ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 листопада 2020 року м. Київ № 640/7399/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління ДФС у Київській області (03151, м. Київ, вул.
Народного ополчення, 5А)
про скасування рішень, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 жовтня 2018 року №0102465606 (надалі по тексту - оскаржуване ппр); скасувати податкову вимогу від 29 листопада 2018 року №134265-56 (надалі по тексту - оскаржувана вимога); стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувані ппр та вимогу складено безпідставно, адже податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який зі слів відповідача був нарахований позивачу за 2016 рік, не може бути узгодженим, оскільки будь-якого рішення щодо нарахування позивачу податку на нерухоме майно за 2016 рік останній не отримував та взагалі не знав про його існування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що оскаржувані ппр та вимога складені обґрунтовано, а саме у зв'язку із несвоєчасною сплатою позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік.
З огляду на викладене вище, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
30 жовтня 2018 року відповідачем складено акт №004496/10-36-56-02/ НОМЕР_1 про результати перевірки своєчасності та повноти сплати узгоджених податкових зобов'язань за період із 07 червня 2016 року по 17 липня 2018 року по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, по житловим приміщенням фізичною особою - позивачем (надалі по тексту - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивач порушив термін сплати узгодженого податкового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 29 червня 2016 року №65416-17. У зв'язку з викладеним, до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 34872,00 грн.
31 жовтня 2018 року відповідачем прийнято оскаржуване ппр, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20%, а саме 34872 грн.
29 листопада 2018 року відповідачем складено оскаржувану вимогу, згідно з якою, станом на 29 листопада 2018 року сума податкового боргу позивача становить 41846,39 грн, з яких основний платіж - 34871,99 грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 6974,40 грн.
Незгода позивача з оскаржуваними ппр та вимогою зумовила його звернення до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що з метою правильного вирішення спору необхідним є встановлення факту узгодженості податкового зобов'язання, за несвоєчасну сплату якого відповідачем й прийнято оскаржуване ппр та складено оскаржувану вимогу.
Так, відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (надалі по тексту - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу (підпункт 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Як вбачається зі змісту акту перевірки, контролюючим органом шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення від 29 червня 2016 року №65416-17 нараховано позивачу податкове зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На думку контролюючого органу таке податкове зобов'язання є узгодженим, сплата такого зобов'язання позивачем здійснена невчасно, а тому позивачу нараховано відповідні штрафні санкції.
Водночас, у відзиві на позов представником відповідача зазначено, що податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік нараховано позивачу шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення від 01 лютого 2018 року №1013-13 на суму 34871,99 грн. Таке податкове зобов'язання позивач повинен був сплатити протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення від 01 лютого 2018 року №1013-13, тобто не пізніше 06 червня 2018 року. Однак, оплата позивачем здійснена тільки 17 липня 2018 року.
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що незрозумілим є яким саме податковим повідомленням-рішенням дійсно було нараховано позивачу податкове зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік. Також незрозумілим є яким саме чином та коли таке повідомлення-рішення було надіслано платнику податків та ним отримано, оскільки саме факт отримання платником такого рішення може свідчити про узгодженість грошового зобов'язання.
Будь-яких доказів на підтвердження своєї правової позиції представником відповідача суду не надано. Зокрема, не надано доказів, які б свідчили про надіслання позивачу податкового повідомлення-рішення, яким визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік, а також свідчили б про отримання позивачем такого повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу.
Статтею 59 ПК України визначено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку слати суми грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що нарахована контролюючим органом сума податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік не є узгодженою.
Доводи відповідача про те, що податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік позивачем сплачено 17 липня 2018 року, є безпідставними, адже як пояснив позивач та підтвердив зазначене доказами, 17 липня 2018 року позивачем був сплачений податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2018 року №0060045-1310-1038, яким позивачу вказаний податок за 2017 рік нараховано у сумі 36462,40 грн. Факт сплати 17 липня 2018 року податку саме у вказаному розмірі підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №571.
Згідно з пунктом 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність і, як наслідок, протиправність прийняття оскаржуваного ппр та складення оскаржуваної вимоги.
Щодо заявленої вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, суд зазначає наступне.
З наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до відшкодування суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., на підтвердження понесення яких до суду надано копію договору від 01 квітня 2019 року, додатку до договору від 01 квітня 2019 року та платіжне доручення від 16 квітня 2019 року №650 на суму 4000,00 грн.
Будь-яких інших доказів, зокрема тих, які б підтвердили статус представника позивача як адвоката та факт виконання умов договору, зокрема акт виконаних робіт тощо, не надано.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (надалі по тексту - Закон України №5076-VI), адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини 2 статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 30 Закону України №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17.
Згідно з частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
З урахуванням наведеного у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, оскільки належних доказів понесення таких витрат суду не надано.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 31 жовтня 2018 року №0102465606.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 29 листопада 2018 року №134265-56, складену Головним управлінням ДФС у Київській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5А, код ЄДРПОУ 39393260).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук