16 листопада 2020 року м. Ужгород№ 260/1746/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я.М.
при секретарі судового засідання - Попович М.М.
за участю:
позивач: не з'явився ,
представник відповідача: не з'явився ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника адвоката Олійника Р.Б., звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради (далі - відповідач), якою просить: визнати протиправним та скасувати пункт 7 рішення XLI сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 14.11.2019 року за 1787 «Про зміну та скасування рішення міської ради».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у листопаді 2014 року відповідачем було прийняте рішення про надання позивачеві дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у власність. 08 лютого 2018 року відповідачем було прийняте рішення №979 «Про затвердження містобудівної документації» яким затверджено детальний план території, обмеженої вулицями Єньківською, Загорською та Степана Фодора. У відповідності до вказаного детального плану функціональне призначення території вул. Єньковськів, за рахунок якої позивачеві мала надаватись земельна ділянка, змінилось. У зв'язку, із цим позивач звертався до міського голови міста Ужгорода із заявами про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в іншій частині міста з подальшою передачею її у власність. В подальшому, 14 листопада 2019 року відповідачем було прийняте рішення №1787 «Про зміну та скасування рішення міської ради» у відповідності до п. 7 якого, у зв'язку з неможливістю реалізації пункту 2.46. рішення XXVI сесії міської ради VI скликання від 07.11.2014 року №1507 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» визнано таким, що втратило чинність та відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в іншій частині міста - звернутись в ЦНАП згідно ст. 118 Земельного кодексу України. Водночас, позивач вважає дане рішення відповідача незаконним і просить його скасувати.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін (головуюча суддя Маєцька Н.Д.).
Ухвалою суду від 06 липня 2020 року було прийнято суддею Калинич Я.М. адміністративну справу №260/1746/20 до свого провадження та продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
03 червня 2020 р. представником відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що враховуючи волевиявлення самого позивача на отримання іншого, взамін раніше наданого дозволу на розробку проекту землеустрою, те, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах вищезазначених норм провадиться один раз по кожному виду використання, і було прийнято оскаржуване рішення для подальшої можливості реалізації намірів позивача стосовно земельної ділянки відносно якої він виявить зацікавленість. Також вказує, що до заяв, про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в іншій частині міста, позивач не надав необхідних документів, передбачених нормами Земельного кодексу України.
26 серпня 2020 р. представником відповідача до суду надано відповідь на відзив, у якій він стверджує, що відповідач у відзиві на позовну заяву не спростував доводи позивача наведені у позовній заяві, і відповідно просить позов задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак 16.11.2020 року від такого надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.
16.11.2020 року до суду від представника відповідача також надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, на підставі наявних матеріалів у справі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 2.46. рішення відповідача від 07 листопада 2014 року №1507 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», позивачеві було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у власність.
Водночас, 08 лютого 2018 року відповідачем було прийняте рішення №979 «Про затвердження містобудівної документації» яким затверджено детальний план території, обмеженої вулицями Єньківською, Загорською та Степана Фодора. У відповідності до вказаного детального плану функціональне призначення території вул. Єньковськів, за рахунок якої позивачеві мала надаватись земельна ділянка, змінилось.
У зв'язку, із цим позивач двічі (у липні та вересні 2019 року) звертався до міського голови міста Ужгорода із заявами про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в іншій частині міста з подальшою передачею її у власність (копії додаються). Однак відповідей на вказані заяви не отримав. Тому 15 листопада 2019 року до міського голови міста Ужгорода було направлено адвокатський запит про стан розгляду вказаних заяв.
У відповідь на вказаний адвокатський запит була отримана відповідь від 21.11.2019 року №3680/03-17 про те, що заяви подані позивачем розглянуті на XLI сесії Ужгородської міської ради VII скликання 14.11.2019 р. і надано витяг з рішення №1787 «Про зміни та скасування рішень міської ради».
З вищевказаного витягу випливає, що 14 листопада 2019 року відповідачем було прийняте рішення №1787 «Про зміну та скасування рішення міської ради» у відповідності до п. 7 якого, у зв'язку з неможливістю реалізації пункту 2.46. рішення XXVI сесії міської ради VI скликання від 07.11.2014 року №1507 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» визнано таким, що втратило чинність та відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в іншій частині міста - звернутись в ЦНАП згідно ст. 118 Земельного кодексу України.
Позивач, не погоджуючись з відповідним пунктом рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з п. б, ч. 1 ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 59 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону № 280/97-ВР (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року (№ 21-64а13) та 25 травня 2016 року (№ 21-5459а15).
Відповідно, у зв'язку з прийняттям відповідачем як органом місцевого самоврядування рішення від 07 листопада 2014 року №1507 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» про надання позивачеві дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у власність, у нього виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних та охоронюваних законом інтересів, і він, як суб'єкт цих правовідносин, не надавав згоди на їх припинення.
Тобто пункт 2.46. рішення відповідача від 07 листопада 2014 року №1507 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» є актом індивідуальної дії, на підставі якого у позивача виникло право на отримання у власність земельної ділянки, а тому відповідач не мав законодавчо визначених підстав для визнання такого рішення таким, що втратило чинність (фактично скасовувати його).
Аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15-а, від 22 січня 2019 року у справі №371/957/16-а та від 13 березня 2019 р. по справі №542/1197/15-а
Відповідно до ч. 2 ст.2 КАС України дотримання суб'єктом владних повноважень наведених умов при прийнятті рішення є предметом судової перевірки. Судом встановлено, що оспорюване рішення таким умовам не відповідає.
Щодо права позивача на звернення до суду про скасування оскаржуваного рішення суд зазначає про наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1. ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1-2 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Виходячи з вищенаведених норм процесуального права, право на судовий захист має особа, яка наділена у встановленому законом порядку певними суб'єктивними правами або яка має у зв'язку з наявністю відповідних прав певні охоронювані законом інтереси у сфері публічно-правових відносин, які порушуються суб'єктом владних повноважень.
Оскаржуваний пункт 7 рішення від 14.11.2019 року №1787 «Про зміну та скасування рішення міської ради» напряму зачіпає охоронювані законом інтереси позивача, оскільки ним визнано таким, що втратив чинність п. 2.46 рішення Ужгородської міської ради від 07.11.2014 року №1507 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» на підставі якого позивачу було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з подальшою передачею її у власність.
Крім того, як підтверджується матеріалами справи, з метою реалізації дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки 26 грудня 2014 року позивачем було укладено угоду про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Відповідно, суд вважає, що оскільки позивач мав «правомірні очікування» щодо можливостей реалізації своїх прав та інтересів як замовника документації із землеустрою з метою подальшого набуття земельної ділянки у власність, відповідні права та охоронювані законом інтереси позивача порушені відповідачем з прийняттям оспорюваного рішення і підлягають судовому захисту.
Аналогічної позиції дотримується Верховний суд у постанові від 22 січня 2020 р. по справі №208/5023/17(2-а/208/285/17).
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного рішення, що впливає на права та інтереси позивача.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах свої повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Частиною 10 ст. 59 вказаного Закону визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи його положень.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 840,00 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ужгородської міської ради 88000, (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 33868924) про визнання протиправним та скасування пункту рішення - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати пункт 7 рішення XLI сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 14.11.2019 року №1787 "Про зміну та скасування рішення міської ради".
3. Стягнути з Ужгородської міської ради 88000, (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 33868924) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 20 листопада 2020 року.
СуддяЯ. М. Калинич