Провадження № 22-ц/803/9145/20 Справа № 210/3703/20 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
18 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/3703/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2020 року, яке ухвалене суддею Сільченком В.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 вересня 2020 року -,
У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Карнаух Т.В., звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про стягнення моральної шкоди, заподіяну ушкодженням здоров'я під час виконання ним трудових обов'язків.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим, висновком МСЕК від 28.04.2020 року йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20 % з 13 квітня 2020 року до 01 травня 2021 року, з наступним переоглядом 01.04.2021 року.
Вважає, що, у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, йому спричинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просив суд стягнути на його користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 188 920,00 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3900,00 грн.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судові витрати у розмірі 840,80 грн.
В решті позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Вважає, що судом визначено розмір моральної шкоди без врахування конкретних обставин справи, а саме: відсотку втрати профпрацездатності позивача, характеру отриманого ним професійного захворювання та пов'язаних з цим моральних страждань, істотності вимушених змін в житті позивача, а також ступеня вини ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі, без врахування засад розумності, виваженості й справедливості. Вказує, що позивач свідомо прийняв запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров'я та його наслідки. Крім того, зазначає, що правовідносини, що снували між сторонами ґрунтувались на підставі трудового договору, а отже до таких правовідносин не може застосовуватись такий спосіб захисту, як компенсація моральної шкоди. Вважає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема, в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого, розмір моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 10.08.1990 року по 20.03.2018 року працював сталеваром у мартенівському цеху КМК «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ( а.с. 13-15).
20.03.2018 року позивач був звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України (а.с.15).
Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я про наявність професійного характеру захворювання Державної установи «Українського НДІ промислової медицини» № 202 від 30.01.2020 року ОСОБА_1 встановлене професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пилотоксичний бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої ст.) група В. Легенева недостатність другого ступеня (а.с. 10).
Відповідно до п. 18 Акту № 4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 21.02.2020 року, причиною професійного захворювання позивача є концентрація пилу в повітрі робочої зони: з вмістом оксиду марганцю від 0,18 до 0,45 мг/м3, що в 3,6-9 разів перевищує гранично допустиму концентрацію (ГДК 0,05 мг/м3); з вмістом азоту діоксиду 3,3 мг/м3, що в 1,65 разів перевищує гранично допустиму концентрацію (ГДК 2,0 мг/м3); з вмістом заліза оксиду 10,6 мг/м3, що в 1,76 разів перевищує ГДК, (ГДК 6, мг/м3; аерозолі фіброгенної дії з вмістом оксиду заліза від 6,6 до 10,8 мг/м3, що в 1,1-1. разів перевищує ГДК ( ГДК 6,0 мг/м3) (а.с. 4-8).
Пунктом 20 вищевказаного Акту осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці, не встановлено, через тривалий час роботи позивача в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівництва структурних підрозділів та керівників дільниць.
Згідно висновку МСЕК від 28.04.2020 року ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20 % з 13 квітня 2020 року до 01 травня 2021 року, з наступним переоглядом 01.04.2021 року ( а.с. 9).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
З Акту № 4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 21.02.2020 року вбачається, що причиною професійного захворювання позивача є тривала робота на підприємстві відповідача (27 років 07 місяців) в умовах шкідливої дії пилу, показники якого перевищували нормативні значення через недосконалість робочого місця.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів
Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач добровільно працював тривалий час у шкідливих умовах праці та саме його дії стали причиною професійного захворювання безпідставні та суперечать вищевикладеному, оскільки згідно Акту № 4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 21.02.2020 року, причиною професійного захворювання позивача є його робота на підприємстві відповідача протягом 27 років 07 місяців, в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які перевищували нормативні показники.
При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст.153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку, у зв'язку із чим, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині, колегія суддів не бере до уваги.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 21.02.2020 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи.
Крім того, відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійне захворювання обмежує його життєву активність і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що правовідносини, що снували між сторонами ґрунтувались на підставі трудового договору, а отже до таких правовідносин не може застосовуватись такий спосіб захисту як компенсація моральної шкоди, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.
Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина'є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та інше.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, а тому розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів тільки на підприємстві відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», впродовж 27 років 07 місяців, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 20 % , стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»- залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: