20 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/17022/20
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати судді Коростишівського районного суду Житомирської області суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47 320 грн;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату судді Коростишівського районного суду Житомирської області суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, з утриманням цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно у загальній сумі 101 310,36 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що розмір отриманої суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року не відповідає розміру, установленому Законом України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402), у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідачем порушено право на належне матеріальне забезпечення судді.
Ухвалою від 05 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем 30 жовтня 2020 року через відділ документального забезпечення суду подано відзив на адміністративний позов №2050/20-вих від 29.10.2020. В обґрунтування якого зазначено, що відповідно до частин 1 та 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. На підставі рішення Ради суддів України від 24.04.2020 №22 обмеження, встановлені Законом №553-ІХ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
Тобто, виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 17.04.2020 здійснювалася у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні/години, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ.
Крім того, наголошено, що з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону.
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що Указом Президента України № 435/2007 від 21.05.2007 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ємільчинського районного суду Житомирської області.
Указом Президента України №99/2009 від 25.02.2009 позивача переведено на посаду судді Коростишівського районного суду Житомирської області (а.с.7-9).
Відповідно до копій розрахункових листів позивача за період з квітня по серпень 2020 року встановлено, що судівська винагорода нараховувалась у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (а.с.10-11).
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Частиною 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Таким чином, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Так, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частинами 1 та 2 статті 135 Закону 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Так, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
В свою чергу, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13 квітня 2020 року, яким доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 наступного змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
Відповідно до частини 9 статті 135 Закону 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Стаття 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина 1 статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу".
Виходячи з наведених вимог та враховуючи те, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми Конституції України як норми прямої дії.
Додатково слід вказати, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано неконституційними частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
При цьому, Конституційний Суд України вважав, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовій позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів у рішеннях, що наведені вище, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів.
Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
В позовній заяві позивачка зазначає, що оскільки обмеження розміру суддівської винагороди триває щомісяця, належним способом захисту її прав вона вважає необхідність зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити недонараховану суддівську винагороду у відповідності до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", починаючи з квітня 2020 року по серпень 2020 року.
Однак, суд звертає увагу, що саме 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13 квітня 2020 року, яким доповнено статтю 29 Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" щодо обмеження суддівської винагороди 10-ю розмірами мінімальної заробітної плати. Тобто, порушене право позивача необхідно відновити саме з 18 квітня 2020 року.
Крім того, як зазначалось, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
А тому, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, частин 1, 3 ст.29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-IX, зі змінами; і ці положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, протиправні дії відповідача обмежуються датою 28.08.2020, а тому і обов'язок нарахувати та виплатити недонараховану суддівську винагороду позивачу слід покласти на відповідача за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.
Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження їх нарахування сумою 47 320 грн згідно ч. 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-IX від 13 квітня 2020 року.
З огляду на встановлене порушення прав позивача, суд вважає належним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недонараховану суддівську винагороду позивачу у відповідності до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з врахуванням проведених виплат.
Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача конкретної суми недорахованої суддівської винагороди, оскільки нарахування та виплата суддівської винагороди, в тому числі недонарахованої, належить до повноважень відповідача. При цьому, позивачем не надано розрахунок недонарахованої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, проведений відповідачем, й суд позбавлений можливості самостійно здійснити даний розрахунок.
Також, відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
У цій справі, заявлені позивачем позовні вимоги, про обґрунтованість яких суд дійшов висновку під час її розгляду, носять зобов'язальний характер та не стосуються присудження і виплата суддівської винагороди, а також судом не визначається сума такого розміру суддівської винагороди. Відтак, вимога позивача про негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, задоволенню не підлягає.
Отже, з огляду на приписи статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Крім того, щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, приписами наведеної статті суду надано право, а не обов'язок зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а тому судом не вбачається підстав для зобов'язання відповідача подати звіт.
Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул. Бориса Лятошинського, 5, м. Житомир, 10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 26278626), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області (вул. Святослава Ріхтера, 12/5, м.Житомир,10008. РНОКПП/ЄДРПОУ: 37976485) про визнання дій протиправними, зобов'язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати судді Коростишівського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 20 листопада 2020 року.
Суддя Л.А.Шуляк