ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 листопада 2020 року 14:10 № 640/6772/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестком-М»
до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
за участі представників:
від позивача - Шкуратовська А.В.
від відповідача - Осадчий О.А.
Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестком-М» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2019 року №00004530502, №00004540502, №00004550502.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту від 31 жовтня 2019 року №128/26-15-05-02-01-14/32590106 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестком-М» про безтоварність фінансово-господарських операцій позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спартс Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінд прайм», Товариства з обмеженою відповідальністю «Константа - Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікленд» спростовано належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. При цьому позивач зауважує, що доводи відповідача про відсутність у його, позивача, контрагентів матеріальних та трудових ресурсів ґрунтується виключно на припущеннях відповідача. Наявність кримінального провадження стосовно третіх осіб не свідчить про фіктивність фінансово-господарських операцій їх контрагентів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 07 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що фінансово-господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спартс Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінд прайм» неможливо підтвердити стосовно реального часу їх здійснення, наявності трудових ресурсів та основних засобів. Крім того, представник відповідача вказує, що засновники контрагентів позивача заперечують свою участь у здійсненні фінансово-господарській діяльність названих товариств. З огляду на викладене, відповідач вказує на безтоварність операцій позивача з названими контрагентами.
У відповіді на відзив позивач вказує на відсутність вироків у кримінальних провадженнях, в рамках яких було допитано в процесуальному статусі свідків - засновників товариств (контрагентів) позивача.
У письмових поясненнях представник відповідача зазначив, що Головне управління Державної податкової служби у місті Києві не є стороною у кримінальних провадженнях, отже не володіє інформацією щодо руху таких кримінальних проваджень. При цьому, представник відповідача звертає увагу на практику Верховного Суду з питання віднесення до податкового кредиту та валових витрат витрати, сформовані на підставі первинних документів виписаних особами, які заперечували свою участь у діяльності товариства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 16 червня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 12 листопада 2020 року представник позивача наполягав на задоволенні позову, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України на підставі наказу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18 жовтня 2019 року №2101 проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестком-М» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мікленд» за період березень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінд Прайм» за період лютий, березень, травень, червень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Спартс Інвест» за період вересень 208 року, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість та за 2018 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства та при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Константа - Трейд» за 2016 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства, за результатом якої складено акт від 31 жовтня 2019 року №128/26-15-05-02-01-14/32590106 (далі - акт перевірки).
Так, за результатом перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем: підпунктів 44.1 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV, пункту 1.2 статті 1, пункту 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 127 387 грн.; пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 276 186 грн.
Вказані висновки перевірки ґрунтуються на такому:
- до перевірки не надано товарно-транспортні накладні або інші документи, що підтверджують факт переміщення товарів;
- первинні бухгалтерські документи від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Спартс Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінд прайм», Товариства з обмеженою відповідальністю «Константа - Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікленд» підписані засновниками названих товариства, які заперечують свою участь у діяльності таких товариств;
- відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Спартс Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінд прайм», Товариства з обмеженою відповідальністю «Константа - Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікленд» трудових ресурсів, основних засобів.
На підставі акту перевірки Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2019 року:
№00004530502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 414 279,0 грн (за основним платежем 276 186,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 138 093,0 грн);
№00004540502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 191 080,0 грн (за основним платежем 127 387,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 63 694,0 грн);
№00004550502, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 738 701,0 грн.
Рішенням Державної податкової служби України від 17 лютого 2020 року №5930/6/99-00-08-05-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2019 року №00004530502, №00004540502, №00004550502 без змін.
Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно підпункту 200.1 і 200.2 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
У свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону «первинний документ» - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що «господарська діяльність» - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом частини 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Отже, наведеними нормами передбачено, по-перше, обов'язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, а також надавати посадовим особам контролюючого органу документи, необхідні для проведення контролюючим органом перевірки, крім випадків їх виїмки або іншого вилучення правоохоронними органами.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінд Прайм» договір про виконання робіт від 01 лютого 2018 року №5, предметом якого є виконання ремонтно-будівельних робіт. Назва та перелік робіт, які виконуються, вказуються в актах приймання виконаних робіт (надання послуг), які є додатками до цього договору.
На підтвердження виконання договору позивачем надано суду копії актів виконаних робіт від 01 березня 2018 року, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за лютий 2018 року від 21 лютого 2018 року, підсумкової відомості ресурсів (лютий 2018 року).
Також позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінд Прайм» договір про виконання робіт від 01 лютого 2018 року №5/1, предметом якого є виконання робіт з улаштування вентилюємого фасаду. Перелік робіт, які виконуються, вказуються в актах приймання виконаних робіт (надання послуг), які є додатками до цього договору, на підтвердження виконання якого позивачем надано суду копії актів виконаних робіт від 16 травня 2018 року.
Позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінд Прайм» договір купівлі-продажу від 01 лютого 2018 року №3, в ході виконання якого сторонами складено видаткові накладні від 01 лютого 2018 року №7, від 19 лютого 2018 року №27, від 16 травня 2018 року №17, копії яких долучено до матеріалів справи.
Крім того, позивачем (замовник) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінд Прайм» договір про надання послуг від 01 лютого 2018 року №4, предметом якого є надання послуг будівельних машин і механізмів (експлуатація спеціальних будівельних машин і механізмів для виконання земляних та будівельно-монтажних робіт) на будівельних об'єктах замовника, в ході виконання якого сторонами складено специфікації до договору, акти наданих послуг від 14 лютого 2018 року №9, від 26 лютого 2018 року №28, від 16 травня 2018 року №16, копії яких долучено до матеріалів справи.
Також позивачем (замовник) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінд Прайм» договір про виконання робіт від 19 березня 2018 року №7, предметом якого є виконання ремонтних робіт металоконструкцій (антресоль) в осях « 15-36», в ході виконання якого сторонами складено акт виконаних робіт від 12 червня 2018 року, видаткову накладну від 29 березня 2018 року №16, копії яких долучено до матеріалів справи.
Позивач вказує, що придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінд Прайм» роботи та послуги використані ним у власній господарській діяльності, зокрема, в ході виконання договору підряду від 16 січня 2018 року №1601/18, укладеного позивачем (підрядник) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кратер».
Судом встановлено, що позивачем (орендар) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мікленд» договір оренди обладнання від 29 січня 2018 року №2902, предметом якого є оренда обладнання риштування на об'єкті виконання, адреса якого: вулиця Костянтинівська, 71 в Подільському районі міста Києва (об'єкт за договором від 16 січня 2018 року №1601/18 укладеного позивачем (підрядник) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кратер»).
В ході виконання договору від 29 січня 2018 року №2902 сторонами складено акти приймання-передачі обладнання та акт надання послуг, копії яких долучено до матеріалів справи.
Також позивачем (орендар) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мікленд» договір оренди обладнання від 29 січня 2018 року №2901, предметом якого є оренда ножичного підйомника на об'єкті виконання, адреса якого: вулиця Костянтинівська, 71 в Подільському районі міста Києва (об'єкт за договором від 16 січня 2018 року №1601/18 укладеного позивачем (підрядник) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кратер»).
В ході виконання зазначеного вище договору від 29 січня 2018 року №2901 сторонами складено акти приймання-передачі обладнання та акт надання послуг, копії яких долучено до матеріалів справи.
Судом встановлено, що позивачем (покупець) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спартс Інвест» договір купівлі-продажу від 03 вересня 2018 року №38, в ході виконання якого складено видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, копії яких долучено до матеріалів справи.
Крім того, позивачем (замовник) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Константа - Трейд» договір про надання послуг від 02 липня 2016 року №11, предметом якого є послуги по доставці вантажу (будівельні матеріали, комплектуючи та інструменти для виробничих потреб), в ході виконання якого складено додаткові угоди №1 та №2, акти наданих послуг від 31 липня 2016 року №15, від 31 серпня 2016 року №13, товарно-транспортні накладні, копії яких долучено до матеріалів справи.
Позивач вказує, що придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю «Константа - Трейд» послуги використані ним у власній господарській діяльності, зокрема, в ході виконання договорів від 18 липня 2016 року №769-RE/2016 та від 09 червня 2016 року №684-ОР/2016, укладених позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна».
Щодо доводів відповідача про дефектність товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника та оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним і безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі №826/3180/16.
Крім того, посилання на окремі недоліки в оформленні видаткових чи товарно-транспортних накладних не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій, якщо з інших доказів вбачається фактичне здійснення таких господарських операцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 815/1888/15.
Щодо посилань відповідача на протоколи допитів свідків, суд зазначає, що за змістом статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до вимог частин 2, 3 статті 283 Кримінального процесуального кодексу України прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Згідно з частиною 1 статті 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Таким чином, саме по собі внесення кримінальних проваджень до Єдиного реєстру досудового розслідувань не може бути підставою для висновків про фіктивність тих чи інших господарських операцій.
При цьому, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів, відповідачем не надано, а договори, укладені позивачем з його контрагентами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі №640/11451/19.
Також, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві посилається на те, що у вказаних вище контрагентів позивача відсутні трудові ресурси та основні засоби, необхідні для здійснення господарської діяльності.
У відповідності до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
В той же час, відсутність у контрагента позивача задекларованих матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту
Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30 січня 2018 року №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.
За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 12 грудня 2019 року №00004530502, №00004540502, №00004550502 протиправними та таким, що підлягає скасуванню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестком-М» задовольнити.
2. Визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2019 року №00004530502, №00004540502, №00004550502, прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестком-М» (02160, місто Київ, вулиця Каунаська, будинок 13, код ЄДРПОУ 3259160) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) судовий збір в сумі 21020 (двадцять одну тисячу двадцять) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко
Повний текст рішення виготовлено 19 листопада 2020 року.