Провадження № 22-ц/803/8524/20 Справа № 215/3527/20 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
18 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 215/3527/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.,
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання: Євтодій К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року, яке ухвалене суддею Квятковським Я.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 липня 2020 року,-
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПРАТ «ПІВНГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві.
Позов мотивовано тим, що чоловік позивачки ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання трудових обов'язків водія великовагового автомобіля по вивезенню гірничої маси з кар'єру автоколони № 1 гірничотранспортного цеху Ганнівського Рудоуправління Північного державного гірничо-збагачувального комбінату, правонаступником якого є ПРАТ «ПІВНГЗК». По факту нещасного випадку був складений акт форми Н-1 № 66/ХІІ про нещасний випадок на виробництві, відповідно до висновків якого нещасний випадок, внаслідок якого загинув ОСОБА_2 , стався 23 грудня 1985 року о 07 годині 05 хвилин, причиною нещасного випадку зазначено: відсутність спеціального посту доливу мастила для автомобілів БелАЗ при їх щоденному обслуговуванні, слабий контроль з боку інженерно-технічних працівників Ганнівського Рудоуправління за створенням безпечних умов праці і виконанням працівниками правил і норм охорони праці, обслуговування автомобіля з ввімкненим двигуном, низька трудова та виробнича дисципліна серед водіїв цеху.
Звістка про смерть чоловіка призвела до того, що вона зазнала сильного нервового потрясіння, незважаючи на сплив часу позивачка постійно перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про смерть чоловіка не залишають її до теперішнього часу. Після смерті чоловіка вона лишилася без його піклування та матеріальної підтримки, оскільки заробіток чоловіка був основним джерелом доходу їх сім'ї. Смерть чоловіка змусила її корінним чином змінити своє життя. Вона залишилась самою з малолітньою дитиною. Отже, втрата рідної їй людини, з якою вона мала намір прожити до глибокої старості, радіти життю, завдала їй значної моральної шкоди.
Моральну шкоду внаслідок смерті чоловіка позивачка оцінює у 400 000,00 гривень, яку просить стягнути з відповідача на свою користь без утримання податків та зборів.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПРАТ «ПІВНГЗК» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві, без утримання податку з доходів фізичних осіб у розмірі 150 000,00 гривень.
Стягнуто з ПРАТ «ПІВНГЗК» на користь ОСОБА_1 , витрати на правову допомогу у розмірі 2250, 00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ПРАТ «ПІВНГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 1500,00 гривень.
В апеляційній скарзі відповідач ПРАТ «ПІВНГЗК» ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність позивачкою обставин справи.
Вказує, що ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, на яку посилається суд першої інстанції, як на правову підставу задоволення позовних вимог, була внесена до Цивільного кодексу України, в редакції 1963 року, ЗУ «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій» від 06 травня 1993 року № 3188, який набрав чинності з 29.05.1993 року, отже вона не може бути застосована до спірних правовідносин.
Також, зазначає, що нормами ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не передбачалося право позивачки на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю чоловіка на виробництві, адже таке право передбачено нормами ЦК України, в редакції 2004 року, посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року справа № 210/57/19 (провадження № 61-16622св19), прийнятої за наслідками розгляду справи з аналогічних правовідносин, в якій зазначено, що у суду були відсутні правові підстави для задоволення позову позивачки - доньки загиблого, оскільки нещасний випадок на виробництві з особою - батьком позивачки, стався у вересні 1998 року, порядок відшкодування моральної шкоди на час виникнення спірних правовідносин регулювався статтею 440-1 ЦК Української РСР, статтею 12 Закону України «Про охорону праці» (в редакції, чинній на момент настання нещасного випадку) та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року, якими не передбачалося право членів сім'ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «ПівнГЗК» - Доценко Т.Ю., яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, позивачку ОСОБА_1 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 ( а.с.8), який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 40 років (а.с. 4).
23 грудня 1985 року о 07 годині 05 хвилин, 14.10.1994 року о 04 годині 15 хвилин під час виконання трудових обов'язків водія великовагового автомобіля по вивезенню гірничої маси з кар'єру автоколони № 1 гірничотранспортного цеху Ганнівського Рудоуправління Північного державного гірничо-збагачувального комбінату, правонаступником якого є ПРАТ «ПІВНГЗК», внаслідок механічної асфіксії від здавлювання органів грудної клітини і живота, загинув ОСОБА_2 (а.с.5-7).
Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Тернівським відділом ЗАГСу міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.12.1985 року, актовий запис № 1024, ОСОБА_2 помер у віці 40 років, причина смерті - механічна асфіксія від здавлювання органів грудної клітини і живота (а.с.4).
По факту нещасного випадку був складений акт форми Н-1 № 66/ХІІ про нещасний випадок на виробництві, відповідно до висновків якого нещасний випадок, внаслідок якого загинув ОСОБА_2 , стався 23 грудня 1985 року о 07 годині 05 хвилин, причиною нещасного випадку зазначено: відсутність спеціального посту доливу мастила для автомобілів БелАЗ при їх щоденному обслуговуванні, слабий контроль з боку інженерно-технічних працівників Ганнівського Рудоуправління за створенням безпечних умов праці і виконанням працівниками правил і норм охорони праці, обслуговування автомобіля з ввімкненим двигуном, низька трудова та виробнича дисципліна серед водіїв цеху ( а.с.5-7).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та покладаючи обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 працював у Ганнівському Рудоуправлінні Північного державного гірничо-збагачувального комбінату, правонаступником якого є ПРАТ «ПІВНГЗК» і смерть його настала на виробництві під час виконання трудових обов'язків, 23.12.1985 року, тому його дружині має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року.
Колегія суддів не може погодитись з даним висновком суду з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Так, відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року, з подальшими змінами та доповненнями, № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Звертаючись до суду з позовом позивачка просила відшкодувати моральну шкоду, завдану смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 23 грудня 1985 року.
Зазначені правовідносини виникли в період дії ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема, станом на грудень 1985 року.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди, завданої позивачці смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві з ПрАТ «ПівнГЗК» на підставі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, з огляду на наступне.
Діючим на час виникнення між сторонами правовідносин законодавством ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не було передбачено відшкодування моральної шкоди членам сім'ї потерпілого, оскільки ст.440-1 ЦК України, була внесена до ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, на підставі Закону України "Про «внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організації» N 3188-XII 06 травня 1993 року.
Крім того, до набрання чинності зазначеної норми, правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди було врегульовано Законом України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету міністрів України №472 від 23 червня 1993 року (зі змінами та доповненнями, затв.постановами КМУ від 18.07.1994 року № 492, 13.06.1995 року №410, 2.10.1995 року №777, 10.01.1996 року №34)., тобто також після виникнення між сторонами правовідносин.
Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків введено в дію з 1 липня 1993 року.
Закон України «Про охорону праці» передбачає, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, однак зазначений Закон введено в дію з дня його опублікування, а саме, 24 листопада 1992 року, тобто також після виникнення між сторонами правовідносин.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що смерть чоловіка позивачки - ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах з ПАТ «Північний гірничо - збагачувальний комбінат», правонаступником якого є ПрАТ «ПівнГЗК», сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, проте, не звернув увагу на те, що ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, була внесена до Цивільного кодексу Української РСР, в редакції 1963 року, ЗУ «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій» від 06 травня 1993 року № 3188, який набрав чинності з 29.05.1993 року і доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» є цілком прийнятними та ґрунтуються на наведених правових нормах.
Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що нормами ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не передбачалося право позивача на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю чоловіка на виробництві, адже таке право передбачено нормами ЦК України, в редакції 2004 року, з посиланням на позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року справа № 210/57/19 (провадження № 61-16622св19), прийнятої за наслідками розгляду справи з аналогічних правовідносин, в якій зазначено, що у судів були відсутні правові підстави для задоволення позову позивача - доньки загиблого, оскільки нещасний випадок на виробництві з особою - батьком позивача, стався у вересні 1998 року, порядок відшкодування моральної шкоди на час виникнення спірних правовідносин регулювався статтею 440-1 ЦК Української РСР, статтею 12 Закону України «Про охорону праці» (в редакції, чинній на момент настання нещасного випадку) та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року, якими не передбачалося право членів сім'ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві, оскільки правовідносини у даній цивільній справи не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, однак неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють виниклі правовідносини, а також порушено норми процесуального права, а тому, у відповідності з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог з наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити частково.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 18 листопада 2020 року.
Головуючий
Судді: