Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
20 листопада 2020 р. Справа № 520/13396/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення способу виконання судового рішення по справі №520/13396/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з заявою, в якій просить суд:
- встановити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 у справі №520/13396/19 шляхом: зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми невиплаченої частини нарахованої пенсії з 28.10.2019 по 03.03.2020 однією сумою без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно-правових актів (постанова №649 від 22.08.2018), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
В обґрунтування заяви представником позивача зазначено, що пенсійним органом не виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 у справі №520/13396/19, що є підставою для встановлення способу виконання рішення в порядку статті 378 КАС України.
Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином у відповідності до вимог ст. 126 КАС України.
Представник відповідача просив суд розглядати заяву про встановлення способу виконання судового рішення без його участі та надав заперечення на заяву.
Відповідно до ч.2 ст. 378 КАС України, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Згідно ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, суд дійшов висновку про розгляд заяви про встановлення способу виконання судового рішення в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та подану позивачем заяву про встановлення способу виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу з питань перерахунків пенсій № 22 управління застосування пенсійного законодавства ГУПФ України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення №75 від 28.10.2019 відділу з питань перерахунків пенсій №22 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції Закону № 2663-111 від 12.07.2001). Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов.2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за вислугою років з 28.10.2019 з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно з довідками про складові заробітної плати, які видані прокуратурою Харківської області від 09.10.2019р. за № 18-296 без обмеження її максимального розміру (доходу), з якої сплачувалися збір на державне соціальне страхування або внески на обов'язкове державне пенсійне страхування, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, в редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111.
Рішення суду від 10.01.2020 набрало законної сили 03.03.2020 відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 25.05.2020 роз'яснено рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/13396/19 від 10.01.2020 таким чином, що при його виконанні ОСОБА_1 слід проводити виплати пенсії за вислугу років та проводити її перерахунки згідно зі статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111 на підставі Постанов КМУ щодо оплати праці працівників прокуратури і довідок (інформацій) про заробітну плату, у тому числі Постанови КМУ від 30.08.2017 №657 "Про внесення змін до деяких постанов КМУ щодо оплати праці працівників прокуратури", якою внесені зміни до Постанови КМУ від 31.05.2012 №505 та підвищено посадові оклади і змінено розмір надбавок за класні чини працівникам органів прокуратури, та довідки прокуратури Харківської області №18-339 від 17.04.2020 про заробітну плату за грудень 2019 року, виданої на ім'я ОСОБА_1 , без обмежень максимального розміру заробітної плати для розрахунку пенсії та без обмежень максимального розміру виплати пенсії, виплачуючи різницю в пенсії за минулий час не більш як 12 місяців.
Головне управління надало заперечення на заяву та зазначило, що суму доплати пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 по справі №520/13396/19 було включено у реєстр судових рішень для виплати згідно постанови Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018.
Слід зазначити, що боржником не надано жодного доказу на підтвердження виконання рішення суду від 10.01.2020 по справі №520/13396/19 щодо виплати ОСОБА_1 суми невиплаченої частини нарахованої пенсії з 28.10.2019 по 03.03.2020.
Таким чином, боржником не виконано судове рішення в цій частині.
Відповідно до ч.1-3 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Положеннями ч.ч.2 та 3 ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України (обов'язковість судових рішень).
Згідно зі ст. 2 Закону України від 05.06.2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
Відповідно до ч.1 ст. 7 вказаного Закону, виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Так, положеннями Закону України “Про виконавче провадження” визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно із до ч.3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Також, засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №0840/3112/18, яка враховується судом при розгляді даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд відзначає наступне.
Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Отже, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача).
Враховуючи, що в межах даної справи розглядається питання стосовно порушення прав позивача щодо перерахунку та виплати пенсії, слід враховувати, що згідно з п.6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Конституційне поняття "закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
При цьому, відповідно до положень Конституції України, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Також, судом враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом встановлено, що Головним управлінням ПФУ в Харківській області повідомлено позивача, що відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 по справі №520/13396/19 нарахована заборгованість, яка буде виплачена відповідно до постанови КМУ від 22.08.2018 року №649 «Про погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду», який визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті ПФУ на цю мету. Рішення суду внесене до реєстру судових рішень.
З цього приводу суд зазначає, що 22.08.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі- Порядок №649) для реалізації вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з урахуванням того, що виконання таких рішень суду здійснюється виключно за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року №640/5248/19 визнано протиправною та скасовано постанову Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року змінено. Пункт 2 резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: «Визнати протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».
Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Оскільки, на момент звернення позивача до суду пункти 1, 2 Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою КМУ від 22.08.2018 року №649 скасовано, відповідно вказаний Порядок частково втратив чинність та не підлягає застосуванню в частині здійснення відстрочення виплат, тому наявні підстави для задоволення заяви позивача про встановлення способу виконання судового рішення.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").
У даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання пенсійний виплат з 28.10.2019 по 03.03.2020 передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними. Таким чином, на них поширюється режим «існуючого майна».
Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 35).
За змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності.
Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
У зв'язку з чим вимога у цій частині також підлягає задоволенню.
Аналізуючи встановлені судом обставини у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, а також враховуючи відсутність обґрунтованих заперечень з боку пенсійного органу щодо задоволення вимог заяви, суд приходить до висновку про задоволення заяви позивача про встановлення способу виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 у справі № 520/13396/19 відповідно до статті 378 КАС України шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми невиплаченої частини нарахованої пенсії з 28.10.2019 по 03.03.2020 однією сумою без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно-правових актів (постанова №649 від 22.08.2018), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
Таким чином, заява позивача про встановлення способу виконання рішення відповідно до статті 378 КАС України підлягає задоволенню.
Керуючись положеннями ст. ст. 241-243, 248, 256, 265, 294, 295, 378, пп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву позивача про встановлення способу виконання судового рішення - задовольнити.
Встановити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 у справі №520/13396/19 шляхом: зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 суму невиплаченої частини нарахованої пенсії з 28.10.2019 по 03.03.2020 однією сумою без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно-правових актів (постанова №649 від 22.08.2018), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя О.М. Тітов