ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 листопада 2020 року м. Київ № 640/26242/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України в якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ від 25.12.2013р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, як призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;
- скасувати рішення Міністерства оборони України від 25.11.2019р. у формі затвердження Міністром оборони 25.11.2019р. протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.11.2019р. № 161 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням ним обов'язків військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність ІІ групи (01.01.19).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки, по-перше, суперечить правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 30.09.2019р. № 825/1380/18, по-друге, відповідачем не враховано статус та суб'єктність позивача, по-третє, відповідач помилково не звернув увагу та не врахував наявність лише одного встановленого обмеження загального (сумарного) розміру спірної виплати та, по-четверте, відповідачем порушено принцип правової визначеності.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є підполковником у запасі, якого звільнено з військової служби 25.03.1995р.
Так, 16.05.2011р. позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням ним обов'язків військової служби, що підтверджується випискою із акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 142546 від 16.05.2011р.
Водночас, з 20.08.2019р. під час повторного огляду позивача визнано інвалідом другої групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням ним обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 420296 від 21.08.2019р.
З огляду на вказане, позивач звернувся до відповідача із заявою відповідно до вимог Порядку № 975 про призначення допомоги.
Однак, листом Київського міського військового комісаріату від 10.12.2019р. № ВСЗ/4145 позивача повідомлено про те, що за результатом розгляду його заяви прийнято рішення оформлене протоколом від 22.11.2019р. № 161 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.
Так, відповідно до витягу з протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.11.2019р. № 161 позивачу відмовлено в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги з огляду на те, що заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 року № 3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запровадження виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», він не має права на одержання одноразової грошової допомоги.
Позивач вважаючи, протиправною відмову відповідача в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частинами 2, 4 статті 16-3 наведеного Закону передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Згідно з абз. 4 п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XIІ пункт 4 статті 16-3 доповнити абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
У разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту прийняття норми щодо виплати відповідної допомоги.
Ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).
Разом з тим, спір виник щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 20.08.2019 року.
Як зазначалося, відповідно до абз. 3 п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, до спірних відносин застосовується законодавство, що діяло станом на 20.08.2019 року, коли позивачу встановлено ІІ групи інвалідності.
Норми пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності.
Правовідносини щодо первинного встановлення інвалідності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до Позивача.
Суд звертає увагу, на те, що позивачу 16.05.2011 року під час первинного огляду органами МСЕК встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, а з 20.08.2019 року під час повторного огляду органами МСЕК позивача визнано інвалідом ІІ групи внаслідок цієї ж причини.
З аналізу наведених норм Закону України 2011-ХІІ та Порядку № 975 вбачається, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, проте при виникненні цих підстав протягом двох років з моменту їх первинного встановлення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 серпня 2019 року у справі № 826/7472/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 806/2187/18, від 20 лютого 2020 року у справі № 806/714/18, від 12 березня 2020 року у справі № 280/148/19, від 27 березня 2020 року у справі № 240/11503/19.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави для таких висновків щодо застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.07.2020р. у справі №240/10153/19, прийнятої у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, в якій суд відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018р. (справа №295/3091/17), 21.06.2018 (справа № 760/11440/17), 30.09.2019 (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано.
Водночас, вищевикладене узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною в постановах від 30.07.2020р. у справі № 240/11137/19, адміністративне провадже;ння № К/9901/11157/20; від 12.10.2020р. у справі № 240/11067/19, провадження № К/9901/10689/20.
З матеріалів справи вбачається, що з дня первинного встановлення інвалідності (16.05.2011 року) до дня встановлення ІІ групи інвалідності (20.08.2019 року) минуло понад два роки.
Суд вважає, оскільки ІІ група інвалідності встановлена позивачу після спливу дворічного терміну з моменту встановлення йому інвалідності - 16.05.2011 року, то викладене виключає підстави для отримання грошової допомоги у більшому розмірі.
Зважаючи на те, що встановлення позивачу вищої групи інвалідності відбулося більш ніж через два роки з моменту встановлення йому інвалідності, суд вважає, що підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська