Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 365/795/15-ц
провадження № 61-2048св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Шахової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», зараз акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
(далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 27 грудня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 20 000,00 доларів США на придбання будинку та 3 643,07 доларів США на сплату страхових платежів, з кінцевим терміном повернення до 27 грудня 2021 року.
04 вересня 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, якою сторони змінили строки та порядок погашення заборгованості за кредитом. Цього ж дня між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно умов якого він зобов'язався відповідати солідарно з позичальником за невиконання ним кредитних зобов'язань.
Оскільки взяті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором та додатковою угодою відповідачі належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, внаслідок чого станом на 13 серпня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 41 533,66 доларів США. Разом з цим від цієї суми заборгованості підлягає відрахуванню сума кредитної заборгованості
ОСОБА_1 , яка була стягнута на користь банку рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року, що набрало законної сили, у розмірі 20 345,70 доларів США.
Отже, сума заборгованості відповідачів, яка підлягає до стягненню на користь
АТ КБ «ПриватБанк», складає 21 187,96 доларів, що за курсом Національного банку України станом на 13 серпня 2015 року становить 452 988,58 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не довело існування заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту у розмірі 7 920,45 доларів США, оскільки не було надано доказів отримання ним готівкою через касу банку кредитних коштів за додатковою угодою від 04 вересня
2012 року.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 червня 2016 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Згурівського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року залишено без змін.
Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що банком не надано доказів отримання відповідачем кредитних коштів за додатковою угодою у розмірі 7 920,45 доларів США, а рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року, що набрало законної сили, з відповідача вже було стягнуто всю суму тіла кредиту. Отже, банк не довів існування заборгованості за тілом кредиту, а тому вимоги про стягнення процентів за кредитом, комісії та пені, які є похідними, також не підлягають задоволенню.
Постановою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного суду мотивована правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 23 вересня 2015 року
№ 6-1206цс15, згідно якого наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником чи виконано із простроченням не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання процентів за користування кредитом та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та положень ЦК України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції після повторного перегляду справи
Постановою Київського апеляційного суду від 20 рудня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Згурівського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № К3JWGK15005340 від 27 грудня 2006 року у розмірі
21 187,96 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 серпня 2015 року складає 452 998,58 грн.
У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № К3JWGK15005340 від 27 грудня
2006 року за період з 04 березня 2015 року по 15 вересня 2015 року відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі
22 422,46 грн.
Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 апеляційний суд виходив із того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником чи виконано із простроченням не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє права на отримання процентів за користування кредитом та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та положень ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до
ОСОБА_2 , апеляційний суд, посилаючись на частину четверту статті 559 ЦК України, дійшов висновку про припинення поруки відповідача за зобов?язанням ОСОБА_1 , оскільки останній платіж за договором кредиту та додатковою угодою до нього було сплачено 03 вересня 2014 року, а з позовом до суду позивач звернувся 15 вересня 2015 року.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
18 січня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, а рішення Згурівського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 червня 2016 року залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що заявник не з власної волі не має змоги виконувати умови кредитного договору. Апеляційним судом не враховано, що заборгованість по пені стягується за 1 рік, а також те, що сума пені не може перевищувати суму кредиту. Незаконним є нарахування пені і штрафу за період з 2009 року по червень 2015 року. Суму коштів за додатковим договором в розмірі 20 000,00 доларів США заявник не отримував.
Доводи інших учасників справи
12 квітня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив, у якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 24 січня 2019 року, касаційну скаргу призначено судді-доповідачу Гулько Б. І. та визначено суддів, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Згурівського районного суду Київської області.
21 березня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
24 липня 2020 року справу передано судді-доповідачу Петрову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду у складі п'яти суддів.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Постанова Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості не оскаржується, а тому судом касаційної інстанції відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України в цій частині не переглядається.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 грудня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у розмірі
20 тис. доларів США на придбання будинку та 3 643 доларів 07 центів США на сплату страхових платежів, з кінцевим терміном повернення до 27 грудня
2021 року.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 лютого
2012 року, що набрало законної сили, з ОСОБА_1 стягнуто на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 20 345,70 доларів США, з яких: 18 902,35 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 1 120,53 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 197,31 доларів США - комісія; 125,51 доларів - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання.
04 вересня 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, згідно умов якої сторони дійшли згоди щодо внесення змін до кредитного договору, а саме:
- суму заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту по дату підписання додаткової угоди, зменшено на суму
10 787,14 доларів США, проте за прострочення позивальником своїх зобов'язань він буде зобов'язаний сплатити штраф у такому ж розмірі (10 787,14 доларів США);
- пункт 1 діючого кредитного договору викладено у новій редакції, за якою банк зобов'язується надати готівкою через касу грошові кошти на строк
до 27 вересня 2024 року у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 20 000,00 доларів США на придбання будинку та 17 777,76 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою процентів у розмірі 12,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту;
- графік погашення кредиту, що є невід'ємною частиною додаткової угоди, викладено у новій редакції.
Крім того, за змістом додаткової угоди сторони погодили, що підписанням цієї додаткової угоди не є рішенням банку про анулювання заборгованості позичальника.
Також судом встановлено, що 04 вересня 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого він зобов'язався відповідати солідарно з позичальником за невиконання зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2006 року та додатковою угодою до нього від 04 вересня 2012 року.
Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 апеляційний суд виходив із того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником чи виконано із простроченням не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє права на отримання процентів за користування кредитом та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та положень ЦК України.
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У частині першій статті 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі
№ 6-1252цс16, і зазначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.
На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та неустойки за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Апеляційний суди внаслідок неправильного застосування норм матеріального права зробив помилковий висновок про можливість повторного стягнення заборгованості за тілом кредиту, а також відсотків, пені та штрафів, нарахованих після зміни строку виконання зобов'язання.
У зв'язку з наведеним постанова Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог за необґрунтованістю.
Укладення додаткової угоди до кредитного договору, яким внесено зміни до кредитного договору, не змінює порядок умови і строк дії кредитного договору, які змінено банком шляхом пред?явлення позовних вимог до ОСОБА_1 ще у червні 2009 року, за наслідками розгляду яких було ухвалено відповідне рішення, яке набрало законної сили, та не створює жодних правових наслідків.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального права, додаткових збирання доказів матеріали справи не потребують, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Згурівського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають скасуванню з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, судові витрати понесені відповідачем за подання касаційної скарги в розмірі
13 589,96 грн, слід стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 .
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Згурівського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Керуючись статтями 141, 400, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Згурівського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та прийняти нове рішення.
У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 13 589,96 грн судових витрат, понесених відповідачем за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: Є. В. Петров
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв