03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/11556/2020
29 жовтня 2020 року м. Київ
Справа № 367/2117/19
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 27 липня 2020 року, постановлену у складі судді Саранюк Л.П.,
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Яковенко Тетяни Ігорівни,
встановив:
15 березня 2019 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду з даною скаргою, в якій просить суд визнати дії головного державного виконавця Голосіївського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у м. Києві Яковенко Т.І. щодо винесення 23 січня 2019 року постанови про відновлення виконавчого провадження № 828058 - неправомірними та скасувати постанову про відновлення виконавчого провадження № 8280581, винесену 23 січня 2019 головним державним виконавцем Голосіївського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у м. Києві Яковенко Т.І.
Скарга обґрунтована тим, що 15.02.2019 року скаржником отримано рекомендоване поштове відправлення з Голосіївського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у м. Києві, яке містило супровідні листи від 23 січня 2019 року, без зазначення реєстраційного номеру та кількості додатків, за підписом головного державного виконавця Яковенко Т.І. про направлення йому постанов від 23 січня 2019 року, за підписом головного державного виконавця Яковенко Т.І.:
- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України;
- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії;
- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання;
- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
Не розуміючи походження даних документів, скаржник 20.02.2019 року прибув до Голосіївського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у м. Києві для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 8280581.
На даний час скаржником встановлено, що на примусовому виконанні Голосіївського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження № 8280581 з примусового виконання рішення Ірпінського міського суду від 03.03.2004 року (виконавчий лист № 2-52). Згідно з матеріалами вказаного провадження з'ясовано, що 22.06.2017 року головним державним виконавцем Голосіївського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бабковою Т.І. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 8280581. Відомості про направлення будь-яких матеріалів, у тому числі і вказаної постанови на адресу учасників провадження у матеріалах відсутні. Вказує, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які рішення, у тому числі і рішення суду про скасування постанови від 22.06.2017 про закінчення виконавчого провадження № 8280581.
Як зазначено в постанові про відновлення виконавчого провадження від 23.01.2019 року, відновлення виконавчого провадження відбулось за результатами розгляду свідоцтва про народження, та встановлення факту не досягнення дитиною повноліття, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, вказане не відповідає дійсності, оскільки 23.01.2019 року ОСОБА_2 став повнолітнім.
Також, в матеріалах провадження міститься заява ОСОБА_3 на ім'я начальника Голосіївського РВ ДВС, в якій вона просить продовжити термін стягнення аліментів на користь її сина ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що останній є дитиною-інвалідом та продовжує навчання у вищому навчальному закладі. При цьому, ОСОБА_3 не надано жодного документа, який підтверджує факт навчання її сина у будь-якому навчальному закладі, а на підтвердження факту встановлення інвалідності подано копію документа, який не має юридичної сили, так як на момент звернення до Голосіївського РВ ДВС ОСОБА_2 вже є повнолітнім і не може мати статус дитини-інваліда.
Вважає, що дії головного державного виконавця Голосіївського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у м. Києві Яковенко Т.І. щодо винесення 23.01.2019 року постанови про відновлення виконавчого провадження № 8280581 та застосування обмежувальних заходів стосовно скаржника неправомірними, а постанову від 23.01.2019 року протизаконною, і такою, що є протиправною стосовно нього, у зв'язку з чим підлягає невідкладному скасуванню.
Відповідно до змісту оскаржуваної постанови вбачається, що її винесено 23.01.2019 року головним державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бабковою Т.І. Однак, оскаржувана постанова від 23.01.2019 року підписана головним державним виконавцем Яковенко Т.І., у зв'язку з чим виникають обґрунтовані сумніви щодо легітимності даного документа та повноважень особи, якою він підписаний. При цьому, зміст даної постанови містить посилання на розгляд свідоцтва про народження та встановлення факту не досягнення дитиною повноліття, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 23.01.2019 року став повнолітнім.
Викладені відомості не відповідають дійсності, а матеріали провадження не містять жодних документів на підтвердження фактів навмисного і злісного ухилення його від будь-яких зобов'язань. З 2001 року він зареєстрований та проживає за однією адресою, весь час офіційно працевлаштований, працював переважно в органах державної влади, як державний службовець, а на даний час самозайнята особа, неодноразово подавав декларації про майновий стан до фіскальних органів, веде активний спосіб життя і ніколи ні від кого не переховувався. Як вбачається з матеріалів провадження на його адресу не направлялись жодних документів, а також відсутні відомості про вручення їх нарочно.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 27 липня 2020 року у задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що суд першої інстанції проігнорував доводи, викладені у скарзі та наявні у матеріалах справи докази. При цьому висновки суду про відмову у задоволенні його вимог суперечать висновкам цього ж суду при розгляді інших скарг на дії головного державного виконавця Голосіївського районного ВДВС ГТУЮ у м. Києві Яковенко Т.І. та скасування постанов у цьому ж виконавчому провадженні.
В судовому засіданні представник стягувача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими та просив залишити ухвалу суду без змін.
Скаржник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, будучи повідомленим про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, надіслав до суду засобами електронного зв'язку клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з карантинними заходами.
Згідно з ч.2 ст. 373 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на зміст апеляційної скарги та судового рішення, що оскаржується, з урахуванням обставин даної справи, мотивованим викладенням позиції скаржника в його апеляційній скарзі, враховуючи, що явка учасників справи до апеляційного суду є необов'язковою, при цьому скаржником до клопотання не надано доказів поважності причин неявки в судове засідання, колегія суддів визнала можливим розглянути справу за відсутності скаржника ОСОБА_1 та державного виконавця Яковенко Т.І.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника стягувача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції враховуючи, що станом на теперішній час виконавче провадження № 8280581 не закінчено у зв'язку із наявністю заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів, призначених рішенням Ірпінського міського суду у справі № 2-52, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої скарги.
З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 колегія суддів погоджується враховуючи наступне.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судових рішень.
Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину «судового провадження» відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження.
Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5.
Частинами 1 та 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави для закінчення виконавчого провадження.
Так, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.
Відповідно до ч.1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
За змістом ст. ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», відновлення виконавчого провадження - це продовження виконання вимог виконавчого документа державним виконавцем на забезпечення процесуальних гарантій стягувача, спрямованих на повне та фактичне виконання рішення.
Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Розділом XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, встановлено особливості виконання рішень про стягнення аліментів.
Так, п. 9, 10 Розділу XVI цієї Інструкції, виконавець закінчує виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення за умови, що суму аліментів стягнено в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття. У разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 02 лютого 2004 року у справі № 2-52/2004 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше Ѕ частини неоподаткованого мінімуму доходів громадян щомісяця, починаючи з 24.01.2003 року і до досягнення дитиною повноліття. На виконання вказаного рішення 03 березня 2004 року Ірпінським міським судом Київської області видано виконавчий лист № 2-52/2004.
Як вбачається з копій матеріалів виконавчого провадження ВП № 8280581, виконавче провадження було відкрито постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу ДВС ГТУЮ у м. Києві від 11 липня 2008 року на підставі виконавчого листа № 2-52, виданого 03.03.2004 року Ірпінським міським судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 74).
Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 08 серпня 2008 року, до відділу надійшла заява ОСОБА_1 про направлення виконавчого листа за місцем роботи: ТОВ «Енергосклоприлад» за адресою м. Бородянка, Київської області. Заборгованість станом на 23 червня 2008 року складає 25 476 грн. 76 коп.
Однак постановою державного виконавця Відділу ДВС Бородянського РУЮ від 29 серпня 2008 року було відмовлено у прийнятті до провадження вказаного виконавчого листа про стягнення аліментів, оскільки заява не була завірена в установленому законом порядку, не виконано вимоги ч. 4 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження», у постанові про закінчення виконавчого провадження не вказана адреса місця роботи боржника.
Постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 11 вересня 2008 року було повторно відкрито виконавче провадження з виконання даного виконавчого листа.
Відповідно до наданих копій матеріалів виконавчого провадження, наявні лише наступні інформація та документи щодо подальшого виконання виконавчого листа :
- 24 березня 2010 року та 28 травня 2010 року боржнику ОСОБА_1 надсилались виклики про необхідність з'явитись до державного виконавця на прийом.
- 07 квітня 2010 року від ВРЕР -7 УДАІ в м. Києві на запит державного виконавця надійшло повідомлення про наявність зареєстрованого за боржником транспортного засобу.
- постановою державного виконавця Микитчик І.В. ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 14 червня 2010 року, у зв'язку з невиконанням рішення суду про стягнення аліментів та виникненням заборгованості, було накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
- 20 березня 2010 року вказана постанова була направлена на виконання до ДАІ м. Києва для накладення арешту на автомобіль марки ВАЗ - 211440, що належить ОСОБА_1 , та для відома - стягувачу і боржнику.
- 21 березня 2011 року , 12 жовтня 2011 року, 13 січня 2012 року боржнику були направлені виклики державного виконавця про необхідність з'явитись на прийом для вирішення питання щодо подальшої сплати аліментів.
- 12 жовтня 2011 року державним виконавцем виконано запити до Головного управління земельних ресурсів, УПФ, ДАІ у м. Києві, БТІ у м. Києві щодо наявності майна та поточних рахунків, інформацію щодо місця роботи боржника.
- 22 серпня 2016 року та 14 березня 2017 року державним виконавцем було виконано запити до Державної податкової служби України, Пенсійного фонду України про джерела отримання доходів.
- 28 лютого 2017 року державним виконавцем боржнику було надіслано виклик про необхідність з'явитись на прийом з приводу примусового виконання виконавчого листа про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_3 .
Зі змісту вищевказаних викликів державного виконавця вбачається, що вони надсилались на адресу, зазначену у виконавчому листі та підтверджену повідомленнями УГІРФО ГУМВС України в м. Києві на запити державного виконавця: АДРЕСА_1 ( а.с. 22).
Постановою головного державного виконавця Голосіївського РВДВС м. Київ Головного ТУЮ у м. Києві Бабкової Т.І. від 20 березня 2017 року було встановлено, що згідно з відповіддю ПФУ боржник ОСОБА_1 працює у ФОП ОСОБА_5 , тому вказаною постановою було звернуто стягнення на доходи боржника та вказано проводити щомісячне утримання з усіх видів заробітку, що належить до виплати боржнику ОСОБА_1 після відрахування податків, у розмірі 50% до повного погашення заборгованості по аліментам, яку головному бухгалтеру нараховувати з 01 вересня 2005 року ( станом на 07.09.2005 року заборгованість становила 788 грн. 01 коп.), з них 25% заробітної плати на погашення заборгованості по аліментам, 25% заробітної плати - на погашення поточних аліментів. ( а.с. 25-26).
Листом від 20 березня 2017 року вказана постанова була надіслана для виконання за місцем роботи боржника - ФОП ОСОБА_5 ( код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_2 ), а сторонам виконавчого провадження - для відома (а.с. 27).
Однак даних про виконання постанови від 20 березня 2017 року про звернення стягнення на доходи боржника, в якій також зафіксовано, що заборгованість виникла з 01 вересня 2005 року, надані до суду копії матеріалів виконавчого провадження не містять.
При цьому із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків щодо боржника ОСОБА_1 від 28.02.2019 року вбачається, що починаючи з четвертого кварталу 2015 року по другий квартал 2017 року боржник отримував заробітну плату від СПД з кодом ЄДРПОУ НОМЕР_1 .
22 червня 2017 року державним виконавцем Бабковою Т.І. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 8280581 з виконання виконавчого листа № 2-52, виданого 03.03.2004 року Ірпінським міським судом, у зв'язку з досягненням дитиною повноліття ( а.с. 28).
Згідно з ст. 6 СК України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Проте, на момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 8280581 від 22.06.2017 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до повноліття якого з ОСОБА_1 стягуються аліменти, був неповнолітнім, дитині виповнилось 16 років 5 місяців.
Також в матеріалах справи відсутні дані про те, що вказана постанова від 22 червня 2017 року була надіслана державним виконавцем сторонам виконавчого провадження, з метою забезпечення права стягувача та боржника на оскарження такої постанови.
Вказану обставину визнав у скарзі боржник ОСОБА_1
23 січня 2019 року ОСОБА_3 звернулась до начальника Головного РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві з заявою про поновлення виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення у справі № 2-52/2004, оскільки у період з 2004 року по 2019 рік аліменти від боржника не надходили, в якій також просила перерахувати заборгованість по аліментам до 18 років, видати довідку-розрахунок по заборгованості з 2004 року до 2019 року та продовжити стягнення аліментів.
Відповідно до постанови державного виконавця від 23 січня 2019 року, при розгляді свідоцтва про народження дитини встановлено, що ОСОБА_2 не досяг повноліття, а тому виконавче провадження № 8280581 з виконання виконавчого листа № 2-52, виданого 03.03.2004 року, підлягає відновленню ( а.с. 23).
Згідно з довідкою-розрахунком від 23 січня 2019 року, розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів, який визначено державним виконавцем станом на 23.01.2019 року, складав 203 126,50 грн.
Відповідно до постанови державного виконавця від 23.01.2019 року на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» накладено арешт на рухоме майно боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 203 126 грн. 50 коп.
Також, відповідно до довідки-розрахунку від 02.04.2019 року, яка міститься в матеріалах виконавчого провадження № 8280581, заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів була перерахована відповідно до фактично отриманої боржником заробітної плати та визначено, що станом на 23.01.2019 року заборгованість складала 135 350 грн. 15 коп.
З огляду на викладене, на даний час виконавче провадження № 8280581 з виконання виконавчого листа № 2-52, виданого 03.03.2004 року Ірпінським міським судом, не закінчено у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів за період з липня 2008 року по січень 2019 року.
Отже, встановивши, що на момент винесення 22 червня 2017 року постанови про закінчення виконавчого провадження № 8280581 від 22.06.2017 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не досяг повноліття та існувала заборгованість зі сплати аліментів, державний виконавець правомірно прийняв постанову про відновлення виконавчого провадження, адже постанова від 22 червня 2017 року була прийнята з грубим порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та норм Сімейного кодексу України, відтак законні підстави для закінчення виконавчого провадження були відсутні. Копія постанови для відома стягувачу не надсилалась.
На скаргу ОСОБА_1 від 22.02.2019 року начальник Голосіївського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві листом від 27.02.2019 року повідомив боржника, що 23 січня 2019 року державним виконавцем було винесено постанову про відновлення виконавчого провадження на підставі заяви стягувача, у зв'язку з тим, що на момент закриття виконавчого провадження 22 червня 2017 року дитина не була повнолітньою та існувала непогашена заборгованість зі сплати аліментів.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість зі стягнення періодичних платежів
Таким чином, дії державного виконавця щодо винесення постанови про відновлення виконавчого провадження є правильними, оскільки такі дії спрямовані на забезпечення процесуальних гарантій прав стягувача щодо повного та фактичного виконання рішення, адже дитина на момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 22 червня 2017 року не досягла повноліття.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Відповідно до Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, закон визначав охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет. Основні засади державної політики у цій сфері грунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини, та з метою забезпечення прав дитини на такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно зі статтями 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Крім того, відповідно до Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова про відновлення виконавчого провадження від 23 січня 2019 року була прийнята державним виконавцем Голосіївського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у м.Києві Яковенко Т.І. в межах своїх повноважень та на підставі Закону України «Про виконавче провадження», а тому колегія суддів не вбачає підстав вважати таке рішення державного виконавця незаконним.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи та норми законодавства, які підлягали застосуванню, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо недотримання державним виконавцем положень ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено, що виконавче провадження підлягає відновленню лише у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, - у даному випадку неможливо визнати обґрунтованими і такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя і справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.
Так, нескасування у визначеному законом порядку постанови державного виконавця від 22 червня 2017 року, яка є очевидно незаконною, оскільки на момент її прийняття дитині виповнилось лише 16 років 5 місяців, не може бути підставою для визнання неправомірною постанови від 23 січня 2019 року про відновлення виконавчого провадження. Крім того, існувала заборгованість по аліментах, що підтверджується постановою державного виконавця від 20 березня 2017 року, в якій зафіксовано факт несплати аліментів з вересня 2005 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності у матеріалах справи належних доказів щодо повного виконання судового рішення про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним повноліття, вказані боржником в апеляційній скарзі обставини не призводять до порушення його прав як учасника виконавчого провадження та не є підставою для визнання незаконними дій державного виконавця.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтовуючи судове рішення, апеляційний суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. Згідно з рішенням у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою. Судом першої інстанції була дана належна оцінка доводам скаржника у сукупності з наявними у матеріалах справи доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 27 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.