ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 листопада 2020 року м. Київ № 640/11138/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління
Державної фіскальної служби у місті Києві (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 4)
про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2015 року №2438-17 (надалі по тексту - оскаржуване рішення).
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що транспортний податок за 2015 рік позивачу нараховано безпідставно, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що оскаржуване рішення відповідачем прийнято обґрунтовано, а саме у зв'язку з обов'язком позивача сплатити транспортний податок за 2015 рік.
З огляду на викладене вище, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Позивач є власником транспортного засобу (надалі по тексту - ТЗ): марка Land Rover, модель Range Rover Evoque, рік випуску 2013, об'єм двигуна 1999 см3, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_1 .
12 червня 2015 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн.
Оскаржуване рішення позивачем отримано 02 травня 2019 року у відповідь на адвокатський запит, який, у свою чергу, було направлено до контролюючого органу у зв'язку із виявленням 21 березня 2019 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про податкові застави запису про накладення 17 вересня 2018 року на рухоме майно позивача податкової застави на підставі акту опису майна від 14 вересня 2018 року №722/26-15-17-03-15.
Незгода позивача із оскаржуваним рішенням зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (надалі по тексту - Закон України №71-VIII) яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (надалі по тексту - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було введено новий транспортний податок.
Приписами статті 267 ПК України визначено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 см3.
Згідно з підпунктом 267.3.1. пункту 267.3 статті 267 ПК України, базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (пункт 267.4 статті 267 ПК України).
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України).
Пунктом 267.6 статті 267 ПК України врегульовано порядок обчислення та сплати транспортного податку.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 ПК України встановлено, що транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Згідно із пунктом 10.2 статті 10 ПК України, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом, а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
Тобто, в даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону України №71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
Судом встановлено, що транспортний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» (надалі по тексту - рішення №58/923), опубліковане в газеті «Хрещатик» 06 березня 2015 року.
З вказаного слідує, що рішення Київської міської ради щодо транспортного податку прийняте у 2015 році, могло встановлювати плановим періодом лише 2016 рік.
Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України суд приходить до висновку, що рішення №58/923 стосовно транспортного податку прийняте та опубліковане у 2015 року не могло бути застосовано в 2015 році. Таке рішення могло передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
При цьому, суд вважає за доцільне додаткового вказати, що факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону України №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 ПК України.
Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Вказане кореспондується також з пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Отже, Прикінцеві положення Закону України №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.
Відповідно до пункту 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 ПК країни юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.
Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.
А тому транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.
Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.
Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
В такий спосіб Верховною Радою України змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права суд приходить до висновку, що у контролюючого органу відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки запроваджені Законом України №71-VIII зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
Аналогійний правовий підхід застосовано в постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі 804/1241/17, від 27 березня 2018 року у справі №820/6849/16.
Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зауважує, що нормою, закріпленою у підпункті 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, чітко було визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 см3. Водночас, як вбачаєтеся з наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_1 , позивач є власником ТЗ з об'ємом циліндрів двигуна 1999 см3.
Таким чином, зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 12 червня 2015 року №2438-17.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 4, код ЄДРПОУ 39669867).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук