19 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/13244/18
адміністративне провадження № К/9901/11944/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання протиправним та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року (суду у складі головуючої судді Літвінової А.В.), постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року (суд у складі: головуючого судді-Земляної Г.В., суддів: Лічевецького І.О., Парінова А.Б.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через представника звернувся до суду з позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Міністерство, відповідач, Мінрегіон), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 січня 2018 року №21КОС «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 08 травня 2018 року №131К/ОС «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 у вигляді звільнення з посади державної служби»;
- поновити позивача на займаній посаді;
- допустити негайне виконання рішення суду про поновлення на займаній посаді;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства щодо неприйняття рішення стосовно надання ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- зобов'язати відповідача видати наказ про надання позивачу соціальної відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 21 липня 2017 року.
1.1. В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказав, що ОСОБА_1 протиправно було звільнено із займаної посади директора Департаменту міжнародного співробітництва та взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями. Спірне звільнення проведене з порушенням процедури, адже позивача не було повідомлено ані про накладання дисциплінарного стягнення, ані про звільнення з посади. Весь період часу, який відповідач розцінив як прогул, позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною, яка була погоджена з безпосереднім керівником останнього відповідно до заяви від 20 липня 2017 року. На думку представника позивача, відповідач протиправно не видав наказ про відпустку позивача по догляду за дитиною, чим порушив його право на отримання відповідної відпустки згідно із Законом України «Про відпустки».
II ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 17 березня 2015 року №99К/ОС ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту міжнародного співробітництва та взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями як такого, що успішно пройшов стажування на цій посаді.
3. 20 липня 2017 року позивачем подано на ім'я Державного секретаря Мінрегіону заяву про надання частини щорічної відпустки за період 2017-2018 років тривалістю 15 календарних днів з 21 липня 2017 року з виплатою грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати. В подальшому, позивач повідомив відділ кадрів про відкликання зазначеної заяви про надання щорічної відпустки та просив надати йому соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, про що подав заяву від 20 липня 2017 року, яка було зареєстрована за вх.№886.
4. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 січня 2018 року №21К/ОС «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» позивачу було оголошено догану за прогул.
5. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08 травня 2018 року №131К/ОС позивача звільнено з 08 травня 2018 року з посади директора Департаменту міжнародного співробітництва та взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями у зв'язку із вчиненням дисциплінарного проступку відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
6. З вказаного наказу Міністерства вбачається, що підставою для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади стала відсутність останнього на робочому місці 23, 24 та 25 січня 2018 року. При цьому, в журналі реєстрації місцевих відряджень відсутні записи перебування позивача в іншому місці 23, 24 та 25 січня 2018 року. Пояснень від позивача до відповідача щодо його відсутності не надходило. Крім того, обставинами, що обтяжують відповідальність позивача є вчинення дисциплінарного проступку повторно протягом року до зняття в установленому порядку попереднього стягнення
7. Не погоджуючись із діями та рішеннями Міністерства, позивач звернувся до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року, позовні вимоги задоволено.
8.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 січня 2018 року №21КОС «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ».
8.2. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08 травня 2018 року №131К/ОС «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 у вигляді звільнення з посади державної служби».
8.3. Поновлено позивача на займаній посаді.
8.4. Допущено негайне виконання рішення суду про поновлення на займаній посаді.
8.5. Визнано бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення стосовно надання позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку протиправною та зобов'язано Міністерство видати наказ про надання ОСОБА_1 соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного з 21 липня 2017 року.
9. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не надано змістовних та обґрунтованих доказів на підтвердження правомірності наказів від 22 січня 2018 року №21 К/ОС та від 08 травня 2018 року №131К/ОС, порушено процедуру звільнення позивача із займаної посади, протиправно не видано наказ про відпустку позивача по догляду за дитиною, чим порушено його право на отримання відповідної відпустки згідно із Законом України «Про відпустки».
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕННЯ)
10. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство звернулись із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просило и скасувати оскаржувані судові рішення.
11. В касаційній скарзі вказано, що під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій не враховано положення статті 78 Закону України «Про державну службу» та статті 122 КАС України, що є підставою для скасування судового рішення.
12. На думку представника Міністерства, судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме те, що позивач був обізнаний щодо застосування до нього дисциплінарного стягнення.
13. Також відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій протиправно не залучено для розгляду справи Національне агентство України з питань державної служби, хоча оскаржувані судові рішення стосуються прав та інтересів вказаного суб'єкта владних повноважень.
14. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. Зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази вручення позивачу наказу про догану від 22 січня 2018 року.
15. На думку ОСОБА_1 , строк звернення до суду із позовом ним не пропущений, оскільки він скористався правом досудового врегулювання спору та до захисту своїх прав в судовому порядку звернувся до Національного агентства України з питань державної служби зі скаргою на дії державного секретаря Міністерства.
16. Також позивач наголосив не неотриманні від відповідача жодного рішення та відповіді стосовно поданої ним до Міністерства заяви від 22 січня 2018 року про отримання відповідної соціальної відпустки.
17. Відповідачем подано заперечення на відзив ОСОБА_1 , в яких зазначено, що посилання судів першої та апеляційної інстанції у вирішенні цього спору на Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) свідчить про невірне застосування норм матеріального права, оскільки дисциплінарну відповідальності державних службовців в повному обсязі регулює Закон України «Про державну службу».
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
18. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
20. Відповідно до статті 64 Закону № 889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Для державних службовців можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності у випадках, визначених законом.
21. Підстави для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності визначено статтею 65 Закону № 889-VIII.
Частиною першою статті 65 Закону № 889-VIII передбачено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Відповідно до пункту 12 вказаної статті дисциплінарним проступком є, зокрема, прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
22. Статтею 66 Закону № 889-VIII передбачено види дисциплінарного стягнення та загальні умови їх застосування. Так, до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення:
1) зауваження;
2) догана;
3) попередження про неповну службову відповідність;
4) звільнення з посади державної служби.
23. Відповідно до частини п'ятої статті 66 Закону № 889-VIII звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.
24. Згідно з частиною першою статті 67 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
25. Згідно з частинами шостою-сьомою статті 77 Закону № 889-VIII державному службовцю видається під розписку належним чином завірена копія наказу (розпорядження) про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження не пізніше наступного робочого дня після прийняття відповідного рішення.
У разі відмови державного службовця від одержання копії наказу (розпорядження) про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження такий документ не пізніш як у триденний строк з дня прийняття рішення надсилається державному службовцеві за місцем його проживання рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
26. Відповідно до статті 78 Закону № 889-VIII рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено державними службовцями категорії "А" до суду, а категорій "Б" і "В" - до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або до суду.
Скарга подається протягом 10 календарних днів після одержання державним службовцем копії наказу (розпорядження) про накладення дисциплінарного стягнення.
27. За змістом пункту 4 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема: вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
28. Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначає Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР; в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
29. Відповідно до статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
30. Згідно зі статтею 20 Закону № 504/96-ВР відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
31. Частиною третьою статті 18 Закону № 504/96-ВР встановлено, що вказана відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.
32. Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 504/96-ВР особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
33. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).
34. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
35. Міністерство подало до Верховного Суду касаційну скаргу у цій справі у квітні 2019 року.
36. Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом N 460-IX.
37. Частинами першою-третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
38. Враховуючи вимоги статті 341 КАС України, перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року буде здійснюватися в межах доводів та вимог касаційної скарги.
39. Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, дійшли висновку, що відповідач не довів правомірність оскаржуваних наказів, порушив процедуру звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та протиправно не видав наказ про відпустку позивача по догляду за дитиною.
40. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із такими висновками з огляду на наступне.
41. Статтею 65 Закону №889-VIII визначено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, зокрема, є прогул - відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня.
42. Судами встановлено, що ОСОБА_1 вперше притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану, згідно з наказом Міністерства від 22 січня 2018 року №21К/ОС, за відсутність на робочому місці у період з 26 липня 2017 року по 02 серпня 2017 року.
43. У свою чергу, Законом № 504/96-ВР передбачено право батька на отримання відпустки по догляду за дитиною, якщо він фактично доглядає за дитиною. На період такої відпустки за ним зберігається місце роботи (посади).
44. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 20 липня 2017 року подав до відділу кадрів заяву №886 про відкликання щорічної відпустки з проханням надати йому соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. До заяви були додані всі документи, передбачені статтею 20 Закону № 504/96-ВР, а саме: копія свідоцтва про народження дитини, копія довідки про неотримання допомоги, довідка з місця роботи дружини позивача. Жодних зауважень до поданих документів позивач не отримував, на підставі чого вважав, що перебуває у соціальній відпустці.
45. Також судами встановлено, що в липні 2017 року ОСОБА_1 було нараховано відпускні кошти та матеріальну допомогу на оздоровлення, разом з тим в серпні 2017 року вказані кошти були повернуті на рахунок відповідача.
46. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що в разі відсутності відповідного наказу про відпустку, неможливо б було здійснити нарахування відпускних коштів.
47. Матеріали справи не містять доказів, що позивач був проінформований про відмову у наданні йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку із зазначення причини такої відмови.
48. Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо протиправності наказу відповідача від 22 січня 2018 року №21КОС «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 », оскільки прогул було зафіксовано відповідачем у той час, коли позивач був переконаний, що перебуває у відпустці, враховуючи його не поінформованість щодо відсутності наказу.
49. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підставою для прийняття відповідачем наказу від 08 травня 2018 року №131К/ОС про звільнення позивача з посади - став повторний прогул, а саме - відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом 23-25 січня 2018 року.
50. Проте, із журналу обліку робочого часу працівників Міністерства вбачається, що ОСОБА_1 у період 24, 25,26 січня 2018 року обліковувався як такий, що знаходиться у відпустці.
51. Колегія суддів наголошує, що дисциплінарне стягнення, відповідно до вимог статті 67 Закону №889-VIII повинно відповідати, зокрема, тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. У свою чергу, звільнення з посади є найтяжчою формою дисциплінарного стягнення, що застосовується у виняткових випадках.
52. Таким чином, враховуючи, що заява про надання відпустки по догляду за дитиною була позивачем подана, проте не розглянута Міністерством, є обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності протиправної бездіяльності відповідача стосовно неприйняття рішення про надання ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що також доводить і протиправність наказу Міністерства від 08 травня 2018 року №131К/ОС «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 у вигляді звільнення з посади державної служби».
53. Доводи відповідача про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права внаслідок незастосування статті 78 Закону №889-VIII є необґрунтованими, оскільки вказана правова норма регулює порядок не судового, а досудового оскарження державним службовцем рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
54. Також є безпідставними доводи Міністерства стосовно порушення позивачем строків звернення до суду, враховуючи наявність тривалої протиправної бездіяльності відповідача як роботодавця та не інформування працівника щодо наявності/відсутності недоліків поданої ним заяви та відкриття у цей час дисциплінарних справ.
55. Стосовно не залучення до участі у справі як третьої особи Національного агентства України з питань державної служби, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
56. Статтею 49 КАС України визначено статус третіх осіб та порядок їх вступу у справу, зокрема, передбачено можливість залучення такої особи судом лише у випадках встановлення судом, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки цих осіб. Отже, вказана правова норма не передбачає для суду імперативного обов'язку залучення третіх осіб. Окрім того, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору можуть бути залучені також за клопотанням учасників справи. Проте, такого клопотання від Міністерства під час розгляду справи подано не було.
57. Доводи Мінрегіону щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм КЗпП України у той час, коли дисциплінарну відповідальності державних службовців в повному обсязі регулює Закон №889-VIII є також необґрунтованими, оскільки норми КЗпП України не застосовувались в частині накладення дисциплінарного стягнення на позивача, а лише щодо процедури вивільнення працівника у випадку скорочення його посади. Вказані правові норми були застосовані, оскільки посада ОСОБА_1 згідно з наказом Мінрегіону від 04 вересня 2017 року № 277 була скорочена.
58. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
59. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що судами попередніх інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в цих рішеннях, тому касаційна скарга Міністерства задоволенню не підлягає.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
60. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Касаційну скаргу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді О.В. Калашнікова
М.В. Білак
Ж.М. Мельник-Томенко