20 листопада 2020 року м. Рівне №460/6786/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М. Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій: 14 календарних днів - за 2015 рік, 14 календарних днів - за 2016 рік, 14 календарних днів - за 2017 рік, 14 календарних днів - за 2018 рік; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій: 14 календарних днів - за 2015 рік, 14 календарних днів - за 2016 рік, 14 календарних днів - за 2017 рік, 14 календарних днів - за 2018 рік, в розмірі 19456,6 грн.
Заяви по суті справи.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що проходив службу в УМВС в Рівненській області, а з 2015 року - в Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області. З 29.10.2015 має статус учасника бойових дій. На час звільнення позивача відповідач протиправно не здійснив із позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки в період з 2015 по 2018 роки. Позивач вважає, що за таких умов має місце протиправність бездіяльності відповідача, а тому, з метою відновлення порушених прав, звернувся до суду із цим позовом. Просив позов задовольнити повністю.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, де вказав, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Крім того, відповідач вказує, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічної відпустки, отже вона має бути використана протягом року і не замінюється грошовою компенсацією. Щодо посилання позивача на наявність двох дітей, то відповідач зазначає, що спірна відпустка не є соціальною, тому законодавством не передбачено право позивача на соціальну відпустку чи її компенсацію у разі наявності двох дітей. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 21.09.2020 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ОСОБА_1 з 12.03.2010 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України. 07.11.2015 прийнятий на службу до Національної поліції України на посаду старшого оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми кримінальної поліції ГУНП в Рівненській області.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 29.10.2015 ОСОБА_1 має статус учасників бойових дій (а.с.6).
Наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області №142 о/с від 16.07.2018 позивача звільнено зі служби в поліції.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 по 2018 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993, позивач звернувся до відповідача із заявою, на що отримав відмову від 26.08.2020 за №4514/116/01/29-2020 (а.с.14).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своєї бездіяльності, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі іменується - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 (далі іменується - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі статтею 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У відповідності до частини 2 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частиною 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення за 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що виплата поліцейським, які звільняються з поліції, грошової компенсації за невикористані відпустки за минулі роки не передбачена чинним законодавством.
Проте, суд зазначає, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.
Таким чином, в наступному календарному році, в тому числі і за умови, що такий є роком звільнення, поліцейський має право на відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках. За таких обставин, вимоги частини 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, якими передбачається виплата компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, суд вважає необхідним розуміти як право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення.
Указані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
У даному випадку, суд зазначає про те, що положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Тобто, пріорітетному застосуванню підлягають саме норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.
Окрім зазначеного, суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Судом з'ясовано, що на час звільнення позивача зі служби в поліції відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2015 року по 2018 рік.
Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Крім того, даний факт не заперечується відповідачем, про що вказано у відповіді на запит від 19.06.2020 №11/90Зі (а.с.12), про розгляд вимоги від 26.08.2020 №4514/116/01/29-2020 (а.с.14).
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки.
Водночас, щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в частині стягнення самостійно обрахованих сум компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Суд критично ставиться до самостійно обчислених позивачем сум грошового забезпечення, які, на думку позивача, мають бути виплачені йому та наголошує, що обчислення, встановлення розміру, нарахування певних видів грошового забезпечення у даному випадку належать до дискреційних повноважень відповідача.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Таким чином, надані самостійно здійснені позивачем розрахунки сум окремих видів грошового забезпечення, які підлягають стягненню з відповідача не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в розумінні статей 73-76 КАС України.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015 по 2018 роки.
Суд звертає увагу також на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи «Сук проти України» від 10.03.2011 року, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Щодо витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 5500 грн., які він просить стягнути з відповідача, то суд зазначає наступне.
Згідно договору про надання правничої допомоги від 10 червня 2020 року та актом №1 наданих послуг від 11.09.2020, надавались наступні послуги: попередня консультація щодо характеру спірних відносин та формування правової позиції у справі 0,5 год. - 500 грн.; підготовка адвокатських запитів у кількості 1 шт. 0,5 год - 500 грн.; підготовка вимоги про проведення грошової компенсації 1,5 год - 1500 грн.; підготовка позовної заяви 3 год - 3000 грн.; всього 5500 грн.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 9 від 11 вересня 2020 року на підставі договору про надання правничої допомоги від 10.06.2020, сума оплачених послуг становить 5500 грн. (а.с.16-18).
Приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Разом із тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що при визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. Так, у справі «East/West Allianse Limited» суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
При цьому, суд зазначає, що підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи. Крім того слід зазначати, категорія даного спору має великий обсяг судової практики з одних і тих самих спірних правовідносин.
Ухвалою суду від 21.09.2020 про відкриття провадження судом визначено цю справу як справу незначної складності, без проведення судових засідань. Представник позивача не подавав відповідь на відзив.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вартість послуг правового характеру у розмірі 5500 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є не співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Враховуючи ступінь складності справи, відсутність судових засідань, типовість категорії спору, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (вулиця Хвильового, 2, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 40108761) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 (нуль) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Національної поліції в Рівненській області (код ЄДРПОУ 40108761).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 20 листопада 2020 року.
Суддя К.М. Недашківська