ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
18 листопада 2020 року м. Київ № 640/28572/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В. ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами
за позовом ОСОБА_1
до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду
"Житло-Сервіс" в особі державного реєстратора Подоляка Івана Павловича
треті особи 1) Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби
Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Дніпро) в особі державного реєстратора (державного виконавця)
Компанієць Єлизавети Володимирівни
2) Міністерство юстиції України;
3) ОСОБА_2 ;
4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Моттос"
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" в особі державного реєстратора Подоляка Івана Павловича, треті особи: Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в особі державного реєстратора (державного виконавця) Компанієць Єлизавети Володимирівни, Міністерство юстиції України, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Моттос", в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44876802 від 27 грудня 2018 року 18:16:22, прийняте Подоляком Іваном Павловичем, державним реєстратором Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс", з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Моттос" та одночасним визнанням права приватної власності за ОСОБА_1 , на квартиру за адресом: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Таким чином, виходячи з аналізу викладеного вище, суд зазначає, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішенням ОСОБА_3 , державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" від 27 грудня 2018 року про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Моттос" на квартиру за адресом: АДРЕСА_1 , що впливає на майнові права та інтереси ТОВ "Моттос", суд дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки, у цій справі існує невирішений спір щодо права власності на житло за адресою: АДРЕСА_1 , то подальше оспорювання набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства.
Механізм визнання права власності на той чи інший об'єкт за певним суб'єктом визначений Цивільним кодексом України.
Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження №11-192апп18) вказує на те, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
У відповідності до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини другої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто, приписи статті 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі № 826/8687/16, якою рішення суду апеляційної інстанцій про закриття провадження в аналогічній справі було залишено без змін.
Відповідно до статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З урахуванням встановлених вище обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що такі позовні вимоги мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства та віднесені до юрисдикції відповідного загального місцевого суду.
Керуючись положеннями статтями 2, 19, пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 171, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі та позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
4. Роз'яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частиною другою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Аверкова