20 листопада 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/1324/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
28.08.2020 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області у здійсненні обміну тимчасової посвідки на постійне проживання у формі книжечки у зв'язку із досягненням ОСОБА_1 45-річного віку;
зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області здійснити обмін та видати ОСОБА_1 тимчасову посвідку на постійне проживання у формі книжечки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23.07.2020 року він звернувся до Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області із заявою про надання послуги з вклеювання фотокартки у тимчасову посвідку у зв'язку із досягненням ним 45-річного віку.
Проте, листом від 28.07.2020 року відповідач відмовив позивачу у вклеюванні фотокартки посилаючись нате, що на сьогодні в Україні існує єдиний бланк посвідки на постійне проживання з безконтактним електронним носієм, який виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1.
Позивач не згідний отримати паспорт у формі картки, що містить безконтактний електронний носій та надавати згоду на обробку моїх персональних даних, оскільки вищезазначене може спричини шкоду її приватному життю та становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві.
Позивач вважає, що тимчасова посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 , видана йому 20.06.2006 року безстроково, що і дає йому підстави вимагати здійснити її обмін на таку ж, тобто у формі книжечки, без присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, без відцифрування образу обличчя та підпису особи та без імплантації безконтактного електронного носія.
Таким чином, оскільки тимчасова посвідка на постійне проживання видана на підставі поданих позивачем документів до 01.06.2018 року безстроково, про шо в ній зазначено, а тому існують законні підстави вимагати здійснити її обмін в зв'язку із досягненням мною 45-ти річного віку на таку ж, тобто у формі книжечки.
Крім того, позивач вважає, що дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, оскільки позивач не надав згоду на обробку своїх персональних даних, а тому просив здійснити обмін та видати йому посвідку на постійне проживання у зв'язку із досягненням ним 45-річного віку у формі книжечки і з цих підстав суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/2/18.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив проти позову, в якому зазначив, що 23.07.2020 року ОСОБА_1 листом звернулась до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області із заявою довільної форми щодо обміну тимчасової посвідки на постійне проживання в Україні у формі книжечки у зв'язку з досягненням 45-тирічного віку.
Даною заявою заявниця наполягала на видачі їй посвідки без безконтактного електронного носія, без присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, без відцифрування образу обличчя та підпису особи та без імплантації безконтактного електронного носія.
Листом від 28.07.2020 року №Б-234/6/7301-20/7301.4/4824-20 Управлінням Державної міграційної служби України в Чернівецькій області було надано відповідь на звернення позивачки, в якому міграційна служба зазначала про відсутність законних підстав для оформлення та видачі посвідки на постійне проживання в Україні у вигляді книжечки, яка не має імплантованого безконтактного носія інформації.
Відповідач зазначив, що момент звернення заявниці за отримання адміністративної послуги щодо обміну посвідки на постійне проживання на території України технічний опис бланка посвідки на постійне проживання що не містить безконтактного електронного носія було скасовано.
Натомість, механізм обміну посвідки на постійне проживання врегульований положеннями Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №321 від 25.04.2018 року.
Таким чином, листом від 28.07.2020 року № Б-234/6/7301-20/7301.4/4824-20 ОСОБА_1 не було відмовлено у обміні посвідки на постійне проживання в Україні по досягненню нею 45-тирІчного віку, а надано роз'яснення щодо діючих норм законодавства, що регулює підняте у її зверненні питання, та наголошено на можливості здійснення обміну посвідки на постійне проживання відповідно до діючих норм Постанови КМУ №321.
Щодо посилання позивачки на правові позиції Верховного Суду у зразковій справі, які викладені у постанові від 19.09.2018 по справі №806/3265/17 (провадження №11-460заі18), відповідач вважає такі посилання безпідставними, оскільки спірні правовідносини у даній справі виникли з приводу обміну посвідки на постійне проживання на території України, а не щодо видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ.
Позивач, ознайомившись з відзивом на позовну заяву, подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що вона 20.06.2006 року документована тимчасовою посвідкою на постійне місце проживання на території України ЧВ №004369 безстроково. На даний час позивач має намір здійснити обмін посвідки у зв'язку із досягнення мною 45-річного віку у формі книжечки - без присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, без відцифрування образу обличчя та підпису особи та без імплантації безконтактного електронного носія.
З цього приводу Велика палата Верховного суду у постанові від 19.09.2018р. у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18) установила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних. Їх обробка має здійснюватися, як і раніше, в межах та на підставі тих законів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянами та державою. Впровадження новітніх технологій не повинно бути безальтернативним і примусовим. Ті, хто відмовляються приймати ці технології, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Також позивач вважає безпідставним твердження відповідача про те, що вона подала заяву довільної форми про обмін посвідки та додані до неї копії документів. Так, позивач вважає, що ним було подано всі передбачені Законом документи: заява про обмін посвідки (не у довільній формі, а у формі передбаченій Законом), посвідка, що підлягає обміну, паспортний документ з нотаріально завіреним перекладом, документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, фотокартки, копія постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, копія квитанції про сплату штрафу.
Ухвалою суду від 01.09.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Російської Федерації, паспорт № НОМЕР_2 виданий 18.04.2020 року. Позивач отримала Тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 видану 20.06.2006 року УМВС в Чернівецькій області (а.с. 7-8).
23.07.2020 року позивач звернувся до начальника Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області із заявою про надання адміністративної послуги здійснити обмін посвідки у зв'язку із досягненням 45 річного віку. До заяви позивачем було додано: копія посвідки, що підлягає обміну; паспортний документ з нотаріально завіреним перекладом; документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; фотокартки; копія постанови про притягнення до адміністративної відповідальності; копія квитанції про сплату штрафу (а.с. 10-12).
Управлінням ДМС у Чернівецькій області розглянуто заяву позивача від 23.07.2020 року та листом №Б-234/6/7301-20/7301.4/4824-20 від 28.07.2020 року повідомлено, що постановою №321 "Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, витання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання", зокрема, затверджені зразок бланку та технічний опис посвідки на постійне проживання. Тобто на сьогодні в Україні існує єдиний бланк посвідки на постійне проживання з безконтактним електронним носієм, який виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1. Таким чином в Україні відсутні правові підстави для отримання або виготовлення посвідки на постійне проживання у паперовому вигляді (у вигляді книжечки).
Зазначено, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 року №1120, абзац третій пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року №251 "Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983", щодо технічного опису бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання у формі книжечки, виключено (а.с. 13-14).
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у здійсненні обміну тимчасової посвідки на постійне проживання у формі книжечки у зв'язку із досягненням 45-річного віку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
До вказаних спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище.
Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем.
При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
З наведеного вбачається, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача, як суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача. Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року по справі №800/134/15. Також, як вказав Верховний Суд у постанові від 10 травня 2018 року по справі №811/119/13-а, обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язків характер.
Механізм обміну посвідки на постійне проживання врегульований положеннями Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018 року (далі - Порядок №321).
Згідно з п. 1, 2 Порядку №321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п.3 Порядку №321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.
Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України та які: досягли 16-річного віку, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто.
Відповідно до п.7 Порядку №321 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
Оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (далі - Центр) /п.9 Порядку №321/.
Згідно п.12 Порядку №321 для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта сканує із застосуванням засобів Реєстру документи до заяви-анкети, які подаються іноземцем або особою без громадянства п.26 Порядку №321.
Приписами п. 40 Порядку №321 визначено, що для оформлення у зв'язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини, у зв'язку з якими посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку); 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред'являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту.
До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.
Оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства.
У разі коли обмін посвідки здійснюється у зв'язку із закінченням строку її дії, додатково подаються документи, зазначені у підпункті 4 пункту 32, пунктах 33 і 34 цього Порядку.
Пунктами 22, 24 Порядку № 321 передбачено, що у разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування. Після перевірки заяви-анкети іноземець або особа без громадянства власним підписом підтверджують правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу.
Після перевірки іноземцем або особою без громадянства правильності внесених до заяви-анкети відомостей про особу заява-анкета перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта, який прийняв документи та сформував заяву-анкету. Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта сканує із застосуванням засобів Реєстру документи до заяви-анкети, які подаються іноземцем або особою без громадянства. Прийняті уповноваженим суб'єктом заява-анкета та скановані документи (у тому числі отримані біометричні дані, параметри) із застосуванням засобів Реєстру автоматично розподіляються та надсилаються до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який обслуговує відповідного уповноваженого суб'єкта, що здійснив прийняття документів від іноземця або особи без громадянства (пункти 25 - 27 Порядку № 321).
Системний аналіз наведених вище правових норм свідчить, що для обміну посвідки на постійне проживання в Україні іноземець або особа без громадянства не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії звертається до територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання з необхідним пакетом документів. При цьому, документи подаються особисто іноземцем або особою без громадянства, оскільки після перевірки заяви-анкети іноземець або особа без громадянства власним підписом підтверджують правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу. Крім того, передбачено, що до заяви-анкети додаються оригінали відповідних документів, які після сканування повертаються особі, яка звернулась із заявою про видачу посвідки.
Як встановлено судом з матеріалів справи, 23.07.2020 року позивач листом звернувся до начальника Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області із заявою (довільної форми) про надання адміністративної послуги здійснити обмін посвідки у зв'язку із досягненням 45 річного віку та видачу посвідки на постійне проживання в Україні у формі книжечки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 "Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983" із змінами згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 453. Свою відмову від отримання посвідки на постійне проживання в Україні відповідно до Порядку № 321 мотивував незгодою на збір та обробку персональних даних.
До заяви позивачем було додано: копію посвідки, що підлягає обміну; паспортний документ з нотаріально завіреним перекладом; документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; фотокартки; копія постанови про притягнення до адміністративної відповідальності; копія квитанції про сплату штрафу.
Отже, звернення позивача було викладено у заяві довільної форми про надання адміністративної послуги здійснити обмін посвідки у зв'язку із досягненням 45 річного віку та не було надано оригінали документів, визначених Порядком №321.
Управлінням ДМС у Чернівецькій області розглянуто заяву позивача та надано відповідь листом №Б-234/6/7301-20/7301.4/4824-20 від 28.07.2020 року в порядку та строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян" з роз'ясненням визначеного в Порядку №321 алгоритму дій, необхідних для видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні у формі книжечки, яка не має імплантованого безконтактного носія.
Аналогічна позиція щодо недотримання позивачем встановленого порядку звернення з необхідним пакетом до органів ДМС України щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із досягненням 45 річного віку викладена в постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року по справі № 560/1573/19 (номер провадження № К/9901/34795/19), яку, в силу ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, суд вважає, що листом від №Б-234/6/7301-20/7301.4/4824-20 від 28.07.2020 року позивачу не відмовлено у видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні у формі книжечки, оскільки позивач не звертався до територіального підрозділу міграційної служби із заявою-анкетою про надання адміністративної послуги та необхідними документами (оригіналами документів), як це встановлено та передбачено Порядком №321, а звернення викладено викладено у заяві довільної форми про надання адміністративної послуги здійснити обмін посвідки у зв'язку із досягненням 45 річного віку та не було надано оригінали документів, визначених Порядком №321.
Щодо посилання позивача на правові позиції Верховного Суду у зразковій справі, які викладені у постанові від 19.09.2018 року по справі №806/3265/17 (провадження №11-460заі18), суд вважає такі безпідставними, з огляду на наступне.
Обов'язковими ознаками цієї зразкової справи для застосування викладеної правової позиції у постанові від 19.09.2018 по справі № 806/3265/17 є: 1) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ; 2) відповідач - територіальні органи ДМС України; 3) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Однак, суд звертає увагу, що справа, яка перебуває на розгляді в Чернівецькому окружному адміністративному суді, не відповідає вказаним ознакам, оскільки у цих правовідносинах відсутня відмова відповідача у видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні у формі книжечки, яка не має імплантованого безконтактного носія.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, у випадку, коли відповідачем є суб'єкт владних повноважень, адміністративний суд повинен перевірити, зокрема, чи діяв суб'єкт владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (частина друга статті 2 КАС України). Під час розгляду справи по суті, судом встановлено, що у спірних правовідносинах діяльність відповідача відповідає зазначеним вище критеріям, оскільки позивачка звернулася не у спосіб, що встановлений для такого звернення, що не перешкоджає повторному зверненню із спірним питанням.
Тому суд вважає, що оскільки право позивача на видачу посвідки на постійне місце проживання в Україні відповідачем на даний час не порушене, позовна вимога щодо зобов'язання здійснити видачу посвідки є передчасною та задоволенню не підлягає
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову та зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення до суду за судовим захистом у разі, коли ним буде дотримано всіх необхідних процедур для видачі йому посвідки на постійне місце проживання в Україні, проте за наслідками буде відмовлено в видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні у формі книжечки, яка не має імплантованого безконтактного носія.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем - суд дійшов висновку, що обґрунтування на які посилається позивач, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат в частині стягнення з суб'єкта владних повноважень, а саме на професійну правничу допомогу та судового збору.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 (Тимчасова посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 видана 20.06.2006 року УМВС в Чернівецькій області, с. Багна, Вижницький район, Чернівецька область, 59208);
Відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 37767440, вул. Шептицького, 25, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002).
Суддя В.О. Григораш