ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 листопада 2020 року м. Київ № 640/21216/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства культури України
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства культури України в якому просив:
- скасувати наказ № 926/0/17-19 від 02.10.2019р. про звільнення із займаної посади;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту у справах релігії та національностей - начальника відділу інформаціно-аналітичної роботи з питань етнополітики Міністерства культури України;
- зобов'язати Міністерство культури України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02.10.2019р. по дату фактичного поновлення на роботі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий з порушенням вимог Конституції України та чинних нормативно-правових актів. Зокрема, зазначає, що 02.10.2019р. до Закону України «Про державну службу» внесені зміни відповідно до яких позивача не може бути притягнуто до такого виду дисциплінарної відповідальності, як звільнення.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваного наказу діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для скасування такого наказу та задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.06.2019р. у справі № 761/21755/19 залишеною в силі постановою Київського апеляційного суду від 05.08.2019р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень.
З огляду на вказане, наказом Міністерства культури України від 02.10.2019р. № 926/0/17-19 ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» звільнено з посади заступника директора Департаменту у справах релігії та національностей - начальника відділу інформаціно-аналітичної роботи з питань етнополітики з 03.10.2019р. у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Позивач, вважаючи вищезазначений наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною 2 ст. 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненняхвизначено Законом України «Про державну службу» (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Підстави для припинення державної служби визначені ст. 83 Закону України «Про державну службу».
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).
Водночас, порядок та підстави припинення державної служби у разі втрати державним службовцем права на державну службу або його обмеження визначається ст. 84 Закону України «Про державну службу».
Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» однією з підстав для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Згіно з ч. 2 ст. 84 Закону України «Про державну службу», у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.
З матеріалів справи вбачається, що Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.06.2019р. у справі № 761/21755/19 залишеною в силі постановою Київського апеляційного суду від 05.08.2019р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень.
На підставі вищезазначеної постанови, наказом Міністерства культури України від 02.10.2019р. № 926/0/17-19 ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» звільнено з посади заступника директора Департаменту у справах релігії та національностей - начальника відділу інформаціно-аналітичної роботи з питань етнополітики з 03.10.2019р. у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Водночас, проаналізувавши зміст оскаржуваного наказу суд приходить до висновку про його законність та обґрунтованість, оскільки вчинення позивачем правопорушення, пов'язаного з корупцією, встановлене рішенням суду, яке набрало законної сили, та яким його притягнуто до адміністративної відповідальності, є самостійною і достатньою правовою підставою для звільнення державного службовця згідно з пунктом 3 частини першої статті 84 Закон України «Про державну службу».
Суд зазначає, що статтею 84 Закону України про державну службу» чітко визначено порядок звільнення з посади державного службовця у зв'язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення, тобто в даному випадку не передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, в тому числі і відібрання будь-яких пояснень з цього приводу, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду, яким доведено вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого частиною статті 172-6 КУпАП, що згідно із вимогами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства унеможливлює подальше перебування на державній службі.
Крім того, суд наголошує, що наявність такої підстави втрати права на державну службу як набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення не надає суб'єкту призначення (роботодавцю) права діяти на власний розсуд, а передбачає, винятково, звільнення, згідно з вимогами статті 84 Закону № 889-VІІІ.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постановах від 17.07.2019р. у справі № 140/1966/18, від 10.10.2019р. у справі № 813/933/18 та від 12.02.2020р. у справі № 809/1612/17.
Щодо доводів позивача про наявність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності іншого виду, а не до найсуворішого у вигляді звільнення, суд вважає помилковими, оскільки настання такого факту як втрата державним службовцем права на державну службу або його обмеження не є підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності у розумінні статті 65 Закону № 889-VIІI. Звільнення на підставі пункту 3 частини 1 статті 84 Закону № 889-VIІI у зв'язку з припиненням державної служби у разі втрати державним службовцем права на державну службу не є наслідком дисциплінарного провадження.
Водночас, на момент звільнення позивача п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону № 889-VIІI визначав однією з підстав для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 24.02.2020р. у справі № №1340/3970/18, адміністративне провадження №К/9901/21936/19.
Посилання позивача на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції» від 02 жовтня 2019 року № 140-IX внесено зміни до Закону України «Про державну службу» відповідно до яких до позивача не може бути застосовано стягнення у вигляді звільнення, судом не приймаються до уваги, оскільки вказані зміни набрали чинності лише 18.10.2019р., тобто вже після прийняття оскаржуваного наказу.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська