Провадження № 22-ц/803/9430/20 Справа № 210/4236/20 Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
18 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/4236/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.,
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року, яке ухвалене суддею Ступаком С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 01 вересня 2020 року -,
У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання ним трудових обов'язків.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим, відповідно до виписки з акту огляду ЛТЕК від 12.05.1992 року йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 25% по патології органів слуху з 19.03.1992 року.
При наступному переогляді, висновком МСЕК від 13.07.1994 року ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 15% на безстроковий термін.
Висновком МСЕК від 24.05.1999 року позивачу первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 5% за наслідками виробничої травми від 27.11.1998 року.
При повторному переогляді, висновком МСЕК від 21.05.2002 року позивачу встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 20% ( у розмірі 5% за наслідками виробничої травми від 27.11.1998 року, з 01 червня 2002 року - безстроково, 15% втрати професійної працездатності по патології органів слуху), безстроково.
Вважає, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням йому спричинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просив суд стягнути на свою користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 56 676,00 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв'язку з ушкодженням здоров'я, у розмірі 40 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судові витрати у розмірі 840,80 грн.
В решті позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі, без врахування засад розумності, виваженості й справедливості.
Зокрема, зазначає, що позивачу 12.05.1992 року вперше встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 25% по патології органів слуху, а тому до спірних правовідносин не може бути застосована стаття 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, оскільки вона введена в дію тільки 06.05.1993 року, тобто на момент встановлення позивачу вперше відсотку втрати професійної працездатності, внаслідок професійного захворювання, законодавство не передбачало відшкодування моральної шкоди за ушкодження здоров'я.
Вважає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого, розмір моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював з 22.04.1974 року по 01.06.1978 року помічником машиніста екскаватора в кар'єрі Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату, з 01.06.1978 року по 03.08.1992 року машиністом екскаватора НКГЗК, з 03.08.1992 року по 01.04.1994 року слюсарем чергового по ремонту гірничого устаткування в кар'єрі № 3 НКГЗК, з 01.04.1994 року по 01.12.1996 року електрослюсарем чергового по ремонту гірничого устаткування в кар'єрі № 3 НКГЗК, з 01.12.1996 року по 22.01.2001 року електрослюсарем чергового по ремонту гірничого устаткування в кар'єрі № 3 у КДГМК «Криворіжсталь», 22.01.2001 року по 05.02.2004 року слюсарем сантехніком в ремонтному цеху №3 Рудоуправління КДГМК «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (а.с. 10-14).
05.02.2004 року позивач звільнений з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 14).
Згідно п. 7 Акту розслідування профотруєння та професійного захворювання від 10.03.1992 року вбачається, що причиною виникнення професійного захворювання у позивача є те, що ОСОБА_1 , працюючи на НГЗК, підпадав під дію тривалого впливу високого рівня шуму на організм - 82-88 Дбл. Чи ПДУ- 80 Дбл.
Відповідно до вказаного Акту встановлено, що внаслідок тяжкої праці ОСОБА_1 отримав хронічне професійне захворювання - двосторонню глухуватість. (а.с. 15 зворот).
27 листопада 1998 року з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, внаслідок якого він отримав ушкодження здоров'я у вигляді закритого переламу внутрішньої лодіжки правої гомілки, перелам п'яткової кістки (а.с.16-20).
Відповідно до Акту про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом № 40 від 03.12.1998 року причиною нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 є не застосовування засобів індивідуального захисту через їх брак та особиста необережність потерпілого. Нещасний випадок мав місце за наступних обставин: після закінчення роботи по ремонту водовідливної системи кар'єру 27.11.1998 року о 13 год. 40 хв., слюсар ОСОБА_1 пересувався по площадці для сбору слюсарного інструменту, при пересуванні у нього підвернулася нога, він впав та отримав травму правої ноги. В ході розслідування комісія встановила, що площадка знаходилась у задовільному стані та відповідає правилам техніки безпеки в умовах кар'єру, спецвзуття ОСОБА_1 знаходилося у незадовільному стані, строк носки закінчився в липні 1998 року, та воно не було змінено. Особою, які допустила порушення законодавства про охорону праці, визнано ОСОБА_1 (а.с.16-20).
Висновком ЛТЕК від 12.05.1992 року ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 25% по патології органів слуху з 19.03.1992 року.
При наступному переогляді, висновком МСЕК від 13.07.1994 року ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 15% на безстроковий термін.
Висновком МСЕК від 24.05.1999 року позивачу первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 5% за наслідками виробничої травми від 27.11.1998 року.
При повторному переогляді, висновком МСЕК від 21.05.2002 року позивачу встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 20% ( у розмірі 5% за наслідками виробничої травми від 27.11.1998 року, з 01 червня 2002 року - безстроково, 15% втрати професійної працездатності по патології органів слуху), безстроково. ( а.с.24,25).
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки, професійне захворювання та травма отримане позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і вони пов'язані з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення, відповідно до якого спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105 повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому медико-соціальною експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності.
Щодо вирішення питання про відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, внаслідок отримання професійного захворювання, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що, відповідно до виписки з акту огляду ЛТЕК від 12.05.1992 року позивачу первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 25% по патології органів слуху з 19.03.1992 року, тобто саме з цієї дати, особа має право на відшкодування моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання. Проте, зазначені правовідносини виникли в період дії ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка, станом на травень 1992 року, не передбачала права на відшкодування моральної шкоди.
В зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що події, які мали місце у 1992 році, що стали також підставою для звернення до суду з позовними вимогами, не потягли за собою виникнення у ОСОБА_1 цивільного права на відшкодування моральної школи, оскільки законодавство, що було чинним на момент встановлення позивачу ступеня втрати працездатності, внаслідок професійного захворювання, не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.
В зв'язку з вищевикладеним колегія суддів, доводи апеляційної скарги представника відповідача в цій частині, вважає прийнятними.
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_2 та вірно встановив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно за трудовим каліцтвом встановлена стійка втрата професійної працездатності 24.05.1999 року, суд правомірно поклав обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК у 1999 році встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з травмою на виробництві у 1998 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції, станом на 1999 рік.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4 723 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 944 600,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з виробничою травмою у 1998 році позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 5%, який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо не доведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв'язку з отриманою ним виробничою травмою встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що наслідки травми обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої травми, відсоток втрати позивачем професійної працездатності у розмірі 5%, безстроково, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, у зв'язку з отриманою травмою, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення його стану, відновлення його стану здоров'я неможливе, враховуючи встановлення втрати професійної працездатності на безстроковий термін.
У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: