Справа № 500/2801/20
18 листопада 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання бездіяльності протиправною щодо не зняття (не скасування) арешту на нерухоме майно та зобов'язання вчинити дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання бездіяльності протиправною щодо не зняття (не скасування) арешту на нерухоме майно та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в серпні 2020 року позивачу стало відомо, що Теребовлянським районним відділом Державної виконавчої служби у 2012 році було накладено арешт на все його майно. Однак відповідач не надав ОСОБА_1 повної та чіткої відповіді з приводу вирішення ним питання щодо зняття арешту на його майно, фактично відмовивши у вирішенні цього питання, лише роз'яснивши право звернутися з позовом до суду у відповідності до ст.50 та 59 Закону України “Про виконавче провадження“.
Позивач вважає, що дії відповідача з приводу накладення арешту на його майно за наявності заяви стягувача про повернення виконавчого листа, не повідомлення, як боржника, про арешт майна, не прийняття належних мір з приводу зняття арешту після повернення виконавчого листа стягувачу та закриття виконавчого провадження, є незаконними, а тому підлягають оскарження в судовому порядку.
Ухвалою від 01.10.2020 судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 21.10.2020. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
На виконанні у відділі державної виконавчої служби Теребовлянського районного управління юстиції (правонаступник Теребовлянський районний відділі державної виконавчої служби Південно-Західного Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (далі - Відділ) перебувало виконавче провадження №15259080 з примусового виконання виконавчого листа Калуського районного суду Івано-Франківської області №2-570 від 26.05.2003 року про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей.
27.03.2012 року відповідно до п.іч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження в редакції №783-XIV (783-14) від 30.06.1999, виконавче провадження закінчене на підставі письмової заяви стягувача.
Згідно ст.50 Закону в редакції №783-XIV (783-14) від 30.06.1999,(далі Закону) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.5 ст.47 Закону, повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Даний виконавчий документ повторно у відділ стягувачем не пред'являвся. На даний час у відділі відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження стосовно Позивача.
Матеріали завершеного виконавчого провадження № 15259080 з примусового виконання виконавчого листа Калуського районного суду Івано-Франківської області №2-570 від 26.05.2003 року про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей у відділі відсутні і зв'язку із їх знищенням, так як термін зберігання їх закінчений.
Ухвалою від 22.10.2020 судом ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 18.11.2020 о 10:45 год.
Позивач в судове засідання не з'явився, подавши до суду заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує повністю, просив позовні вимоги задовольнити, з мотивів викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіславши заяву про розгляд справи без участі представника.
Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 та ч.4 ст. 229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду клопотання сторін у справі в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Беручи до уваги зміст наведених норм та відсутність клопотань сторін про розгляд справи в судовому засіданні за їх участю, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в межах строку, визначеного статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступних підстав.
Судом встановлено, що в серпні 2020 року позивачу стало відомо із неофіційних джерел, що Теребовлянським районним відділом Державної виконавчої служби у 2012 році було накладено арешт на все його майно.
Офіційним свідченням того є інформаційна довідка № 219436361 від 07.08.2020 р., в якій вказано, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 20.03.2012 року державним реєстратором: Тернопільська філія державного підприємства “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України внесено відомості про накладення арешту на моє нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження - 12291667. Як підставу для арешту майна зазначено - інформація обтяжувана, а саме постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №15259080 від 20.03.2012 року відділу Державної виконавчої служби Теребовлянського районного управління юстиції. Будь-яких інших обмежень не має.
Дізнавшись з Інформаційної довідки про арешт майна, ОСОБА_1 звернувся із офіційною заявою до Теребовлянського районного відділу Державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління, в якій просив надати йому належну та повну інформацію щодо накладення арешту на його майно та щодо зняття вказаного арешту.
З інформаційного листа відповідача Теребовлянського районного відділу Державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління юстиції № 17745 від 18.09.2020 р., вбачається, що на примусовому виконанні у Теребовлянському районному відділі ДВС перебувало виконавче провадження № 15259080 від 26.05.2003 року, що видав Калуський районний суд Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів в користь ОСОБА_2 на утримання дітей. 27.03.2012 року. Державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.1 ч.І ст. 47 Закону України “Про виконавче провадження” редакція Ns 783-XTV(784-140 ВІД30.06.1999 Р., ВВР, на підставі заяви стягувача ОСОБА_2 від 17.03.2012 року.
Однак відповідач не надав ОСОБА_1 повної та чіткої відповіді з приводу вирішення ним питання щодо зняття арешту на майно, а лише роз'яснив його право звернутися з позовом до суду у відповідності до ст.50 та 59 Закону України “Про виконавче провадження “.
Не погодившись із такою відповіддю, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, чинного на час зазначених правовідносин, державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
- закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;
- повернення виконавчого документа стягувану - згідно із статтею 47 цього Закону;
- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
В силу положень частини першої та другої статті 50 Закону № 606-XIV чинного у березні 2012 року, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Отже, вищевказаними положеннями закону на державного виконавця покладено обов'язок щодо зняття (скасування) арешту майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження. Таким чином, вищевказаними положеннями Закону на державного виконавця було покладено обов'язок щодо зняття (скасування) арешту майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження.
Однак, посадовими особами Теребовлянської ДВС при поверненні виконавчого документу стягувану та закритті виконавчого провадження, безпідставно не було вирішено питання про зняття арешту на майно ОСОБА_1 .
Як наслідок, більш 8 років, з березня 2012 року, все належне майно позивача безпідставно перебуває під арештом.
Існування арешту на майно порушує конституційне право позивача володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (ст. 41 Конституції України).
Окрім того, згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Зміст цієї статті полягає, серед іншого, в тому, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Проте, як вже зазначалося, виконавчі провадження, в рамках яких відповідачем накладено арешт на майно позивача, давно завершені.
З інформації відповідача також вбачається, що у зв'язку з закінченням терміну зберігання, виконавче провадження знищене відповідно до чинного законодавства. При пошуку в реєстрі АСВП (автоматизована система виконавчого провадження), на примусовому виконанні у відділі відкритих виконавчих проваджень відносно позивача не має, що свідчить про відсутність у нього будь-якої заборгованості та підстав для арешту його майна.
Отже, дії Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо не вирішення питання про зняття арешту на майно ОСОБА_1 у вигляді заяви-звернення №5101 від 17.09.2020, слід визнати протиправними. А з наведених вище підстав бездіяльність відповідача суд вважає протиправною.
Вирішуючи питання щодо іншої позовної вимоги - про скасування арешту нерухомого майна позивача ОСОБА_1 , накладений відділом державної виконавчої служби Теребовлянського районного управління юстиції у виконавчому провадженні №15259080 на підставі постанови про арешт та оголошення заборони про відчуження від 20.03.2012 року, номер запису про обтяження 12291667 від 20.03.2012 року, то суд враховує, що згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (частини четверта статті 245 КАС України).
Водночас, відповідно до статті 2 КАС, суд перевіряє, зокрема, чи діяв відповідач обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Розглянувши відповідь Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у формі листа №17745 від 18.09.2020, суд дійшов висновку, що відповідач не надав ОСОБА_1 повної та чіткої відповіді з приводу вирішення ним питання щодо зняття арешту на його майно, а лише роз'яснивши право звернутися з позовом до суду у відповідності до ст.50 та 59 Закону України “Про виконавче провадження“. Тобто, заява ОСОБА_1 розглянута не по суті та є необґрунтованою.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, наявні підстави для захисту прав позивача шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №5101 від 17.09.2020 про зняття арешту на його майно.
Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання бездіяльності протиправною щодо не зняття (не скасування) арешту на нерухоме майно та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо не вирішення питання про зняття арешту на майно ОСОБА_1 у вигляді заяви від 17.09.2020.
Зобов'язати Теребовлянський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.09.2020 про зняття арешту на його майно.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок, відповідно до квитанції № 28819 від 28.09.2020.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 листопада 2020 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Теребовлянський районний відділ державної виконавчої служби служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (місцезнаходження/місце проживання: вул. Кн.Василька,150,м. Теребовля,Тернопільська область,48101 код ЄДРПОУ/РНОКПП 34793436).
Головуючий суддя Подлісна І.М.