ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 листопада 2020 року м. Київ № 640/25807/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І.., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф (Павелків) Тетяни Леонідівни
про скасування постанов, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф (Павелків) Тетяни Леонідівни в якому просив скасувати постанови Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф (Павелків) Т. Л. про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2018р. у ВП 56776705; про звернення стягнення з боржника на пенсію суми боргу від 25.07.2018р. у ВП 56776705 про стягнення з боржника основної винагороди від 25.07.2018р. у ВП 56776705; про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що приватний виконавець в супереч вимогам чинного законодавства, прийняв до виконання виконавчий напис нотаріуса, який він не одержував. Вважає, що приватний виконавець на підставі сумнівних документів та поза межами виконавчого округу відкрив виконавче провадження та провів інші незаконні дії у виконавчому провадженні. Оскільки прийняті постанови приватного виконавця суперечать вимогам чинного законодавства і тим самим порушують його права, просить їх скасувати.
При цьому, позивач 26.02.20р. подав клопотання про поновлення строку звернення з позовом до суду, оскільки такі пропущені з поважних причин.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.06.2020 відкрито провадження у справі визначено, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Вирішуючи клопотання позивача про поновлення строку, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 2 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
За приписами ч. 1 та 6 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зважаючи на те, що згідно письмових пояснень позивача та наданих доказів про існування оскаржуваної постанови дізнався лише 05.12.2019 року, а також беручи до уваги обставину, що позивачем подано позов до адміністративного суду упродовж 10 робочих днів з дня коли дізнався про порушення своїх прав, суд приходить до висновку, що при поданні позовної заяви заявник пропустив строк звернення до суду з поважних причин, а відтак, клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду підлягає задоволенню.
Від відповідач на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому заперечує щодо задоволення заявлених вимог. Зокрема зазначила, що стягувач звернувся до приватного виконавця з заявою про примусове виконання виконавчого напису від 06.06.2018, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення з боржника ОСОБА_2 заборгованості по кредиту. У прохальній частині заяви про примусове виконання рішення стягувач зазначив, що майно боржника знаходиться на рахунку № НОМЕР_1 відкритого в АТ «Перший Український Міжнародний банк», який розташований в м. Київ вул. Андріївська, 4 . на якому наявні кошти. При цьому, приватний виконавець має право приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, в тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах. Таким чином, оскільки до відповідача надійшов виконавчий документ, в якому зазначено, що місцезнаходження майна боржника в межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа, в зв'язку з його пред'явленням не за місцем виконання. Вказала, що ВП №56776705 відкрито у відповідності до норм та порядку, що визначений чинним законодавством.
Крім цього, зазначила, що постанова про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 5258,13 грн, в рамках виконавчого провадження прийнята відповідно до ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження, які підлягають до стягнення з боржника і така постанова виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Зазначила, що дії приватного виконавця відповідають нормам чинного законодавства.
Одночасно з відзивом відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду з тих підстав, що позивач пропустив строк звернення до суду.
З урахуванням того, що суд прийшов до висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з поважних причин, а тому заява відповідача про залишення позову без розгляду не підлягає до задоволення.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
Судом установлено, що 06.06.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. видано виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 4925, в якому останній запропонував звернути стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Перший Український Міжнародний банк" заборгованості за Кредитним договором № GP5981024 від 05.02.2014р.за період з 24.05.2017 по 24.05.2018 у розмірі 52880,86 грн.
Даний виконавчий документ (виконавчий напис нотаріуса) був пред'явлений стягувачем - АТ "Перший Український Міжнародний банк " для виконання до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф (Павелків) Т.Л.., вказано адресу місця реєстрації боржника АДРЕСА_1 , місце знаходження майна боржника (грошових коштів) картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ " Перший Український Міжнародний банк ", який розташований за адресою м. Київ, вул. Андріївська, 4.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. від 16.07.2018 відкрито виконавче провадження №ВП 56776705 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО Хара Н.С. від 06.06.2019 №4925. Відповідно до п.6 даної постанови боржника повідомлено про стягнення з нього основної винагороди приватного виконавця в розмірі 5258,12, яка складається з 10% від загальної суми стягнення та роз'яснено порядок стягнення.
Боржником в межах даного виконавчого провадження №ВП 56776705 є ОСОБА_1 .
В подальшому, в межах даного виконавчого провадження №ВП 56776705 відповідачем прийнято постанову від 25.07.2018 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 , які він отримує від Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях.
Разом із тим, постанови від 16.07.2018 та 25.07.2018 позивач вважає протиправними, адже відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
З огляду на викладене, позивач вважає, що у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва були відсутні правові підстави для прийняття до виконання виконавчого документа, адже позивач проживає в м. Чернівцях та не має жодного майна, яке б було розташоване у м. Києві.
Враховуючи вище наведене, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон 1404-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно статті 5 Закону№1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.
Частинами 5 та 6 статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Положеннями ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Із аналізу наведених вище положень слідує, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи лише за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. При цьому, усі інші виконавчі дії в межах виконавчого провадження, відкритого приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятись на всій території України.
Як встановлено судом вище, стягувачем була подана заява з примусового виконання виконавчого напису до приватного виконавця за місцем знаходження майна боржника, а саме грошових коштів, які знаходились картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ " Перший Український Міжнародний банк ", який розташований за адресою м. Київ, вул. Андріївська, 4, тобто виконавчий документ пред'явлено до виконання в межах виконавчого округу відповідача.
Тому прийнята відповідачем постанова про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2018р. відповідає вимог ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", так як відкрита за місцезнаходженням майна боржника.
Посилання позивача на те що виконавче провадження відкрито на підставі сумнівних документів, суд до уваги не приймає, оскільки судового рішення про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню позивачем не надано, а отже виконавчий напис підлягав пред'явленню до виконання.
Як слідує зі змісту позовної заяви, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що постанова від 25.07.2018 ВП №56776705 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника є протиправною, оскільки виконавче провадження відкрито не за місцем проживання боржника.
В той же час, суд звертає увагу, що положення ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" стосуються питання прийняття виконавчого документа до виконання, а не можливості вчинення приватним виконавцем інших виконавчий дій. Жодних територіальних обмежень щодо вчинення приватним виконавцем виконавчих дій в уже відкритому виконавчому провадженні положеннями ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" не містять.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейська обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (частина 2 статті 52 Закону 1404-VIII).
Згідно із частиною 3 статті 52 Закону 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Відповідно до статті 56 Закон 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л.. від 25.07.2018, прийнята в межах виконавчого провадження ВП №56776705 та у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Стосовно протиправності постанови відповідача про стягнення з боржника основної винагороди від 25.07.2018р. у ВП 56776705 суд зауважує таке.
Відповідно до ч.1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» , примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
За приписами ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
Судом встановлено, що на виконання вищезазначеної вимоги, відповідачем 16.07.2018 року винесено постанову про стягнення з позивача, як боржника основної винагороди в розмірі 10% суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
Отже, постанова у ВП № 56776705 від 16.08.2018 року прийнята відповідачем відповідно до вимог Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Закону України "Про виконавче провадження".
Щодо постанови відповідача від 25.07.2018 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 350,00 грн. суд зазначає таке.
Положення ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», визначають, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України
Згідно ч.5 ст. 26 Закону України «Про виконавчий збір» , у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про : відкриття виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору, стягнення основної винагороди приватного виконавця тощо.
З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку, що під час відкриття виконавчого провадження відповідач поніс мінімальні витрати виконавчого провадження в розмірі 350,00 грн., які підлягають до стягнення з позивача, як боржника виконавчого провадження. А отже зазначена постанова відповідає вимогам чинного законодавства.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України,
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська