Ухвала
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 591/2037/19
провадження № 61-10691ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 лютого 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради в особі управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради, Виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання основним квартиронаймачем,
В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумської міської ради в особі управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради, виконавчого комітету Сумської міської ради, в якому просить визнати його основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивує тим , що згідно ордеру на житлове приміщення № 1232 від 20 квітня 1998 року, виданого ОСОБА_2 , останньому було надано право на вселення та право для подальшого здійснення приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 був вселений та зареєстрований в даній квартирі з 21 квітня 1998 року. У 2000 році ОСОБА_2 виїхав до Німеччини та перестав проживати і бути зареєстрованим у вказаній квартирі. ОСОБА_1 зазначає, що з 2000 року він є єдиним наймачем вказаної квартири. Квартира є неприватизованою та перебуває на балансі Сумської міської ради. У січні 2019 року він звернувся до Департаменту забезпечення ресурсних платежів з проханням визнати його наймачем даної квартири, проте йому було відмовлено.
Вважає, що оскільки він поселився до спірної квартири та був в ній зареєстрований зі згоди основного квартиронаймача ОСОБА_2 , постійно проживав з 1998 року і до виїзду останнього до Німеччини, та він як член сім'ї вів з ним спільне господарство і тому, на його думку, він є основним квартиронаймачем.
Посилаючись на вказані обставини, просить позов задовольнити.
Зарічний районний суд м. Суми рішенням від 19 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 02 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
У липні 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на зазначені судові рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху, запропоновано надати уточнену касаційну скаргу із визначенням підстав оскарження судових рішень відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.
У встановлений судом строк заявником надані документи, яких достатньо для вирішення питання про відкриття провадження.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в даній справі є немайнова вимога про визнання основним квартиронаймачем.
Таким чином, за встановленими фактичними обставинами справи та правовідносинами; правовим регулювання спору, справа не представляє значної складності, не належить до виключень із категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України, суди ухвалювали рішення відповідно до усталеної судової практики.
За таких обставин справа як така, що не представляє значної складності, є малозначною.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Крім того, при визначенні справи малозначною Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам Ради Європи необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 лютого 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 02 червня 2020 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Керуючись частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 лютого 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради в особі управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради, Виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання основним квартиронаймачем, відмовити.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко