ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 листопада 2020 року м. Київ № 640/26250/19
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України в якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності І групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ від 25.12.2013р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, як призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;
- скасувати рішення Міністерства оборони України від 16.06.2019р. у формі затвердження Міністром оборони 16.06.2019р. протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.06.2019р. № 78 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності І групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаної з виконанням ним обов'язків військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням І групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаної з виконанням ним обов'язків військової служби, у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року,в якому вперше встановлено інвалідність І групи (01.01.17).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки, по-перше, суперечить правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 30.09.2019р. № 825/1380/18, по-друге, відповідачем не враховано статус та суб'єктність позивача, по-третє, відповідач помилково не звернув увагу та не врахував наявність лише одного встановленого обмеження загального (сумарного) розміру спірної виплати та, по-четверте, відповідачем порушено принцип правової визначеності.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , 09.04.2012р. встановлено другу групу інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
У зв'язку з встановленням другої групи інвалідності позивачу була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 113 167, 50 грн.
Водночас, 04.09.2017р. під час повторного огляду позивача визнано інвалідом першої групи внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
З огляду на вказане, позивач звернувся до відповідача із заявою відповідно до вимог Порядку № 975 про призначення допомоги.
Однак, листом Київського міського військового комісаріату від 26.07.2019р. № ВСЗ/2635 позивача повідомлено про те, що за результатом розгляду його заяви прийнято рішення оформлене протоколом від 14.06.2019р. № 78 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.
Так, відповідно до витягу з протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум позивачу відмовлено в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги з огляду на те, що зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Позивач вважаючи, протиправною відмову відповідача в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
В цій справі ключовим правовим питання є те, чи розповсюджується на спірні правовідносини дія абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України “Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців” від 04.07.2012 № 5040-VI. Цей Закон набрав чинності 01.01.2014 і застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014.
Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згодом, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: “У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється”.
Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави для таких висновків щодо застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.07.2020р. у справі №240/10153/19, прийнятої у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, в якій суд відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018р. (справа №295/3091/17), 21.06.2018 (справа № 760/11440/17), 30.09.2019 (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано.
Водночас, вищевикладене узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною в постановах від 30.07.2020р. у справі № 240/11137/19, адміністративне провадже;ння № К/9901/11157/20; від 12.10.2020р. у справі № 240/11067/19, провадження № К/9901/10689/20.
Застосовуючи вищезазначені висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд звертає увагу на те, що з 09.04.2012р. позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, а під час проведення повторного огляду позивачу з 04.09.2017р. встановлено І групу інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська