Справа № 560/5358/20
іменем України
20 листопада 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом від 09.09.2020, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати у день звільнення 05.12.2019 позивачу всіх сум, що належали йому до виплати при звільненні, у тому числі середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2019 року по 04 грудня 2019 року; 2) стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 06 грудня 2019 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 119543,91 гривень.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 29.04.2020 Хмельницьким окружним адміністративним судом ухвалено рішення в справі № 560/1759/20, яким задоволено позов, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2019 року по 04 грудня 2019 року в розмірі 43687,68 грн. 22.07.2020 Сьомим апеляційним адміністративним судом апеляційну скаргу ГУНП на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду залишено без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.04.2020 року - без змін. Повний (остаточний) розрахунок при звільненні Головним управлінням Національної поліції в Хмельницькій області проведено лише 28.08.2020, що підтверджується довідкою Приватбанку від 08.09.2020. Зазначає, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Згідно з ухвалою від 21.09.2020 суд відкрив провадження у справі, та витребував докази.
12.10.2020 відповідачем подано до суду відзив на позов від 09.10.2020, згідно якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що 30.07.2020 Головним управлінням Національної поліції в Хмельницькій області на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020 ОСОБА_1 нараховано та виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 грудня 2019 року по 21 грудня 2019 року 7163,68 грн. З метою виконання рішень судів першої та апеляційної інстанцій, прийнятих у справі №560/1759/20, ГУНП в Хмельницькій області 28.08.2020 нарахувало та виплатило позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 серпня 2019 року по 04 грудня 2019 року в розмірі 43031,69 грн. Вказує, що у даній справі, яка розглядається Хмельницьким окружним адміністративним судом, спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням рішень Хмельницького окружного адміністративного суду та постанов Сьомого апеляційного адміністративного суду прийнятих у справах №560/276/20, №560/1759/20 щодо стягнення з ГУНП в Хмельницькій області середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. При цьому вказані рішення судів Головним управлінням Національної поліції в Хмельницькій області виконані в добровільному порядку. Зазначає, що у позивача відсутнє право на отримання заявленого ним у цій справі відшкодування за затримку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП.
19.10.2020 до суду поступила відповідь на відзив від 14.10.2020, в якій позивач вказує, що Верховний Суд дійшов до висновку, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпПУ, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Також, просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3573 грн 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Хмельницькій області.
26.10.2020 до суду поступило заперечення від 22.10.2020, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, так і заперечень, та оцінивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.
Відповідно до витягу з Наказу начальника Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 05.12.2019 № 371о/с про особовий склад, рядового поліції ОСОБА_1 (0126794), начальника 1-го міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності ГУНП, звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію України» (за власним бажання) з 05 грудня 2019 року, встановивши премію за грудень 2019 року в розмірі 100,880 %, виплативши компенсацію за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час у 2019 році терміном 41 доба, з урахуванням раніше виплаченої суми та з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні за стаж служби в поліції 01 рік 11 місяців 02 дні, з урахуванням раніше виплаченої суми (арк. спр. 8).
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.03.2020 по справі №560/276/20, з врахуванням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області щодо невиплати в день звільнення 05.12.2019 на користь ОСОБА_1 всіх сум, що належали йому до виплати при звільненні. Стягнуто з Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 грудня 2019 року по 21 грудня 2019 року в розмірі 7163,68 грн (сума вказана без відрахування податків).
Також, Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року по справі №560/1759/20, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо нездійснення виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2019 року по 04 грудня 2019 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2019 року по 04 грудня 2019 року в розмірі 43687 (сорок три тисячі шістсот вісімдесят сім) гривень 68 копійок (арк. спр. 11-16).
Згідно з Платіжним дорученням №3536 від 27.08.2020 та Витягом до відомості №6 на виплату зарплати за серпень 2020 року, відповідачем виплачено позивачу 43031,69 гривень (арк. спр. 52-53).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зробила такі висновки, зокрема:
"Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивачки наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.".
Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
При цьому суд зазначає, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові Верховного суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
При цьому, потрібно враховувати, що рішеннями судів вирішено: 1) у справі №560/276/20 стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.12.2019 по 21.12.2019 у розмірі 7163,68 грн; 2) у справі №560/1759/20 стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.08.2019 по 04.12.2019 розмірі 43687,68 грн; 3) у справі №560/2968/19 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області №239 о/с від 13 серпня 2019 року, в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 , і поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції, на посаді начальника першого міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області.
Відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду, рішення у справі №560/2968/19 набрало законної сили 25.02.2020, і було допущено до негайного виконання з дати прийняття рішення судом першої інстанції - 05.12.2019.
Рішення суду у справі №560/276/20 виконане, що стверджено платіжним дорученням №2980 від 29.07.2020, а рішення суду у справі 560/1759/20 реалізовано платіжним дорученням №3536 від 27.08.2020.
Отже, відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум з 22.12.2019 по 27.08.2020 (250 днів), так як період з 06 грудня 2019 року по 21 грудня 2019 року вирішений 2-ма вищезгаданими рішенням судів, одне з яких реалізовано у справі №560/276/20 (виплачено 7163,68 гривень), і це вказує на подвійне стягнення середнього заробітку за один період, що є безпідставним.
Статтею 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, оскільки в день звільнення позивача - 05.12.2019, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 22.12.2019 по 27.08.2020.
Згідно з Довідкою відповідача №421 від 01.10.2020, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 426,62 гривень (арк. спр. 45).
При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 43031,69 грн, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який, як встановлено судом, складає 106655,00 грн (250 днів х 426,62 гривень), що набагато перевищує розмір невчасно виплачених сум (43031,69 гривень).
Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при обчисленні розміру середнього заробітку позивача у цій справі.
Так, істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 43031,69 (розмір виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу) / 106655,00 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку за 250 днів) х 100 = 40,35 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 40,35% становить: 426,62 грн (середньоденний заробіток позивача) х 40,35% = 172,14 грн; 172,14 грн х 250 (днів затримки розрахунку) = 43035,00 гривень.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 43035,00 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, з урахуванням встановлення судом стягнення на користь позивача середнього заробітку за період з 06.12.2029 по 21.12.2019 у розмірі 7163,68 гривень (неможливість подвійного стягнення суми та відповідальності за ст. 117 КЗпП України), а також з урахуванням вищевказаних правових позицій Верховного Суду щодо співмірності та істотної частки, викладеній в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18, суд вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов задовольняється частково.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України вказано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI, відповідно до статті 1 якого адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В свою чергу, документами, які підтверджують витрати, можуть бути: договір про надання правової допомоги, в якому повинно бути обов'язково зазначено, в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару, та порядок його оплати; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; довіреність (ордер); документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер); факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги № 31 від 01.09.2020, укладеного між Адвокатом Бондаром Віктором Броніславовичем та ОСОБА_1 , акт виконаних робіт відповідно до умов договору № 31 про надання правової (правничої) допомоги від 01.09.2020 та квитанцію № 251976 від 12.10.2020 на суму 3573,40 грн, які підтверджують здійснення позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, надання інших документів для підтвердження витрат на правничу допомогу чинними нормативно-правовими актами, у тому числі і ст. 134 КАС України не передбачено.
З наданих позивачем документів вбачається, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витраченим адвокатом на надання послуг та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
При цьому, суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.02.2020 у справі №280/1765/19.
Отже, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та співмірність понесених позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3573,40 грн, яка підтверджується належними доказами а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
При цьому, відповідач не довів неспівмірність витрат, заявлених позивачем до відшкодування, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката (ставки визначені договором) є явно завищеними на ринку юридичних послуг.
Таким чином, враховуючи вищевикладені норми та понесені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 3573,40 грн, такі витрати слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Згідно з Наказом Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.10.2020 №185-од "Про тимчасове припинення відправлення поштової кореспонденції Хмельницьким окружним адміністративним судом", у зв'язку із недостатнім фінансуванням, відсутністю поштових знаків та відмови Державної судової адміністрації України щодо виділення коштів відповідно до листа від 16.09.2020 №14-17229/20, наказано відділу документального забезпечення тимчасово припинити відправлення поштової кореспонденції до надходження коштів, тому суд про прийняте рішення у справі повідомляє учасників на вказані ними у позові засоби зв'язку (телефон, електронна пошта).
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2019 по 27.08.2020 в сумі 43035,00 (сорок три тисячі тридцять п'ять) гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3573,40 (три тисячі п'ятсот сімдесят три гривні сорок копійок) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області.
Копії рішення надати учасникам судового розгляду наявними в них засобами зв'язку та відповідному підрозділу Хмельницького окружного адміністративному суду, який зобов'язати невідкладно організувати виконання вимог ст. 44, 251 КАС України, після усунення підстав, які стали підставою для не надсилання поштової кореспонденції учасникам справи, і про це повідомити суддю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 20 листопада 2020 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області (вул. Зарічанська, 7, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 40108824)
Головуючий суддя А.І. Петричкович