19 листопада 2020 року м. Рівне №460/6036/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нескладення подання до Головного управління Державної казначейської служби у Рівненській області про повернення позивачу помилково або надміру сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 5124грн за квитанцією від 22 травня 2020 року № 0.0.1715277209.1, а також зобов'язання відповідача сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби у Рівненській області про повернення позивачу помилково або надміру сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 5124грн за квитанцією від 22 травня 2020 року № 0.0.1715277209.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 травня 2020 року позивачем був сплачений збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу житлового будинку в сумі 5124 грн. Разом з тим, житло придбавалося позивачем вперше, а тому згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» у нього був відсутній обов'язок щодо сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з вказаної операції купівлі-продажу нерухомого майна. З огляду на наведене, 16 липня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про підготовку та направлення до відповідного органу Казначейства подання про повернення йому з Державного бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 5124грн. Проте, листом від 21 липня 2020 року відповідач відмовив в задоволенні вказаної вище заяви, мотивуючи це тим, що сплачені позивачем кошти не відносяться до помилково або надміру зарахованих до державного бюджету, а отже не підпадають під дію Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787. Таку відмову відповідача позивач вважає протиправною, оскільки, як зазначено вище, у нього не було обов'язку сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з придбанням житла вперше, а тому кошти в сумі 5124грн були сплачені ним до державного бюджету помилково та підлягають поверненню. З наведених підстав, просив позовну заяву задовольнити повністю.
У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Свої заперечення обґрунтовував тим, що згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком, зокрема, громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740, визначено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується, зокрема, фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Також, відповідач зазначив, що діючим законодавством України не визначений механізм повернення такого платежу управліннями Пенсійного фонду України. Відсутні не лише норми, які б урегулювали даний аспект, а й чіткий перелік документів, які підлягають аналізу для встановлення обґрунтованого висновку про факт первинного придбання нерухомості. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що в позовній заяві позивачем не заперечується факт добровільної сплати збору в сумі 5124грн. Таким чином, на думку відповідача, зазначені кошти не відносяться до помилково або надміру зарахованих до державного бюджету, а отже не підпадають під дію Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787. Відтак, відповідач вважає, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 5124грн був сплачений позивачем з дотриманням вимог чинного законодавства та підстав для його повернення останньому немає. За наведених обставин, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив доводи та аргументи на спростування заперечень відповідача, тотожні викладеним у позові.
Відповідач правом на подання до суду заперечення на відповідь на відзив не скористався.
Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:
14 серпня 2020 року позовна заява надійшла до суду.
19 серпня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
7 вересня 2020 року відповідач подав до суду відзив на позов.
18 вересня 2020 року позивач подав до суду відповідь на відзив.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Обставини справи:
22 травня 2020 року між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Кострикіним В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 199 (а.с. 9).
Того ж дня, позивач сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 % від вартості придбаного житлового будинку в сумі 5124 грн відповідно до квитанції від 22 травня 2020 року № 0.0.1715277209.1 (а.с. 11).
16 липня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про підготовку та направлення до Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області подання про повернення йому збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 5124грн, оскільки останній був сплачений ним помилково (а.с. 14-15).
Листом від 21 липня 2020 року № 1700-09-8/21242 відповідач відмовив позивачу в задоволенні вказаної вище заяви, мотивуючи це тим, що сплачені останнім кошти не відносяться до помилково або надміру зарахованих до державного бюджету, а отже не підпадають під дію Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 (а.с. 16-17).
Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо повернення йому помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, звернувся до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Твердження відповідача про те, що сплачені позивачем згідно з квитанцією від 22 травня 2020 року № 0.0.1715277209.1 кошти в сумі 5124грн не відносяться до помилково або надміру зарахованих до державного бюджету та, відповідно, не підпадають під дію Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, а також про те, що чинним законодавством України взагалі не визначений механізм повернення такого платежу управліннями Пенсійного фонду України, суд оцінює критично, з наступних підстав.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (далі - Закон № 400/97-ВР).
Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини першої статті 2 цього ж Закону встановлено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом № 400/97-ВР врегульоване Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок № 1740).
Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку № 1740 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до пункту 15-3 Порядку № 1740, нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
З аналізу наведених норм слідує, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 16 липня 2020 року № 216532801, у власності позивача перебуває лише один об'єкт житлової нерухомості, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12-13).
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787).
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом в даному випадку є Пенсійний фонд України, то саме на його територіальні управління покладений обов'язок щодо формування та направлення до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідач суду не надав та судом в ході судового розгляду справи не встановлено.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону №400/97-ВР, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Конституційний Суд України ухвалою від 23 березня 2000 року № 29-у/2000 відмовив у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних управлінь встановити придбання житла певною особою вперше не може ставитись в провину такій особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання житла вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 30 січня 2018 року в справі № 819/1498/17 (адміністративне провадження № К/9901/412/17), від 31 січня 2018 року в справі № 819/1667/17 (адміністративне провадження № К/9901/400/17), від 20 лютого 2018 року в справі № 819/1730/17 (адміністративне провадження № К/9901/404/17), від 2 квітня 2019 року в справі № 819/806/17 (адміністративне провадження № К/9901/18249/18).
Оскільки, будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, а судом в ході розгляду справи не встановлено, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та належать до задоволення в повному обсязі.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити повністю.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.
Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд
Позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо нескладання подання до Головного управління Державної казначейської служби у Рівненській області про повернення ОСОБА_1 помилково або надміру сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 5124грн за квитанцією від 22 травня 2020 року № 0.0.1715277209.1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області сформувати та направити до Головного управління Державної казначейської служби у Рівненській області подання про повернення ОСОБА_1 помилково або надміру сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 5124грн згідно з квитанцією від 22 травня 2020 року № 0.0.1715277209.1.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076).
Суддя Т.О. Комшелюк