Ухвала
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 564/260/19
провадження № 61-17212св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Коноплястим Ярославом Сергійовичем,
про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Коноплястого Ярослава Сергійовича на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03 червня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (далі - ТВО «Автокредит Плюс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 03 червня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» прострочену заборгованість по вартості предмету лізингу - 16 921,00 грн, за простроченими відсотками - 10 795,44 грн, за простроченою комісією - 4 827,44 грн, за нарахованою пенею - 5 363,27 грн, що в цілому складає 37 907,15 грн шляхом перерахування зазначеної суми на розрахунковий рахунок ТОВ «Автокредит Плюс».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.
Зобов'язано Управління державної казначейської служби у Костопільському районі повернути ТОВ «Автокредит Плюс»», надлишково сплачену суму судового збору в розмірі 1 692,45 грн.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коноплястого Я. С. залишено без задоволення.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03 червня 2019 року залишено без змін.
17 вересня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коноплястий Я. С. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03 червня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Автокредит Плюс» відмовити.
Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коноплястого Я. С. задоволено.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03 червня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року скасовано.
У задоволенні позовних вимог ТОВ «Автокредит Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 6 723,50 грн судові витрати, понесені відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг.
Короткий зміст вимог заяв та їх обґрунтування
04 червня 2020 року через засоби поштового зв'язку представником ОСОБА_1 - адвокатом Коноплястим Я. С. подано до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення у даній справі.
Заява обґрунтована тим, що оскільки Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03 червня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Автокредит Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу відмовлено, то понесені заявником у суді касаційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000, 00 грн, підлягають відшкодуванню.
На підтвердження наведених у заяві обставин заявником надано договір про надання правової допомоги № 13/02 від 13 лютого 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Коноплястим Я. С.; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 13 лютого 2019 року № 13/02 від 04 травня 2020 року; розрахунок вартості правової допомоги у справі № 564/260/19; акт виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 13 лютого 2019 року № 13/02 від 04 червня 2020 року; квитанція до прибуткового касового ордеру від 04 червня 2020 року на суму 4000,00 грн.
Позиція Верховного Суду та її нормативно-правове обґрунтування
Заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення підлягає залишенню без розгляду з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Згідно до частини другої статті 270 ЦПК України, заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад таких витрат визначений в частині третій статті 133 ЦПК України. Такими витратами є: витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, постанова Верховного Суду ухвалена 20 травня 2019 року. З тексту касаційної скарги не вбачається, що адвокат ОСОБА_1 - Коноплястий Я. С. заявляв вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, або про те, що ним будуть подані у строки, передбачені частиною восьмої статті 141 ЦПК України, додаткові докази про понесені судові витрати на професійну правничу допомогу. При цьому строк для подачі таких доказів закінчувався 25 травня 2020 року включно. З матеріалів справи вбачається, що заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу подана адвокатом ОСОБА_1 - Коноплястим Я. С. 04 червня 2020 року (згідно поштового штемпеля на конверті), тобто зі спливом строків, передбачених положенням статті 141 ЦПК України. Крім того, заявником надані докази на підтвердження надання йому професійної допомоги, а саме: договір про надання правової допомоги № 13/02 від 13 лютого 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Коноплястим Я. С.; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 13 лютого 2019 року № 13/02 від 04 травня 2020 року; розрахунок вартості правової допомоги у справі № 564/260/19; акт виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 13 лютого 2019 року № 13/02 від 04 червня 2020 року; квитанція до прибуткового касового ордеру від 04 червня 2020 року на суму 4000,00 грн.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи заяви ОСОБА_1 про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення, а також порушення порядку та строків для подання відповідних доказів, можна стверджувати про відсутність підстав для розгляду поданих документів, а саме квитанції до прибуткового касового ордера № від 04 червня 2020 року та розрахунок вартості правової допомоги.
Дослідивши додані до заяви про ухвалення додаткового рішення докази надання правничої допомоги на суму 4000, 00 грн, слід зазначити таке.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17.
Станом на час прийняття Верховним Судом постанови у цій справі у матеріалах справи був лише договір про надання правової допомоги № 13/02 від 13 лютого 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Коноплястим Я. С.
До касаційної скарги відповідач не подав клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, не долучив розрахунок понесених витрат на професійну правничу допомогу та не подав його впродовж усього касаційного провадження.
Вже після прийняття постанови у цій справі і після закінчення п'ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, відповідач подав заяву про стягнення витрат на правову допомогу, а також надав розрахунок понесених ним витрат на професійну правничу допомогу на суму 4000, 00 грн.
Верховний Суд вважає, що відповідач пропустив строк для подання доказів понесених витрат. При цьому у своїй заяві від 04 червня 2020 року відповідач не просив поновити пропущений процесуальний строк та не вказав про поважність причин його пропуску.
У зв'язку з цим колегія суддів Верховного Суду вважає, що заява ОСОБА_1 , подана адвокатом Коноплястим Я. С. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000, 00 грн необхідно залишити без розгляду. Дана заява та докази були надані заявником поза межами строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Аналогічні висновки містяться у пунктах 51-58 додаткової постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19).
Висновки Верховного Суду
За таких обставин та враховуючи те, що заявником заява про стягнення витрат на правову допомогу та докази на їх підтвердження були подані поза межами строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, така заява підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 141, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Заяву ОСОБА_1 , поданої адвокатом Коноплястим Ярославом Сергійовичем, про ухвалення додаткового судового рішення - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: Є. В. Петров А. А. Калараш С. Ю. Мартєв
С. П. Штелик