Провадження № 22-ц/803/9171/20 Справа № 184/4147/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Томаш В. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
18 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 184/4147/13-ц
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Горват Іван Іванович, на заочне рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21січня 2014 року, яке ухвалене суддею Томашем В.І. у місті Орджонікідзе Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 січня 2014 року -,
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
В обґрунтування позову зазначила, що вона разом з відповідачем з 01 вересня 2009 року по травень 2012 року проживали у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька - ОСОБА_3 , яка зараз постійно проживає з нею і повністю знаходяться на її утриманні.
Посилаючись на те, що відповідач жодної матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, добровільно про сплату аліментів домовитись не вдалось, просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання їхньої малолітньої доньки в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) відповідача до повноліття дитини, але не менше 30% прожиткового мінімуму щомісячно на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви.
Заочним рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітної плати (доходу), щомісячно, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 18 грудня 2013 року і до повноліття доньки.
Допущено рішення до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 229,40 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Горват І.І., про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Горват І.І. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким призначити стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, а саме у сумі 1159 гривень.
Вказує на те, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи, в зв'язку з чим не знав про існування позову до нього про стягнення аліментів. Про наявність рішення суду дізнався у березні 2020 року. Повістки про виклик до суду він не отримував, в зв'язку з чим був позбавлений можливості подати відзив, заперечення та докази по справі.
В матеріалах справи відсутні повідомлення про вручення йому поштового відправлення, що підтверджує факт не отримання ним судових повісток.
Вказує, що судом першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення порушено норми процесуального права, а саме не була викликана позивачка по справі, не було взято до уваги, що ОСОБА_2 не отримував копію заочного рішення.
ОСОБА_2 не відмовляється від свого обов'язку щодо утримання доньки, проте, оскільки він офіційно не працевлаштований і не отримує доходу, просить змінити форму сплати аліментів з частки на тверду грошову суму.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з доведеності факту невиконання відповідачем ОСОБА_2 свого батьківського обов'язку з утримання своєї неповнолітньої дитини.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Горват І.І., обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за відсутності відповідача, без належного повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалено судом на час дії Цивільного процесуального кодексу України, в редакції від 18.03.2004 року, питання щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи перевіряється відповідно до положень такого кодексу.
Згідно ст. 158 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 76 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 19 грудня 2013 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 08 січня 2014 року (а.с. 5).
Повідомлення, яке було направлено відповідачу судом першої інстанції про розгляд справи, повернулось на адресу суду першої інстанції без вручення адресату з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» ( а.с. 8).
Таким чином, ОСОБА_2 не був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про направлення або вручення йому судових повісток про розгляд справи у порядку, визначеному ст. 76 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки, однак суд першої інстанції розглянув справу по суті.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Горват І.І., щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за його відсутності, без обов'язкового належного повідомлення його про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим скасовує рішення суду на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов'язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов'язок матері і батька.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року за № 2402-ІІІ, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно із статтями 180, 191 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до статей 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Аналогічне роз'яснення щодо обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, надане Пленумом Верховного Суду України в абз. 3 п. 17 Постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року.
Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, сторони мають неповнолітню дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у свідоцтві про народження якої батьком зазначений відповідач ОСОБА_2 (а.с. 2).
Відповідач ОСОБА_2 добровільно матеріальну допомогу на утримання дитини не надає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітної плати (доходу), щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до повноліття дитини, на користь позивачки, що буде відповідати інтересам дитини на обох батьків.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів та визначаючи його в розмірі 1/4 частини від доходу (заробітку) відповідача, колегія суддів врахувала всі вищепередбачені обставини, дійшовши обґрунтованого висновку, що саме такий розмір відповідатиме встановленому ст. 2 Конвенції ООН про права дитини принципу рівності прав дітей.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» № 2037-VІІІ від 17 травня 2017 року, який набрав чинності 08 липня 2017 року, збільшений мінімальний розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і відповідно внесені зміни до частини 2 статті 182 Сімейного кодексу України.
Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, який підлягає стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити їх розмір на одну дитину менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін у статтю 182 СК України - 30%).
Як зазначено в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині 2 статті 182 Сімейного кодексу України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Також, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 про те, що він не відмовляється від свого обов'язку щодо утримання доньки, проте, оскільки він офіційно не працевлаштований і не отримує доходу, просить змінити форму сплати аліментів з частки на тверду грошову суму, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.
Аналізуючи вищевказані правові норми законодавства можна дійти висновку, що стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі). Закон не встановлює обов'язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю, а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру.
До аналогічного висновку дійшов й Верховний суд України у постанові від 05 лютого 2014 року по цивільній справі № 6-143цс13, зазначивши, що зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню на підставі п.3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, п.3 ч. 3 ст. 376, п.1,п.4 ч. 1 ст. 376, 381-383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Горват Іван Іванович, - задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до повноліття дитини.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 229 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: