Провадження № 22-ц/803/8572/20 Справа № 213/1789/20 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
19 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи :
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року, ухваленого суддею Алексєєвим О.В. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 12 серпня 2020 року,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - АТ «Південний ГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що тривалий час більше 22 років 10 місяців працював у АТ «Південний ГЗК», де внаслідок недосконалості технології, механізмів, робочого процесу підпадав під дію шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища, що перевищувала нормативні показники. У зв'язку із чим, отримав професійне захворювання та втратив професійну працездатність у розмірі 60%. Змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури і лікування, відчуває щодня фізичний біль, внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні моральні і фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних можливостей, змінився його звичний спосіб життя, спричинені й інші негативні наслідки морального характеру, що призводить до порушення його звичайного способу життя та вимагає від нього додаткових зусиль для його організації, тому просить суд стягнути з АТ «Південний ГЗК» на свою користь моральну шкоду, завдану внаслідок ушкодження здоров'я у розмірі 188920 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та понесені витрати на правову допомогу в розмірі 3900 грн.
Рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Південний ГЗК» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 130 000 грн. Також стягнуто з АТ «Південний ГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 1300 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2 683, 67 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник відповідач АТ «Південний ГЗК», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин справи, яке має значення для вірного вирішення спірного питання, на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. В мотивування доводів апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди та вину підприємства в її заподіянні. Судом не враховано роботу позивача у період з 08.09.1987 року по 15.01.1990 року на інших підприємствах. Судом не взято до уваги, що позивач усвідомлюючи наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, свідомо продовжував працювати в таких умовах , тривалий час. Визначений судом розмір моральної шкоди, вважають значно завищеним, таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та недоведеним, відсутність документального підтвердження витрати на правову допомогу а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши доповідь судді- доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно записів, які містяться в трудовій книжці, позивач ОСОБА_1 у період з 12 лютого 1993 року по 04 січня 1996 року працював на Криворізькому орендному підприємстві «Південний гірничозбагачувальний комбінат» правонаступником якого є ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» електрогазозварником, з 04 січня 1996 року по 19 грудня 2007 року машиністом рихтувальної машини рудоуправління, з 19 грудня 2007 року по 22 грудня 2018 року машиністом колійних машин ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат". 22 грудня 2018 року позивач звільнений за власним бажанням відповідно до вимог ст. 38 КзПП України(а.с. 36-37).
Згідно санітарно-гігієнічної характеристики умов праці ОСОБА_1 №2/2-11-3/1180, від 18 квітня 2016 року відповідно до ДСанПіД «Гігієнічна класифікація праці» №248 від 08.04.2014, умови праці на робочих місцях відносяться: у електрогазозварника РУ ПАТ «ПІВДГЗК» по важкості праці - до 3.2, по речовинам фіброгенної дії - до 3.1, по речовинам загальнотоксичної дії 1-2 класів небезпечності - до 3.3, по речовинам загальнотоксичної дії 3-4 класів небезпечності - до 3.1, по мікроклімату - до 3.1; машиніста колійних машин РУ: по важкості праці - до 3.3, по вібрації: загальна - до3.1, локальна - до 3.1; по речовинам фіброгенної дії - до 3.3, по речовинам загальнотоксичної дії 3-4 класів небезпечності - до 3.1, по шуму - до 3.2, по ІЧвипромінюванню - до 3.1, по мікроклімату - до 3.1 (а.с.41-45).
Медичним висновком лікарсько-експертної комісії Державної установи «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 13 листопада 2018 року № 1627 ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом у сполученні з радикулопатією, полі сегментарною, попереково-крижовою (L4, L5, S1), переважно зліва, та шийною (с5, С6,С7), переважно справа, на фоні деформуючого спондилоартрозу і полі сегментарної дископатії С4-С4, L4-L5, L5- S1, з вираженими статико динамічними порушеннями і больовим синдромом, нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого ступеня); остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ другого ступеня), порушенням трофіки кистей (а.с.10-11).
Відповідно до п. 17 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14 грудня 2018 року причиною виникнення професійного захворювання позивача визнано: еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 3-4 дБ (104-105 дБ при ГДР 101 дБ), на 4 дБ (111 дБ при ГДР 107 дБ), рівень локальної вібрації перевищує нормативний на 2 дБ (114 дБ при ГДР 112 дБ).
Пунктом 16 Акту встановлено, що професійне захворювання виникло у позивача внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та недосконалості робочого місця, останній підпадав під вплив вібрації, рівень якої перевищував нормативні показники.
Відповідно до пункту 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання зазначено: що особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи не встановлені, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівництва структурного підрозділу (а.с.4-5).
Відповідно до висновку МСЕК 05 березня 2019 року ОСОБА_1 первинно встановлено 60 % втрати професійної працездатності та третя група інвалідності з 18 лютого 2019 року до 1 березня 2020 року (а.с.6-7).
При повторному переогляді висновком МСЕК 28 січня 2020 року позивачу встановлено профзахворювання з втратою професійної працездатності - 60 % по вібраційній хворобі та третя група інвалідності з 01 березня 2020 року, безстроково (а. с. 8-9).
Згідно наданих позивачем виписних епікризів, вбачається що він неодноразово проходив лікування в закладах охорони здоров'я з приводу скарг на погіршення стану здоров'я та наслідків професійного захворювання(а.с.12-33). .
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведені заявлені позовні вимоги та наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди відповідачем, через отримане професійне захворювання та втрату працездатності.
Колегія суддів погоджується із висновком суду, щодо обов'язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду спричинену втратою здоров'я на виробництві, вважає його законним і обґрунтованим.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 173 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 2ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першою ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як видно з акту розслідування причин виникнення у позивача хронічного професійного захворювання від 14.12.2018 року, причиною професійного захворювання позивача є його робота також на підприємстві відповідача АТ "ПівдГЗК", впродовж більше 22 років 10 місяців в умовах тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та недосконалості робочого місця, останній підпадав під вплив вібрації, рівень якої перевищував нормативні показники.(а.с.4-5).
Отже, роботодавець АТ "ПівдГЗК" під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та важкої праці, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача АТ "ПівдГЗК" про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання позивача встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці та перевищення нормативів концентрації шкідливих факторів виробничого середовища на робочому місці позивача, а саме рівень шуму на робочому місці позивача перевищував гранично допустиму концентрацію.
Стаття 4 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується , зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо не доведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв'язку з отриманими ним професійним захворюванням встановлений та доведений матеріалами справи. Так, згідно виписних епікризів, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить моральні страждання, оскільки його турбує ниючий біль в ділянці ліктьових суглобів, постійний тягнучий біль у шийно-комірцевій ділянці, надпліччі та переважно правого плеча, відчуття затерпання цієї ділянки, постійний біль у поперековому та грудному відділах хребта, відчуття затерпання кістей, підвищена чутливість їх до холоду, біль у м'язах гомілок, періодичні судоми в пальцях кістей та гомілкових м'язах, частий головний біль, запаморочення, загальна слабкість.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Колегія суддів вважає неприйнятними посилання представника відповідача АТ "ПівдГЗК" в апеляційних скаргах щодо розміру стягнутої моральної шкоди, який на думку колегії суддів відповідає засадам розумності та справедливості.
Зокрема, судом першої інстанції враховано характер отриманих позивачем професійного захворювання, роботу позивача саме на підприємстві відповідача, в умовах впливу шкідливих факторів, 22 років 10 міс, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі вперше 60%, стан здоров'я потерпілого, який залишається незмінним, що свідчить про стійкість отриманого захворювання, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та можливість такого відновлення, звільнення з виробництва через отримане професійне захворювання за станом здоров'я. Визначений судом розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам справедливості, законності та співмірності.
Відповідач має законодавчо закріплений обов'язок, як роботодавець забезпечити позивачу належні умови праці, тому наявність шкідливих умов виробничого середовища, що стали причиною виникнення професійного захворювання та втрати професійної працездатності, перебувають у причинно - наслідковому зв'язку із перенесеними позивачем стражданнями через втрату його здоров'я під час виконання посадових обов'язків.
Колегія суддів вважає, що позивач має право стягувати компенсацію моральної шкоди з двох підприємств на яких він працював та отримав професійне захворювання. Розмір компенсації моральної шкоди визначений судом з урахуванням усіх обставин справи.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач працював на інших підприємствах, колегія судді до уваги не бере, оскільки відповідно до копії трудової книжки, та позовних вимог позивача, трудовий стаж роботи позивача на посаді машиніста колійних машин в умовах впливу шкідливих факторів, саме на підприємстві відповідача складає 22 роки 10 місяців ( 04.01.1996 року по 22.12.2018 року).
Посилання представника відповідача ПАТ «Південний ГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки, як встановлено судом, професійне захворювання позивача ОСОБА_1 виникло не у зв'язку з тривалою працею останнього за професією, а у зв'язку з недосконалістю робочого місця яке було пов'язано з впливом шкідливих факторів, показники якої перевищували нормативні значення через недосконалість робочого місця, тобто через порушення роботодавцем ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 вказаної статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу стороною позивача було подано договір про надання правової допомоги у цивільному процесі від 01 квітня 2020 року, розрахунок витрат на правову допомогу, Акт приймання-передачі правової допомоги відповідно до умов договору (угоди) про надання правової допомоги №17/20 від 12 березня 2020 року, згідно якого позивачу ОСОБА_1 надана правова допомога на загальну суму - 3 900 гривень, яка полягає в наданні усної консультації (1 година) - 300 гривень, формування переліку необхідних документів для забезпечення доказів по справі (30 хв.) - 200 грн., правовий аналіз наданих замовником документів для складання позовної заяви (2 години) - 800 гривень, копіювання документів для складання позовної заяви (30 хв.) - 150 грн., вивчення судової практики суду касаційної інстанції (1год 30 хв.) -450 грн., складання позовної заяви (2 години) -800 грн., та судове представництво (орієнтовно 2 години) - 1200 гривень. Відповідно до прибуткового касового ордера №17 від 12.03.2020 року, позивачем сплачено 3900 гривень адвокату Карнаух Т.В. (а.с.48-50).
Верховний Суд зазначає, що, відповідно до положень ст. 14 ПК адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату.
ВС вказав, що аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.
Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, Верховний Суд дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (постанова ВС у справі № 727/4597/19 від 16 квітня 2020 року).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме в розмірі 2683 грн. 67 коп.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли бути підставою для скасування або зміни рішення суду.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 19 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: