15.10.2020 Єдиний унікальний номер 205/909/20
Номер провадження 2/205/1148/20
іменем України
15 жовтня 2020 року
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Шевцової М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу № 205/909/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення, -
ОСОБА_1 06 лютого 2020 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Колишня дружина ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 також є співвласницями вказаної квартири та, проживаючи в ній, чинять перешкоди позивачу в користуванні власністю, а саме не пускають до квартири. Тому позивач просить суд усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом його вселення у вищевказану квартиру та зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкоди у користуванні квартирою, а також передати ключі від зазначеної квартири.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, до суду подав заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність, позов підтримав, просив задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.
В судове засідання відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повторно не з'явилися. Про день, місце та час проведення судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За таких обставин, суд вважає відповідача належним чином повідомленим та можливим, за згодою представника позивача, розглянути справу на підставі наявних доказів, заочно, відповідно до статті 280 ЦПК України.
Справу розглянуто у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
В ході судового розгляду встановлено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с 7) квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , частка власності 1/3, ОСОБА_1 , частка власності 1/3, ОСОБА_3 , частка власності 1/3. Право власності зареєстровано 03 грудня 2007 року на підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради.
Відповідач ОСОБА_2 є колишньою дружиною позивача (а.с. 8), а відповідач ОСОБА_3 є його донькою.
Відповідно до довідки № 587 про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.20-21).
Судом встановлено, що відповідачі дійсно чинять перешкоди у користуванні власністю співвласнику ОСОБА_1 , що підтверджується зверненням позивача 04 лютого 2020 року до Новокодацького відділення поліції Дніпровського відділу ГУНП в Дніпропетровській області з заявою про вжиття заходів до ОСОБА_2 , яка самоуправно змінила замки у квартирі та не надає йому доступу до житла (а.с. 9).
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК України визначені житлові права громадян, зокрема, частиною 4, 5 вказаної статті встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Виходячи з положення ч. 1 ст. 383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб(співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку встановлених законом.
В силу ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Нормою ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно з ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. При цьому зобов'язальний характер власності породжує певні обмеження для власників майна, які полягають у забороні використовувати право власності на шкоду правам та свободам інших осіб (у тому числі, співвласників).
Ураховуючи викладене, перешкоджання власниками (відповідачами) користуватися спірною квартирою іншому власникові (позивачу) безумовно, порушує приведені норми і тягне за собою необхідність судового захисту прав позивача.
З огляду на викладене, враховуючи, що у позивача немає доступу до квартири, оскільки відповідачі не передають йому ключі від неї, суд приходить до висновку. що факт здійснення позивачу перешкод у користуванні квартирою є встановленим, тому його права як власника підлягають захисту шляхом його вселення у належну йому частину квартири АДРЕСА_1 , а також зобов'язання відповідачів не чинити перешкоди позивачу у користуванні квартирою та передати йому ключі від зазначеної квартири.
Крім того, згідно положень статті 141 ЦПК України, оскільки позивачем при подачі позову було оплачено судовий збір і його вимоги задоволені, з відповідачів належить стягнути на користь позивача понесені судові витрати в сумі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.. 47 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321, 355, 361, 382, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 12, 76, 81, 259, 263-265, 268, 282, 284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення - задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та передати ключі ОСОБА_1 від квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рівних частках на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок)
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Н.Г. Остапенко