20 листопада 2020 року (о 10 год. 25 хв.)Справа № 280/6104/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Батрак І.В.,
за участю секретаря судового засідання Прус Я.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача у формі повідомлення №0800-0210-8/8308 від 06.03.2020 про відмову позивачу в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;
зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 у розмірі 86% суддівської винагороди, на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданій ТУ ДСА в Запорізькій області №08-02/748 від 24.02.2020 з урахуванням фактично виплачених сум;
зобов'язати відповідача виплатити позивачу відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх сплати» з 19.02.2020 компенсацію втрати частини доходів з виплати сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у заниженому розмірі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно не проводиться перерахунок грошового утримання позивача, на підставі довідки ТУ ДСА в Запорізькій області №08-02/748 від 24.02.2020. Зазначає, відповідач відмовив позивачу у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці. Проте, позивач вважає, що довідка ТУ ДСА в Запорізькій області №08-02/748 від 24.02.2020 є підставою для перерахунку його грошового утримання. Також посилається на приписи Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» та вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів- недонарахованого та не виплаченого щомісячного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 у зв'язку із порушення строків їх виплати. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді від 21.09.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Перше судове засідання призначене на 20 жовтня 2020 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
06.10.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №47044), у якому в якому останній зазначає про відсутність законних підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі довідки ТУ ДСА в Запорізькій області №08-02/748 від 24.02.2020. Вважає, що право на перерахунок щомісячного довічного утримання судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначався на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402 від 02.06.2016, не пропрацював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. Відповідач вважає, що позивач не має права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання відповідно до вказаного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та наданої ним довідки. Також відповідач зазначає, щодо приведення у відповідність норм законодавства з ухваленим Рішенням Конституційного Суду від 18.02.2020 №2-р/2020 підстави для проведення перерахунку відсутні. Відповідач також зазначав, що не може бути присуджена компенсація на ще не виплачені доходи.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач є суддею у відставці Василівського районного суду Запорізької області та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Позивачу було призначено довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 80% суддівської винагороди.
Постановою Михайлівського районного суду Запорізької області від 19.12.2016 у справі №311/3173/16-а провадження №2-а/321/21/2016, яка набрала законної сили 15.02.2017, зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України у Василівському районі Запорізької області призначити та виплачувати з 16 вересня 2016 року позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 86% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
Таким чином, не цей час позивач отримує довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 86% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
24.02.2020 ТУ ДСА України в Запорізькій області видана довідка №08-02/748 на ім'я позивача, згідно з якою суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 18.02.2020 складає 94590,00 грн., у тому числі посадовий оклад 63060,00 грн. та доплата за вислугу років 31530,00грн.
У лютому 2020 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі вищевказаної довідки.
У повідомленні №0800-0210-8/8308 від 06.03.2020, яке було надіслано позивачу, відповідач зазначив, що підстави для проведення перерахунку щомісячного утримання суддям у відставці відсутні.
Не погоджуючи із відмовою відповідача у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Суд зазначає, що адміністративна справа №280/6104/20 відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №620/1116/20 (№Пз/9901/5/20), а саме: позивачами у них є судді у відставці, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України та отримують щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці; позивачі не проходили кваліфікаційне оцінювання суддів під час перебування на посаді судді; відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи) - територіальні органи Пенсійного фонду України - Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку із відмовою відповідним територіальним органом Пенсійного фонду України здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці з посиланням на те, що після 18.02.2020 (дата ухвалення рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020) не приймалось нормативно правового акта щодо зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді); позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу - судді у відставці, який не проходив кваліфікаційне оцінювання суддів, здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді, у правовідносинах, що виникли після дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 18.02.2020 № 2-р/2020.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відтак, при вирішенні даної справи суд враховує правові висновки, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.06.2020 у зразковій справі №620/1116/20 (№Пз/9901/5/20).
Відповідно до положень ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон №2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до ч.1 ст.142 Закону №1402-VIII, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Згідно з ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Відповідно до ч.ч.4-5 ст.142 Закону №1402-VIII, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI (п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII).
Законом України від 16.10.2019 №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п.24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII).
Пунктом 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 №10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020.
Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 у справі №2-р/2020 пункт 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно з ч.1 ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 06.03.2019 у справі №638/12586/16-а та від 11.02.2020 у справі № 200/3958/19-а, висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Разом з цим, набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Таким чином, перерахунок, який просить здійснити позивач, обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі №2-р/2020.
Тобто, саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідно до положень ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
Згідно з ч.2 ст.1 Загальної (Універсальної) хартії судді, незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
За таких обставин, різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Відтак, у відповідача були відсутні підстави для відмови у перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підстав довідки ТУ ДСА України в Запорізькій області №08-02/748 від 24.02.2020, яка викладена у повідомленні №0800-0210-8/8308 від 06.03.2020.
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача, оскільки така відмова порушує гарантоване державою право позивача на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке підлягає судовому захисту та відновленню з урахуванням правових висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зазначає, що позивач просить суд визнати протиправним рішення відповідача від 06.03.2020 у формі «Повідомлення» № 0800-0210-8/8308 про відмову в проведенні перерахунку призначеного позивачу довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці.
Проте, як вбачається з повідомлення ГУ ПФУ в Запорізькій області № 0800-0210-8/8308 від 06.03.2020, позивачу надана відповідь на звернення № 791 від 27.02.2020 щодо здійснення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці згідно довідки №08-02/748 від 24.02.2020.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, для належного захисту прав, свобод, інтересів позивача та визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 24.02.2020 № 08-02/748.
Для відновлення порушених права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 24.02.2020 № 08-02/748.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86 % суддівської винагороди, то суд зазначає, що під час відмови у перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підстав довідки ТУ ДСА України в Запорізькій області №08-02/748 від 24.02.2020 відповідачем не вирішувались питання визначення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, що свідчить про передчасність даної позовної вимоги, оскільки з відповідним зверненням позивач до відповідача не звертався та відповідач таке звернення не розглядав. Протилежне у матеріалах справи відсутнє.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача виплатити позивачу відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх сплати» з 19.02.2020 компенсацію втрати частини доходів з виплати сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у заниженому розмірі, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
За правилами статті 3 цього закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до ст. 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Відтак, Закон №2050-ІІІ пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів).
Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19.12.2011 (справа № 6-58цс11), від 11.07.2017 (справа №21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 (справа № 336/4675/17), від 21.06.2018 (№ 523/1124/17), від 03.07.2018 (справа № 521/940/17).
Суд зазначає, що позивачу на цей час не нараховано та не здійснено виплату перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді, відтак, суд зазначає, що вимоги позивача щодо здійснення компенсації є передчасними та задоволенню не підлягають.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 241-246 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 24.02.2020 № 08-02/748.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 24.02.2020 № 08-02/748.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак