був не ефективний, у зв'язку із чим ОСОБА_6 відмовився від надання цим захисником йому правової допомоги. Проте, ця відмова судом не була прийнята.
Також захисник вказує, що незрозуміло, у який спосіб та з яких підстав було призначеного цього захисника, оскільки сторони до суду для вирішення цього питання не викликатись, у т.ч. і ОСОБА_6 . На вказані обставини ОСОБА_6 звертав увагу суду, що також було залишено поза увагою.
Окрім цього апелянт зазначає, що з метою забезпечення прав на захист ОСОБА_6 захисниками ОСОБА_7 та ОСОБА_11 заявою від 04.06.2020 року суду першої інстанції було повідомлено контактні дані іншого захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_14 , який надає йому правову допомогу на платній основі. Про це, також 04.06.2020 було повідомлено суду і ОСОБА_6 та висловлено прохання запросити його для участі в судовому засіданні, проте судом було проігноровані такі вимоги ОСОБА_6 , йому не було надано допомоги у встановленні зв'язку із захисником ОСОБА_14 та продовжено судове засідання за участю захисника на безоплатній основі ОСОБА_15 , що, на думку сторони захисту, є порушенням ст.ст. 20 та ч. 1 ст. 48 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисників, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думки прокурора та представника потерпілого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали контрольного судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів контрольного провадження, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 02.08.2020 року включно.
Висновок, викладений в оскаржуваній ухвалі щодо наявності підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_16 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд не порушив вимог кримінального процесуального закону.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
З оскаржуваної ухвали вбачається, що судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_6 у тому числі інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст.14, п.п. 6, 9, 11, 12, 13, ч. 2 ст. 115 КК України, який, згідно з положеннями ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину, покарання за вчинення якого передбачає до 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, судом з'ясовані всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував дані про особу ОСОБА_6 , майновий стан обвинуваченого, наявність у ОСОБА_6 громадянств інших країн, який хоча і має міцні соціальні зв'язки, проте тривалий час перебував у розшуку, на виклики до суду не з'являвся, а також те, що останньому, який перебуває в статусі обвинуваченого знову повідомлено про підозру, а тому ризик ухилення ОСОБА_6 від суду та вчинення нового кримінального правопорушення є реальним.
При цьому, суд першої інстанції, проявляючи особливу ретельність у ході судової процедури, та не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_6 в разі визнання його винним, правильно звернув увагу, на наявність ризику втечі, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави, в зв'язку з наявністю яких був обраний обвинуваченому ОСОБА_6 даний запобіжний захід не відпали, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшилися.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 іншого запобіжного заходу, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються вищенаведеними доводами районного суду, не підтверджуються матеріалами кримінального провадження та в цілому не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 .
Окрім того колегія суддів враховує, що посилання сторони захисту на неналежний стан здоров'я обвинуваченого за відсутності будь-якої медичної документації про неможливість перебування обвинуваченого в умовах ізоляції за станом здоров'я, не спростовують наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та не можуть бути самостійною підставою для застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Посилання адвоката ОСОБА_7 на те, що з урахуванням прийнятого Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», з урахуванням екстрадиційного арешту в Російській Федерації, ОСОБА_6 без вироку суду вже відбув більше 6 років покарання, що майже дорівнює максимальному строку покарання - 7,5 років, яке передбачено ч. 2 ст. 115 КК України з урахуванням вимог ч. 2 ст. 68 КК України, у зв'язку з чим є всі підстави стверджувати, що він у кримінальному провадженні тримається під вартою понад строк, передбачений п. 2 ч. 3 ст. 197 КПК України, та має бути негайно звільнений, є безпідставними, оскільки зарахування строку попереднього ув'язнення врегульовано нормами КК України та вирішується при постановленні вироку та призначенні покарання.
За таких обставин, доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
З приводу доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою доводи сторони захисту, щодо застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 положень п. 2 ч. 3 ст. 197 КПК України, то колегія суддів вважає їх також необґрунтованими, оскільки вказані положення кримінального процесуального законодавства розповсюджуються лише на стадію досудового розслідування кримінального провадження, а провадження, яке є предметом розгляду Дарницького районного суду м. Києва перебуває вже на стадії судового розгляду.
З приводу доводів апеляційної скарги захисника щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, то слід сказати, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Разом з тим, розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 альтернативних запобіжних заходів, колегія суддів врахувала особу обвинуваченого, тяжкість, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, суворість покарання за кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , його можливість переховуватись від суду та впливати на свідків, і враховуючи наведене, на думку колегії суддів, дійшла обґрунтованого висновку, що до обвинуваченого ОСОБА_6 не може бути застосований більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі.
Суд першої інстанції обґрунтовано застосував ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків.
Таким чином, рішення суду про необхідність застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу тримання під вартою є законним, обґрунтованим і вмотивованим, постановлене згідно норм кримінального процесуального закону з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, та ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, натомість, доводи та твердження захисника, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними.
Що стосується твердження апелянта про порушення прав ОСОБА_6 на захист, оскільки судове засідання було проведено без участі захисників, які здійснюють захист інтересів ОСОБА_6 , а участь захисника за призначенням з Регіонального Центру безоплатної вторинної правової допомоги не забезпечує права на захист, то, на думку колегії суддів, воно є безпідставним, оскільки як з журналу судового засідання так і з технічного запису судового засідання від 06 червня 2020 року вбачається, що внаслідок неявки 06 червня 2020 року в судове засідання у зв'язку з відпусткою захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , а також у зв'язку з перебуванням на самоізоляції захисників ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які здійснюють захист інтересів ОСОБА_6 , та не забезпеченням явки інших захисників, які за угодою надають правову допомогу обвинуваченому, судом в порядку ст. 49 КПК України ОСОБА_6 призначений захисник з Центру вторинної безоплатної правової допомоги, оскільки участь захисника по даній категорії кримінальних правопорушень є обов'язковою. А відтак будь-якого порушення прав обвинуваченого ОСОБА_6 не було і жодних доказів на підтвердження здійснення адвокатом ОСОБА_19 неефективного захисту, під час апеляційного розгляду встановлено не було. При цьому судом обґрунтовано було відмовлено в задоволенні заявленого ОСОБА_6 відводу захиснику ОСОБА_19 , оскільки законних на те підстав не було, окрім того, участь захисника в даному кримінальному провадженні є обов'язковою.
За таких обставин, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, колегія суддів, за наслідками їх розгляду, вважає необхідним апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 376, ст.ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 02.08.2020 року включно - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4